Постанова

від 10.10.2013 по справі 814/3707/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд 1вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2013 року Справа № 814/3707/13-а

м. Миколаїв

12:20

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., в порядку письмового провадження справу

за позовом:Приватного підприємства «Струг», вул. Миру, 11, м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, 55000 до відповідача:Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001 про:визнати протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 05.08.2013 № 0000046201, Приватне підприємство «Струг» (надалі - Підприємство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і недійсним з моменту прийняття податкового повідомлення-рішення від 05.08.2013 № 0000046201, яким Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, надалі - ОДПІ або відповідач) збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з податку на додану вартість на 145 866 грн. (з яких 97 244 грн. - за основним платежем, 48 622 грн. - за штрафними санкціями).

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало на безпідставність висновків ОДПІ про нікчемність правочинів.

У письмових запереченнях проти адміністративного позову (т. с. 2, ар. 91-95) ОДПІ зазначила, що контролюючий орган вправі за результатами перевірки зробити висновок про нікчемність правочинів. Крім того, відповідач вказав, що Підприємство не надало документів на підтвердження отримання товарів і журнал-ордер по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за січень 2012 року. Ці обставини, на думку відповідача, свідчать про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до частин 4 і 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

З 05.07.2013 по 11.07.2013 ОДПІ, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провела документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Електромонтаж - Трейд» (код ЄДРПОУ 32004632) за період грудень 2001року - січень 2012 року, з ТОВ «Либертин» (код ЄДРПОУ 37207199) за період вересень-жовтень 2012 року та витрат , що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, результати якої оформила актом від 18.07.2013 № 30/22-01/32841807 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 10-22).

Як зазначено на стор. 25 Акта (т. с. 1, ар. 22), Підприємство порушило статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України «… в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Струг» при придбанні товарів. Дані, наведені у деклараціях податку на додану вартість за грудень 2011 р., січень, вересень та жовтень 2012р. … про обсяги придбання (а, отже, і про задекларований податковий кредит) від ТОВ «Либертин», ТОВ «Електромонтаж - Трейд» є недійсними. Таким чином, в порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України … ПП «Струг» у періоді, що перевіряється, безпідставно завищено дозволений податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі ПДВ 97 244 грн., чим занижено податок на додану вартість на суму 97 244 грн. …».

05.08.2013 ОДПІ податковим повідомленням-рішенням № 00000462201 (надалі - Рішення, т. с. 1, ар. 9), посилаючись на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, збільшила суму грошового зобов'язання Підприємства з ПДВ на 145 866 грн. (в тому числі 97 244 грн. - за основним платежем, 48 622 грн. - за штрафними санкціями).

Суд зазначає, що у Рішенні відсутнє посилання на норму Податкового кодексу України, відповідно до якої ОДПІ застосувала до Підприємства штрафні санкції. Також відповідач не надав документи на підтвердження правомірності застосування штрафної санкції в розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Як вказано на стор. 5-6 Акта, Підприємство включило до податкового кредиту грудня 2011 року 15 420,69 грн., січня 2012 року - 11 903,59 грн. - суми ПДВ, що були сплачені позивачем на користь ТОВ «Елетромонтаж-Трейд» у складі вартості придбаних товарів. На підтвердження факту придбання товарів Підприємство надало ОДПІ видаткові накладні: від 01.12.2011 № ЕТ-0000218 (т. с. 1, ар. 38), від 27.12.2011 № 00000224 (т. с. 1, ар. 40), від 29.12.2011 № ЕТ- 0000316 (т. с. 1, ар. 41), від 17.01.2012 № ЕТ-0000067 (т. с. 1, ар. 42), від 25.01.2012 № ЕТ-0000131 (т. с. 1, ар. 43); податкові накладні: від 01.12.2011 № 2 (т. с. 1, ар. 44), від 27.12.2011 № 152 (т. с. 1, ар. 46), від 29.12.2011 № 169 (т. с. 1, ар. 47), від 17.01.2012 № 62 (т. с. 1, ар. 48), від 25.01.2012 № 109 (т. с. 1, ар. 49) і платіжні доручення (т. с. 1, ар. 50-57).

У тексті Акта наведений зміст укладеного Позивачем і ТОВ «Електромонтаж-Трейд» договору від 03.10.2011 № 6 (т. с. 1, ар. 12). За твердженнями ОДПІ, на виконання умов цього договору Підприємство отримало від ТОВ «Електромонтаж-Трейд» вказані вище видаткові і податкові накладні.

Суд зазначає, що ані у видаткових, ані у податкових накладних немає посилань на договір від 03.10.2011 № 6: у видаткових накладних зазначені реквізити рахунків-фактур, у податкових накладних вказано, що продаж товарів здійснюється відповідно до усного договору купівлі-продажу.

Виходячи з умов договору від 03.10.2011 № 6, на стор. 6 Акта (т. с. 1, ар. 13) ДПІ зазначила, що Підприємством «… до перевірки не надано заявки на поставку товару, як зазначається в договорі, товарно-транспортних накладних або інших документальних підтверджень отримання-передачі та доставки товару від Постачальника Покупцеві …».

Як вказано у листі Підприємства від 20.02.2013 № 16 (т. с. 2, ар. 165), перевезення товарів здійснювало ТОВ «Електромонтаж-Трейд».

Стосовно товарно-транспортних накладних суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними вище документами.

Первинним документом, згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріально-цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а отже визначає взаємовідносини з виконання перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. Підприємство здійснювало операції з придбання товарів та не виступало як замовник за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити про ненадання послуг з перевезення вантажів і, відповідно, про неправомірне включення вартості цих послуг до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, і до складу податкового кредиту.

У тексті Акта відсутні висновки про те, що Підприємство відобразило у відповідних податкових деклараціях вартість послуг з перевезення вантажів, що були надані ТОВ «Електромонтаж-Трейд».

До того ж, у запиті від 05.02.2013 № 157/10/22-624 (т. с. 2, ар. 164) ОДПІ просила Підприємство надати товарно-транспортні накладні у тому випадку, якщо «… перевезення проводилось іншим перевізником за рахунок ПП «Струг». В даному випадку, як вказано вище, перевезення здійснював продавець за свій рахунок.

Та обставина, що позивач не надав, як вказано в Акті, журнал-ордер по рахунку 631, не може свідчити про нереальність господарських операцій. По-перше, у запиті від 05.02.2013 № 157/1/22-624 відповідач цей документ не зазначив. По-друге, констатація відповідачем факту ненадання Підприємством журналу-ордеру жодним чином не спростовує відомостей, що викладені у первинних документах.

Як вказано на стор. 17-18 Акта, Підприємство включило до податкового кредиту вересня 2012 року 51 408,68 грн., жовтня 2012 року - 18 509,63 грн. - суми ПДВ, що були сплачені позивачем на користь ТОВ «Либертин» у складі вартості придбаних товарів. На підтвердження факту придбання товарів Підприємство надало ОДПІ видаткові накладні: від 10.09.2012 № РН-000161 (т. с. 1, ар. 65), від 24.09.2012 № РН-000176 (т. с. 1, ар. 66), від 24.09.2012 № РН-000210 (т. с. 1, ар. 67), від 27.09.2012 № РН-000213 (т. с. 1, ар. 68), від 25.09.2012 № РН-000211 (т. с. 1, ар. 69), від 26.09.2012 № РН-000212 (т. с. 1, ар. 70), від 19.10.2012 № РН-000217 (т. с. 1, ар. 71), від 28.09.2012 № РН-000214 (т. с. 1, ар. 72), від 10.10.2012 № РН-000215 (т. с. 1, ар. 73), від 11.10.2012 № РН-000216 (т. с. 1, ар. 74); податкові накладні: від 10.09.2012 № 140 (т. с. 1, ар. 75), від 24.09.2012 № 159 (т. с. 1, ар. 76), від 24.09.2012 № 203 (т. с. 1, ар. 77), від 25.09.2012 № 204 (т. с. 1, ар. 78), від 27.09.2012 № 206 (т. с. 1, ар. 79), від 26.09.2012 № 205 (т. с. 1, ар. 80), від 28.09.2012 № 207 (т. с. 1, ар. 81), від 10.10.2012 № 208 (т. с. 1, ар. 82), від 11.10.2012 № 209 (т. с. 1, ар. 83), від 19.10.2012 № 210 (т. с. 1, ар. 84); платіжні доручення і квитанції до прибуткового касового ордера (т. с. 1, ар. 85-92).

У тексті Акта наведений зміст укладеного Позивачем і ТОВ «Либертин» договору поставки від 07.09.2012 № 26 (т. с. 1, ар. 18).

Виходячи з умов договору поставки, на стор. 17 Акта (т. с. 1, ар. 18) ДПІ зазначила, що Підприємство «… до перевірки не надано заявки на поставку товару, як зазначається в договорі, товарно-транспортних накладних або інших документальних підтверджень отримання-передачі та доставки товару від Постачальника Покупцеві …».

Суд зазначає, що договором поставки (т. с. 1, ар. 58) не передбачалось оформлення заявок на поставку товарів.

Підтвердженням отримання-передачі товарів є видаткові накладні, як це встановлено розділом 4 договору поставки.

З підстав, що викладені вище, суд не погоджується з відповідачем в тому, що ненадання позивачем товарно-транспортних накладних свідчить про безтоварність господарських операцій.

Крім того, на запит відповідача від 08.06.2013 № 579/10/22-624 (т. с. 2, ар. 166) позивач надав копії подорожніх листів службового легкового автомобіля (лист позивача від 21.06.2013 № 64, т. с. 2, ар. 167) Інформація про ці документи в Акті відсутня.

Та обставина, що позивач не надав, як вказано в Акті, журнал-ордер по рахунку 631 за січень 2012 року, не може свідчити про нереальність господарських операцій. По-перше, у запиті від 08.06.2013 № 579/10/22-624 відповідач цей документ не зазначив. По-друге, констатація відповідачем факту ненадання Підприємством журналу-ордеру жодним чином не спростовує відомостей, що викладені у первинних документах. По-третє, відповідач не пояснив, яке відношення цей документ має до господарських операцій, що були здійснені у вересні-жовтні 2012 року.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з наявними у справі документами, факт здійснення операцій з придбання Підприємством товарів є доведеним; сплата (нарахування) ПДВ підтверджені податковими накладними.

До позовної заяви Підприємство додало акти приймання виконаних будівельних робіт (т. с. 1, ар. 144-251, т. с. 2, ар. 1-78) і письмові пояснення щодо руху придбаних у ТОВ «Електромонтаж-Трейд» і ТОВ «Либертин» товарів (т. с. 2, ар. 84-90).

На думку суду, надані позивачем документи підтверджують наявність фактичних і правових підстав для включення до податкового кредиту відповідних податкових декларацій з ПДВ суми 97 244 грн. (придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку з підтвердженням сум податку податковими накладними).

Суд зазначає, що висновки відповідача ґрунтуються на:

1. Акті від 01.03.2012 № 319/23-325/32004632, складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Електромонтаж-Трейд» (код ЄДРПОУ 32004632) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період жовтень, листопад, грудень 2011 року» (т. с. 2, ар. 108-126).

2. Акті від 30.03.2012 № 395/22-225/32004632, складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Електромонтаж-Трейд» (код ЄДРПОУ 32004632) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період січень 2012 року» (т. с. 2, ар. 128-139).

3. Акті від 27.12.2012 № 1071/22-225/37207199, складеному ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ЛИБЕРТИН» (код ЄДРПОУ 37207199) щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з платниками податків контрагентами-постачальниками за періоди січень, березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2012 року та контрагентами-покупцями» (т. с. 2, ар. 141-160).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Стосовно нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і його постачальниками відповідних правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про недоведеність тверджень ОДПІ про завищення Підприємством податкового кредиту і, відповідно, про протиправність Рішення.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 128, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000046201, що було прийнято Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 05.08.2013.

3. Присудити Приватному підприємству «Струг» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 1460 грн. з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна