Ухвала

від 28.11.2013 по справі 2а-3630/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року Справа № 9104/147703/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Яворського І.О., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кроно -Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроно -Україна" звернулося в суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 12.04.2012 року №0000510801/744.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що податковим органом в порушення положень Податкового кодексу України 02.12.2010 № 2755-VI необґрунтовано та помилково зроблено висновку щодо нікчемності договорів укладених між ТОВ "Кроно -Україна" і ТОВ "Спіра" та при цьому необгрунтовано визначено зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 17245,31 грн. та зобов'язано сплатити 17245,31 грн. податку та 4311,33 грн. штрафних санкцій.На момент вчинення господарських операцій відомості про зазначених контрагентів знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та останні зареєстровані платниками податку на додану вартість. Податковий кредит сформований відповідно до вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР у зв'язку з придбанням позивачем товару, що в наступному були використані в господарській діяльності товариства. При цьому, сформований податковий кредит підтверджуються первинними, розрахунковими документами та податковими накладними.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 року задоволено позовні вимоги, оскільки суд погодився з наведеними позивачем доводами.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема, в основному зазначає, що в ході перевірки підприємства встановлено нікчемність господарських операцій останнього з контрагентом ТОВ "Спіра". Дана обставина встановлена за наслідками перевірки ТОВ "Спіра" працівниками Баришівської ОДПІ (акт перевірки від від 12.01.2012 р. №16/23/34068868) з питання підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобовязань за період з з 10.01.2009 року по 10.01.2012 року.

При цьому встановлено, що контрагенти ТОВ "Спіра", а саме: ТОВ "Віола плюс" визнане банкрутом і має статус організації, що співпрацює із сумнівними підприємствами; ТОВ "Компанія Центр-Л" припинило діяльність, але не знято з обліку, співпрацює із сумнівними підприємствами; ТОВ "Східенергопром-М" - відсутнє за місцезнаходженням; ТОВ "АМК-24" -відсутнє за місцезнаходженням; ТОВ "Маяк авто" - порушено провадження у справі про банкрутство.

Вважає перевіркою доведеним, що укладення договорів спрямовано на здійснення операцій з отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроно -Україна" 07.12.2000 року зареєстровано Кам»янка-Бузькою районною державною адміністрацією та 08.12.2000 року взято на податковий облік і на момент проведення перевірки знаходиться на обліку Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові та було платником податку на додану вартість.

Працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові в період з 15.03.2012 по 21.03.2012 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Кроно -Україна" з питань достовірності нарахування ПДВ при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Спіра" період з 01.03.2009 року по 31.03.2009 та 01.06.2009 року по 30.06.2009 року .

28.03.2012 року за результатами перевірки складено акт перевірки №№353/08-01/31147999, яким встановлено порушення підприємством вимог п. п. 1.3., 1.7., 1.8., 7.2.1., 7.2.3., 7.2.4., 7.2.6., 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1., 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97, в результаті чого завищено податковий кредит за березень та червень 2009 року на суму ПДВ 17245,31 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за березень та червень 2009 року на суму ПДВ 17245,31 грн.; завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у квітні та у липні 2009 року на загальну суму ПДВ 17245,31 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 12.04.2012 року прийнято щодо підприємства податкове повідомлення-рішення №0000510801/744, яким визначено зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 17245,31 грн. та зобов'язано сплатити 17245,31 грн. податку, штрафних (фінансових) санкцій в сумі 4311,33 грн.

В основу висновку про порушення законодавства ТОВ "Кроно -Україна" та нікчемності правочинів, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові поклала обставини, які стосуються ТОВ "Спіра". Дана обставина встановлена за наслідками перевірки ТОВ "Спіра" працівниками Баришівської ОДПІ, якими встановлено правочини з ознаками нікчемності, відсутність основних фондів, трудових ресурсів, а також про відхилення між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями контрагента ТОВ "Спіра".

ТОВ "Кроно -Україна" не погодившись з податковим повідомленням-рішенням оскаржило його в судовому порядку.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТОВ "Кроно -Україна" з ТОВ "Спіра".

Вирішуючи спір, суд першої інстанції підставно виходив з наступного.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, 1.7., 1.8., 7.2.1., 7.2.3., 7.2.4., 7.2.6., 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1., 7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97, в результаті чого завищено податковий кредит за березень та червень 2009 року на суму ПДВ 17245,31 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за березень та червень 2009 року на суму ПДВ 17245,31 грн.; завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у квітні та у липні 2009 року на загальну суму ПДВ 17245,31 грн.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Згідно п.п. 7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи наведені приписи суд першої інстанції вірно зазначив, що закон встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених, зокрема, податковими накладними. При цьому, закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Суд першої інстанції встановив і це стверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ "Спіра" у березні та червні 2009 року існували відносини по поставці товару, що підтверджується накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, чим підтверджується фактичне виконання своїх зобов'язань сторонами відносин.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003р. №755-ІV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На момент вчинення господарських операцій позивачем з ТОВ "Спіра" відомості про зазначеного контрагента знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Вказані обставини не заперечуються податковим органом в акті перевірки і під час розгляду судової справи по суті.

Також на момент вчинення оспорюваних господарських операцій контрагент позивача був в установленому порядку зареєстрованим платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних, а факт анулювання в ТОВ "Спіра" свідоцтва платника ПДВ встановлено 22.04.2010 року.

Проаналізувавши зазначене необхідно погодитись з висновком суду першої інстанції, що наведені в акті перевірки дані є субєктивним припущенням податкового органу про неможливість здійснювати господарські операції ТОВ "Спіра". Крім того, висновок відповідача про нікчемність угод ґрунтується на висновку іншого податкового органу про нікчемність угод з ТОВ "Спіра".

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові самостійно цього питання не досліджувала.

Разом з тим, що стосується позивача ТОВ "Кроно -Україна", то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його не спроможності виконувати господарські операції.

Суд першої інстанції, відхиляючи покликання відповідача на встановлення відхилень між сумами податкового кредиту по ПДВ позивача та податковими зобовязаннями ТОВ "Спіра", то суд зазначає, що платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобовязання іншого, і вплинути на це ніяк не може.

Також необхідно погодитись, що зміст цих доказів, а саме наявність у штаті підприємства незначної кількості працівників і відсутність основних засобів, не свідчить про неспроможність підприємства здійснювати господарську діяльність. Відповідач не довів, які саме трудові ресурси та основні засоби необхідні для виконання укладених договорів, а також не довів, хто саме поставляв позивачу товар, якщо не зазначені підприємства, і на яких умовах, якщо не на тих, які передбачені відповідними договорами.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТОВ "Кроно -Україна" та ТОВ "Спіра" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.ч.1,3, 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 03.11.2011 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ "Кроно -Україна" на укладення договорів з контрагентами ТОВ «Спіра» (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо купівлі-продажу товару. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Також відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в спосіб, визначений ст.162 КАС України, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність прийнятого рішення.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 року у справі №2а-3630/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П.Сапіга

Судді: І.О.Яворський

Р.Б.Хобор

Повний текст виготовлено 29.11.2013р.