Постанова

від 26.11.2013 по справі 901/2653/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 901/2653/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Шейкіна Дар'я Олексіївна, довіреність №3/д від 25.03.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Пукас А.Ю.) від 07 жовтня 2013 року у справі №901/2653/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" (вул. Виноградна, буд. 5 а/с 77, Євпаторія, 97420)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (вул. Глінки, 63, Сімферополь, 95022)

про стягнення 103452,84 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Кримський картонно-тарний комбінат", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний берег" про стягнення 103 452,84 грн., в тому числі 76 525,64 грн. заборгованості, 2 489,49 грн. пені, 23 846,97 грн. штрафу, 519,88 грн. 3% річних, 70,86 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом про поставку товару №2801/1 від 28 січня 2013 року, що виразилось в несвоєчасній та повній оплаті поставленого на адресу відповідача товару. Обґрунтовані посиланням на статті 525, 526, 712 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2013 року у справі №901/2653/13 (суддя Пукас А.Ю.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" 76 525,64 грн. заборгованості, 2 489,49 грн. пені, 23 846,97 грн. штрафу, 519,88 грн. 3% річних, 70,86 грн. інфляційних втрат та 2 070,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що позивачем не були належним чином доведенні ті обставини на які він посилався у суді першої інстанції.

26 листопада 2013 року, у судовому засіданні, представник позивача з доводами апеляційної скарги не погодився та заперечував проти її задоволення.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившего представника відповідача.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кримський картонно-тарний комбінат" створено шляхом перетворення Публічного акціонерного товариства „Крим" та є його правонаступником (стаття 1 Статуту).

28 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством „Крим" (виробник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Сонячний берег" (одержувач) укладено Контракт №2801/1 (а.с. 30-31).

Відповідно до пункту 1.1 Контракту в порядку та на умовах, визначених Контрактом, виробник зобов'язався виготовити та передати у власність одержувача, а одержувач прийняти та сплатити вироби з гафрокартону (надалі - товар).

Пунктом 1.2 Контракту визначений обсяг поставок та орієнтована ціна Контракту, яка на момент його укладання орієнтовано становить 520 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.2 Контракту визначено, що одночасно з передачею Товару виробник зобов'язаний надати одержувачу наступні документи: товарно-транспортну накладну, накладну на продукцію (видаткова накладна), оригінал рахунка-фактури, посвідчення якості на продукцію, податкову накладну.

Ціна Товару визначається специфікацією, яка є невід'ємною частиною Контракту. Ціна включає в себе вартість матеріалів, упаковки, маркування, навантаження на будь-які транспортні засоби, доставки і нанесення кліше одного кольору (пункт 5.1 Контракту).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного Контракту позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, про що свідчать видаткові накладні, копії яких долучені до матеріалів справи, а оригінали досліджені судом в судовому засіданні.

Однак, за твердженням позивача, вартість отриманого товару відповідачем сплачена частково, що призвело до утворення у нього заборгованості перед позивачем в сумі 76 525,64 грн.

Несплата відповідачем вартості отриманого товару в сумі 76 525,64 грн. у добровільному порядку стала підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" із даною позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення потрібно змінити з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між ними виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, судом першої інстанції цілком правомірно було встановлено, що доказів погашення заборгованості в сумі 76 525,64 грн. у порядку статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем господарським судам не надано.

У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 76 525,64 грн. заборгованості.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 2 489,49 грн. пені, 23 846,97 грн. штрафу, 519,88 грн. 3% річних та 70,86 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, але колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

В силу частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вищенаведена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012 року по справі №06/5026/1052/2011 (№3-24гс12) та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/908/2012 від 13 липня 2012 року.

Так, пунктом 6.5 Договору встановлено, що за порушення пункту 5.2 Договору одержувач зобов'язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення зобов'язання, від простроченої суми за кожен день прострочення. У тому разі, якщо прострочення платежу за поставлений товар становить 15 календарних днів та більше, одержувач також зобов'язаний оплатити виробнику штраф в розмірі 25 відсотків неоплаченого в строк товару.

Згідно з наданого позивачем розрахунку, пеня за порушення строків оплати нарахована відповідачу на суми заборгованості за кожний період прострочення та її загальний розмір становить 2 489,49 грн. (а.с. 8).

Судом першої інстанції було не вірно перевірений наданий позивачем розрахунок пені.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені зроблений позивачем зазначає, що у період з 04 травня 2013 року по 16 травня 2013 року кількість днів прострочення складає 3, а ні 13 як зазначено в розрахунку позивача, у зв'язку з тим, що як було зазначено вище згідно з пунктом 6.5 Договору встановлено, що за порушення пункту 5.2 Договору одержувач зобов'язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення зобов'язання, від простроченої суми за кожен день прострочення. У тому разі, якщо прострочення платежу за поставлений товар становить 15 календарних днів та більше, одержувач також зобов'язаний оплатити виробнику штраф в розмірі 25 відсотків неоплаченого в строк товару, отже строк поставки товару 29 квітня 2013 року, строк оплати товару 14 травня 2013 року, дата оплати товару 17 травня 2013 року.

Колегія суддів зробивши власний розрахунок пені дійшла висновку, що вона підлягає стягненню з відповідача у розмірі 2 232,85 грн.

Також, позивачем був не правильно розраховано розмір штрафу, зробивши власний розрахунок колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню 20 381,41 грн. штрафу.

Право позивача вимагати сплатити 3% річних та інфляційних втрат передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, позовні вимоги щодо сплати 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 468,32 грн.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 76 525,64 грн. суму основної заборгованості, 2 232,85 грн. - пені, 20 381,41 грн. - штрафу, 468,32 - 3% річних та 26,87 грн. - інфляційних втрат.

У зв'язку з чим резолютивна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміненню.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміненню рішення суду першої інстанції.

Сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 жовтня 2013 року у справі №901/2653/13 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (вул. Глінки, 63, м. Сімферополь, АР Крим, 95022, р/р 2600714160 в ПАО "Укрбизнесбанк" в м. Донецьк, МФО 334969, код ЄДРПОУ 31173285) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" (вул. Виноградна, 5, а/с 77, м. Євпаторія, АР Крим, 97420, р/р 26006000132597 в АКБ "ЧБРР", м. Сімферополь, МФО 384577, код ЄДРПОУ 16513457) 76 525,64 грн. суму основної заборгованості, 2 232,85 грн. - пені, 20 381,41 грн. - штрафу, 468,32 - 3% річних та 26,87 грн. - інфляційних втрат. та 1 494,52 судового збору".

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка з повідомленням:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримський картонно-тарний комбінат" (вул. Виноградна, буд. 5 а/с 77,Євпаторія,97420)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний берег" (вул. Глінки, 63,Сімферополь,95022)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим