Ухвала

від 19.11.2013 по справі 813/4125/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 р. Справа № 876/11821/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Дутки І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові апеляційну скаргу Городоцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 року у справі за позовом ТзОВ "Провімі" до ДПІ у Яворівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У травні 2013 року ТзОВ "Провімі" звернулося з позовом до ДПІ у Яворівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позивач вказував, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ "Провімі" з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТзОВ "Дакорм" за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої прийнято акт №1303/22-00/23-20/32730400 від 28.12.2012 року.

На підставі даного акту прийнято податкові повідомлення-рішення №0000022320 від 30.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ "Провімі" за платежем податок на прибуток на суму 26 316,00 грн. та №0000032320 від 30.01.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ "Провімі" за платежем податок на додану вартість на суму 31 272,00 грн., в тому числі: 22 884,00 грн. основний платіж, 8388 грн. штрафні санкції.

Підставою для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки податкового органу про фіктивність правочинів позивача з ТзОВ "Дакорм", вчинених без мети настання реальних наслідків.

Вважаючи такі висновки податкового органу неправомірними, позивач звернувся до суду та просив скасувати оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Яворівському районі Львівської області від 30.01.2013 року №0000022320 та №0000032320.

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Вказує на фіктивність господарських операцій позивача з ТзОВ "Дакорм", які не підтверджується первинними документами.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Провімі" з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТзОВ "Дакорм" (ЄДРПОУ 37237396) за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт № 1303/22-00/32730400 від 28.12.2012 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем: ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині укладення договорів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені вказаними статтями по правочинах ТзОВ "Провімі" при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України; ч. 2 ст. 228, ст. 216 ЦК України, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме, позивачем завищено валові витрати на суму 114419,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2011 року в сумі 114419,00 грн., що привело до заниження податку на прибуток в сумі 26316,00 грн.; ч. 2 ст. 228, ст. 216 ЦК України, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 22883,00 грн., в тому числі за серпень 2011 року на суму 12217,00 грн., за вересень 2011 року на суму 10666,00 грн.

На підставі акта перевірки позивачу 30.01.2012 року винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000032320, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 31272,00 грн., з них - 22884,00 грн. за основним платежем та 8388,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000022320, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 26316,00 грн., з них за основним платежем - 26316,00 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що господарські операції позивача із ТОВ "Дакорм" не несуть економічного змісту та не мають реальних наслідків, що свідчить про фіктивний характер вказаних операцій та їх спрямування на неправомірне отримання податкової вигоди.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем укладено з ТзОВ "Дакорм" договір виконання поставки м'ясо-кісткового борошна № 154 від 22.08.2011 року, згідно якого постачальник (ТзОВ "Дакорм") зобов'язується поставити у власність покупця (ТзОВ "Провімі") товар (м'ясо-кісткове борошно) на умовах СРТ (перевезення оплачено до с. Ямельня Яворівського району Львівської області) та в порядку, визначеному в договорі. Покупець зобов'язаний такий товар прийняти та оплатити. Сумою договору є вартість, визначена в рахунку-фактурі, що погоджена між сторонами та зазначена у видатковій накладній. Договір діє до 31.12.2012 року.

На підтвердження реальності операцій ТзОВ "Провімі" подано суду копії видаткових накладних № 468 від 05.08.2011 року на суму 9302,40 грн. (в т.ч. ПДВ 1550,40 грн.), № 541 від 13.09.2011 року на суму 64000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10666,67 грн.), № 478 від 23.08.2011 року на суму 64000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 10666,67 грн.), податкових накладних № 26 від 05.08.2011 року, № 35 від 13.09.2011 року, № 67 від 23.08.2011 року на суми, вказані у зазначених вище видаткових накладних.

Згідно наданих суду копій документів, прийом товару на ТзОВ "Провімі" здійснював його працівник - директор з логістики Купайгородський С.О.

Транспортування ТМЦ, якість яких засвідчено наявними в матеріалах справи копіями відповідних свідоцтв про якість м'ясо-кісткового борошна, підтверджено наданими позивачем копіями вагового листа № ПР-00000152 від 06.08.2011 року (зважувальник ОСОБА_2) та подорожнім листом від 06.08.2011 року № 361 вантажного автомобіля ГАЗ НОМЕР_8 (Лобас), вагового листа № ПР-00000323 від 13.09.2011 року (зважувальник ОСОБА_3) та товарно-транспортною накладною № 433023 від 12.09.2011 року (автомобіль Рено НОМЕР_1 з причепом НОМЕР_2, водій ОСОБА_4), вагового листа № ПР-00000245 від 23.08.2011 року (зважувальник ОСОБА_2) та товарно-транспортною накладною № 432640 від 22.08.2011 року (автомобіль Рено НОМЕР_3 з причепом НОМЕР_4, водій ОСОБА_5).

Представленими суду копіями банківських виписок засвідчено проведення проплати ТзОВ "Провімі" контрагенту ТзОВ "Дакорм" 09.08.2011 року 9302,46 грн., 26.08.2011 року - 64000,00 грн. та 22.09.2011 року - 64000,00 грн. Розрахунки між підприємствами проведено в повному обсязі.

Згідно наявної в матеріалах справи копії статуту ТзОВ "Провімі", остання редакція від 01.11.2011 року, до предмету діяльності позивача належить виробництво продуктів для годівлі великої рогатої худоби, свиней, птиці, тварин та риб, виробництво готових кормів, комбікормів, харчових концентратів для тварин, що утримуються на фермах.

З наведеного вбачається, що зміст господарської операції між контрагентами цілком відповідає основному виду діяльності позивача - виробництво готових кормів для тварин.

Також суду подано докази використання ТзОВ "Провімі" у власній господарській діяльності придбаного у ТзОВ "Дакорм" м'ясо-кісткового борошна.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з контрагентом, якщо витрати на їх придбання та сам факт придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази використання позивачем їх у власній господарській діяльності, укладений позивачем договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку податкового кредиту, є безпідставними.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вже зазначалось вище, згідно з п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а укладений позивачем договір не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг наданих ТзОВ «Дакорм» не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом на підставі зібраних у справі належних та допустимих доказів встановлено дійсність господарських операцій.

Відповідно до п.180.1. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Дакорм» укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Судом встановлено, що отримані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити вказані у п.201.1 ст. 201 ПК України.

Щодо нікчемності укладеного між позивачем та контрагентом цивільно-правового договору, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На думку податкового органу, факти безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами підтверджуються актом Криворізької північної МДПІ Дніпропетровської області від 21.09.2012 року № 311/224/37237396 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТзОВ "Дакорм" (код ЄДРПОУ 37237396) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період березня-жовтня 2011 року та відповідно до даних інформаційних баз "Автоматизованої системи співставлення ПЗ і ПК у розрізі контрагентів на рівні ДПА України", АРМ "РПП", АРМ "Бест звіт", ТзОВ "Дакорм" (код ЄДРПОУ 37237396) зареєстроване платником ПДВ відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 11.02.2011 року № 100324302, виданого Фастівською ОДПІ, яке анульовано 06.02.2012 року. Даним актом зафіксовано неможливість встановлення місцезнаходження платника податку станом на 21.03.2012 року.

Проте, у п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договорів позивача.

За таких встановлених судом обставин, позивач не може нести відповідальність за дії контрагентів, а тому на позивача не можуть розповсюджуватись негативні наслідки їх дій.

З огляду на реальний характер операцій, можливі порушення контрагентом позивача правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача як платника податків права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними і необгрунтованимим та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Городоцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19.08.2013 року у справі №813/4125/13-а - без змін.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.11.2013 року