Постанова

від 03.12.2013 по справі 812/9438/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2013 року Справа № 812/9438/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді: Дибової О.А.

при секретарі: Олейнік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позовДочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управлінні державної виконавчої служби Головного управління Юстиції знаходяться накази Господарського суду Луганської області № 11/93 ВП 3 12408148, № 1193 ВП № 23696362, № 24/71/2011 ВП 3 29615706, № 17/258 ВП № 16264764, № 2/450 ВП № 3525730.

Керуючий Інструкцією з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5 позивач звернувся до відповідача 15.10.2013 з 5 заявами про передачу виконавчих проваджень до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області., як до органу, котрий має на то відповідні повноваження та повинен виносити рішення з подібних питань, шляхом винесення відповідної постанови.

До теперішнього часу відповідач не надав відповіді позивачу та не виніс відповідні постанови.

На підставі викладено позивач просив наступне:

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області щодо не реагування на заяви про передачу виконавчих проваджень від 15.10.2013.

Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області розглянути заяви про передачу виконавчих проваджень від 15.10.2013 та винести постанову згідно діючого законодавства.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі, відповідач правом надати заперечення на адміністративний позов не скористався.

Ухвалою від 25.11.2013 від відповідача витребувались докази надання відповіді на заяві позивача від 15.10.2013 та реагування на його заяви.

Відповідач не виконав Ухвалу від 25.11.2013, на вимогу суду не надав жодного документу, тому справа розглядається на підставі документів, наявних в матеріалах справи.

Керуючись п. 6 ст. 128 КАС України суд розглядає справу за відсутності сторін на підставі документів, наявних в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження"(далі посилання на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" наводяться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)").

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону №606).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

У відповідності із статтею 17 Закону №606, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Частиною 1 статті 11 Закону №606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону №606, державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Права державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження регулюються частиною 3 статті 11 Закону №606.

Відповідно до статті 27 Закону №606, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Заходами примусового виконання рішень згідно із статтею 32 Закону №606 є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Судом встановлено, що Державною виконавчою службою у Ленінському районі міста Луганська винесені Постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2007 ВП 3525730 (наказ Господарського суду Луганської області від 15.03.2007 № 2/450), від 17.04.2009 ВП № 12408148 (наказ від 13.04.2009 № 11/93), від 09.12.2009 ВП № 16264764 (наказ від 23.11.2009 № 17/258), від 14.01.2011 ВП № 23696362 (наказ від 28.12.2010 № 11/288), ВП № 29615706 (наказ від 20.10.2011 № 24/71/2011) (а.с. 17 - 21)

Позивач звернувся до відповідача з заявами від 15.10.2013 (5 шт.) з вимогою передати ВП 3525730, ВП № 12408148, ВП № 16264764, ВП № 23696362 передати до Артемівського ВДВС, Лутугинського ВДВС, Перевальського ВДВС, Словяносербського ВДВС, відповідно, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Управління. (а.с. 6 - 10)

Проте, відповідач ніяким чином не відреагував на заяви позивача, не надано відповіді на заяви, не винесені постанови, тощо.

Вирішуючи справу по суті та в межах позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно із статтею 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 3 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення відповідно до вимог статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (стаття 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян").

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Вимогами ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право керівника, у разі необхідності та за наявності можливостей, розгляд звернень громадян покладати на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважений здійснювати цю роботу.

Спеціальним Законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації").

Відповідно до статті 14 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина 1 статті 19 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації").

Частиною 5 статті 19 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що запит на інформацію має містити:

1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;

2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;

3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець:

здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;

заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до п.п. 3.5.3 п. 3.5 ч. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, від 02.04.2012 № 512/5 Підвідомчість виконавчих проваджень відділам примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС визначається згідно зі статтею 21 Закону.

Виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в територіальних органах ДВС, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень ДВС України та регіональних органів ДВС в установленому розділом VІ цієї Інструкції порядку.

Відповідно до ч. ІV Інструкції № 512/5:

6.1. Виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого у випадках, визначених Законом та цією Інструкцією.

6.2. Передача виконавчого провадження в межах одного органу ДВС або виконавчої групи здійснюється за письмовим дорученням начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівника виконавчої групи.

Виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу ДВС, виконавчої групи у зв'язку:

а) із зміною дислокації, перерозподілом обов'язків, уведенням спеціалізації державних виконавців, необхідністю перерозподілу навантаження;

б) з хворобою державного виконавця, його перебуванням у відрядженні чи відпустці, а також у разі включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі ДВС;

в) з відводом (самовідводом) державного виконавця відповідно до Закону;

г) із звільненням державного виконавця чи відстороненням від виконання повноважень за посадою відповідно до Закону України „Про державну службу";

ґ) якщо виконавчі провадження відносно солідарних боржників відкрито різними державними виконавцями;

д) з іншими обставинами, що ускладнюють виконання рішення.

Відповідно до Інструкції № 512/5 виконавче провадження може бути передано від одного органу ДВС до іншого, від одного державного виконавця до іншого, тобто це право державного виконавця, а не обов'язок.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Доказів реагування Управлінням державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області на заяви Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» від 15.10.2013 (5 шт.) відповідачем до суду не надано.

Тому судом встановлено, що позивач обґрунтовано просить визнати бездіяльність відповідача у зволіканні реагування на заяви позивача, оскільки бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

У зв'язку з тим, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» відповідач повинен розглянути заяви позивача від 15.10.2013 та надати на них відповідь, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області розглянути заяви Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» від 15.10.2013 (5 шт.) з вимогою передати ВП 3525730, ВП № 12408148, ВП № 16264764, ВП № 23696362 передати до Артемівського ВДВС, Лутугинського ВДВС, Перевальського ВДВС, Словяносербського ВДВС, відповідно.

Позовні вимоги в частині зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області винести постанову на підставі поданих позивачем заяв від 15.10.2013 згідно до вимог закону, залишаються судом без задоволення, оскільки права державного виконавця, передбачені частиною 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження", є дискреційними та не можуть тлумачитись як безумовні обов'язки, а суд не повноважний вмішуватись у порядок проведення виконавчого провадження і не вправі зобов'язувати посадових осіб державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом №606 можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною особою державної виконавчої служби.

З огляду на викладене, судом встановлено, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом вирішується на підставі п. 3 ст. 94, так як адміністративний позов задоволено частково.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» до Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області щодо не реагування на заяви Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» від 15.10.2013.

Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного управління у Луганській області розглянути заяви про передачу виконавчих проваджень від 15.10.2013.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Донбаснафтопродукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаснафтопродукт» (код ЄДРПОУ 25368575) судовий збір в розмірі 34,45 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя О.А. Дибова