Постанова

від 18.11.2013 по справі 2а-13752/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2013 року 09:23 № 2а-13752/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Бабич Г.Ю.,за участі представника позивача Михайловської Н.А., представника відповідача Боровик О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення №0007182312/0 від 21.10.2009р.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося з позовом Відкрите акціонерне товариство «Виробниче підприємство «Украгрожитлобуд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просить суд визнати нечинним податкове повідомлення - рішення №0007182312/0 від 21.10.2009р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначене рішення винесене на підставі помилкового висновку акта перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагенту, до податкового кредиту.

Відповідачем у наданому відзиві позовні вимоги заперечуються повністю з огляду на правомірність прийнятого рішення.

Ухвалою суду від 28.05.2010 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у кримінальній справі №69-65/2.

Ухвалою суду від 04.10.2013 року провадження у справі поновлено, оскільки обставини, які зумовили зупинення провадження у справі у даній справі, усунуті.

В ході судового розгляду справи судом було замінено Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції й Шевченківському районі м. Києва (Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві; далі - відповідач) проведено позапланову виїзну перевірку Відкритого акціонерного Товариства «Виробниче підприємство «Украгрожитлопобутбуд», за результатами якої складено Акт №1794/23-12/19256512 від 09.10.2009 року.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4. п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 116 800,00 грн., в тому числі за березень 2008 року в сумі 116 800,00 грн.

На підставі висновків про порушення вищезазначених законодавчих норм відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 21.10.2009 №0007182312/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 175 200,00 грн. в тому числі в сумі 116 800,00 грн. основного платежу та в сумі 58 400,00 грн. за штрафними санкціями.

Прийняття зазначеного рішення мотивовано наступними висновками акту перевірки.

За період з 01.01.2008 по 31.05.2009 ВАТ «ВП «Украгрожитлопобут» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 1 110 909,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2008 по 31.05.2009 встановлено його завищення всього у сумі 116 800,0 грн., за березень 2008 року.

В акті перевірки зазначено, що в ході відпрацювання контрагентів ВАТ «ВП «Украгрожитлопобут» встановлено, що підприємство мало відносини з ТОВ «Альвейськ 07» (код ЄДРПОУ 35406333), зокрема, було укладено договір про надання послуг з прибирання приміщень та прилеглої території за №04/02/08 від 04.02.2008р.

Відповідно до умов вищевказаного договору ТОВ «Альвейськ 07» (Виконавець) бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, з використанням свого обладнання та матеріалів надати послуги з прибирання сміття, миття підлоги, стіл, меблів в офісних приміщеннях, прибирання в підвальних приміщеннях, в коридорах та на сходинкових клітинах, прибирання у санвузлах, прибирання сміття з дахів споруд.

Як видно з акту перевірки, на підставі вищезазначеного договору між позивачем та його контрагентом було укладено акт прийому - передачі виконаних робіт від 31.03.2008р та виписано позивачу видаткову накладну від 31.03.2008р. №3103083.

Проте, матеріали справи не містять договори, акти приймання - здачі виконаних робіт, податкові накладні, та видаткові накладні, які виписані позивачем в подальшій реалізації отриманого від вищевказаних контрагенту товару та послуг.

Також, матеріали справи не містять жодних доказів фактичного надання вказаних послуг та наявність зв'язку між господарською діяльністю позивача, зокрема, наявність приміщень та прилеглих територій для прибирання. Виходячи зі змісту наданих позивачем документів, суд доходить висновку про відсутність виконання наданих послуг, тому критично ставиться до тверджень позивача про реальне надання послуг.

Згідно з підпунктом 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у випадку якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» не містить визначення терміну «господарська діяльність», однак, згідно з пунктом 1.15 статті 1 даного Закону інші терміни, які використовуються в цьому Законі використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд доходить висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено наступні критерії господарської діяльності - направлення діяльності на отримання доходу та постійна (регулярна) участь особи в цій діяльності.

Натомість, зазначеною правовою нормою не встановлено вимог щодо отримання доходу від кожної конкретної господарської операції, такі вимоги встановлено відносно сукупності операцій - господарської діяльності.

Платником податку в даному випадку виступає юридична особа - позивач. Отже, послуги мали надаватися саме юридичній особі у зв'язку зі здійсненням нею господарської діяльності. Зв'язок з господарською діяльністю позивача має бути або прямим (отримання вигоди від конкретної операції), або опосередкованим, тобто теоретично припустимим. Судом вбачається, що отримання товару та надання послуг передбачає вчинення конкретних дій на користь такої юридичної особи. Вчинення зазначених дій має бути пов'язано з господарською діяльністю саме юридичної особи.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат, з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

При цьому суд виходить з відсутності будь - яких доказів наявності приміщень чи території для прибирання, яке є предметом договору між позивачем та його контрагентом.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія постанови Ленинського районного суду м. Луганська від 08.05.2013 по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 205 КК України, якою встановлено ознаки фіктивного підприємництва, з метою створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ «Альвейськ 07» з метою прикриття незаконної діяльності та отримання прибутку в особливо великих розмірах, що суперечить інтересам держави.

Оскільки, вказаний, контрагент позивача зареєстрований внаслідок вчинення злочину для прикриття протиправної діяльності, отже, виписану від його імені податкову накладну не можна вважати належно оформленою та підписаною повноважними особами звітними документами, яка посвідчує факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у ній сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Так, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян