Постанова

від 21.11.2013 по справі 2а-3002/12/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-3002/12/0170/9

21.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 29.01.2013 по справі № 2а-3002/12/0170/9

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи комплексної Безпеки-Кондр" (вул. Красноармійська, 26, Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

заявник апеляційної скарги: Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 29 січня 2013 року у справі №2а-3002/12/0170/9 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи комплексної Безпеки-Кондр» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0015902301 від 15.03.2012 року про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Системи комплексної Безпеки-Кондр» грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 182979,16 грн., з яких 146383,33 грн. - основний платіж, 36595,83 грн. - штрафні санкції. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернулась Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, яка просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована нікчемністю правочинів між позивачем та ТОВ ДК «Кристал».

У судове засідання 21 листопада 2013 року представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 146383,33 грн. за основним платежем та 36595,83 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 15 березня 2012 року № 0015902301.

Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим від 24.02.2012 року № 2197/23-4/35052838 «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «СКБ Кондр» (ЄДРПОУ 35052838) з питань взаємовідносин з ТОВ «ДК «Кристал» (ЄДРПОУ - 23893168) за жовтень 2011р.», яким було встановлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ у жовтні 2011 року у сумі 146383,33 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «ДК «Кристал», правочин із яким податкова інспекція вважає нікчемним.

Такий висновок податкової інспекції ґрунтується на незнаходженні ТОВ «ДК «Кристал» за місцезнаходженням, неможливості проведення зустрічної звірки контрагента контрагента позивача - ТОВ «Олімп-Пром», наявності у ТОВ «ДК «Кристал» ознак фіктивності, неможливості встановити справжніх власників автотранспортних засобів, що знаходилися у позивача у суборенді, ненадання позивачем документів у підтвердження факту здійснення охоронної діяльності на об'єктах, розташованих у Донецькій області, листів відряджень, наказів про допуск співробітників охоронного підприємства до об'єктів охорони.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ ДК «Кристал», був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності діяльності ТОВ ДК «Кристал», відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, зі змісту вказаних положень Податкового кодексу України випливає, що понесені платником податку витрати по сплаті ПДВ у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Господарські операції, що були проведені між позивачем та ТОВ ДК «Кристал» спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 27 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ ДК «Кристал» був укладений Договір суборенди автотранспортного засобу за № 35, відповідно до якого позивач отримав у суборенду автомобілі, що знаходяться у ТОВ ДК «Кристал» у оренді. Строк дії Договору суборенди визначений у межах строку договору оренди.

Актом прийому-передання від 27.04.2011 року були передані автотранспортні засоби за переліком, що вказаний у акті, із зазначенням марки автотранспортного засобу та реєстраційного номеру автомобілю.

Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за жовтень 2011 року було підтверджено факт надання послуг суборенди автотранспортних засобів, за переліком, вказаним у актах, на суму 439150,00 грн., ПДВ 87830,00 грн. та суму 292766,67 грн., ПДВ 58553,33 грн.

На виконання ухвал Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 року та 17.10.2013 року позивачем надано суду Додаткова угода до Договору № 35, відповідно до якої сторони дійшли угоди про те, що оплата за суборенду автотранспортних засобів складає 3 грн. за 1 км. використання транспортного засобу.

Розрахунки за надані послуги здійснено між сторонами у безготівковому порядку, про що свідчить платіжне доручення № 61 від 09.11.2011 року на суму 878300,00 грн.

По факту надання послуг, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (послуг) позивач отримав податкову накладну № 1 від 28.10.2011 року на суму ПДВ 87830,00 грн. та податкову накладну № 2 від 31.10.2011 року на суму ПДВ 58553,33 грн.

На виконання ухвал Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 року та 17.10.2013 року позивачем надано суду копії технічних паспортів на автотранспортні засоби, що знаходилися у суборенді позивача, наказ про закріплення техніки і встановлення маршрутів по районам дислокації від 29.04.2011 року за № 02-1, Перелік основних маршрутів руху по районам дислокації а також Договір № 35/74 від 26.04.2011 року «Про надання послуг з фізичної охорони об'єкту», що був укладений між позивачем та ДП «Ілліч-Рибак» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (Донецька область, Новоазовський район, с. Широке).

Таким чином, наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт отримання позивачем послуг з суборенди автотранспортних засобів та використання останніх у власній господарській діяльності.

При таких обставинах справи судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим ) від 29.01.2013 по справі № 2а-3002/12/0170/9 змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Система комплексної безпеки - Кондр» (вул. Красноармійська, 26, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, ЄДРПОУ 35052838) судові витрати у розмірі 1829,79 грн. (Одна тисяча вісімсот двадцять дев'ять грн. 79 коп.) з Державного бюджету України».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 29 січня 2013 року у справі № 2а-3002/12/0170/9 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська