Постанова

від 21.11.2013 по справі 826/4797/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4797/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Верес Т.В., представника відповідача - Мосунова Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут води та екології» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут води та екології» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Інститут води та екології» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.03.2013р. № 0003752290.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини у справі, ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Інститут води та екології» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Проммаст-стандат, ПП «Алмаз 2006» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 568/2-90/3204494 від 27.02.2013р., в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що до складу витрат безпідставно віднесені суми витрат за операціями з ТОВ «Проммаст-стандат» та ПП «Алмаз 2006», в результат чого знижено податок на прибуток підприємств на суму 55 782,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 23 409,00 грн., 4 квартал 2011 року в сумі 32 373.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.03.2013р. № 0003752290, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 55 782,00 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 134. 1.1. ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Проммаст-стандат» (Продавець) в особі директора Зикової О.В. та ТОВ «Інститут води та екології» (Покупець) в особі директора Вереса В.П. укладено договір №1 від 21.07.2011 року на придбання комплектуючих та матеріалів для водопідготовки.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду видаткові та податкові накладні, виписки з банку та докази продажу придбаного товару третім особам.

Також, між ПП «Алмаз 2006» (Продавець) в особі директора та ТОВ «Інститут води та екології» (Покупець) в особі директора Вереса В.П. укладено договір №05/12 від 05.12.2011 року на придбання комплектуючих та матеріалів для водопідготовки.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду видаткові та податкові накладні, виписки з банку та докази продажу придбаного товару третім особам.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Проммаст-стандарт» та ПП «Алмаз -2006» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до акту Бориспільської ОДПІ Київської області «Про результати перевiрки дотримання вимог податкового та валютного законодавства № 252/22-1/37563531 від 26.09.2012 ТОВ «Проммаст-стандат» та інших матеріалів, що надійшли від Бориспільської ОДПІ Київської області вбачається, що ОВС ГСВ ДПС України отримана інформація щодо порушення кримінальної справи №69-149 відносно директора ТОВ «ЄВРО клас трейд» ОСОБА_6 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 ч.3 КК України. Підприємства ТОВ «Проммаст-стандарт», ПП «Алмаз -2006», через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств різної форми власності у готівку були зареєстровані на «підставних» осіб.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання недостатньо необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

На час здійснення господарських операцій з ТОВ «Проммаст-стандарт», ПП «Алмаз -2006», останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про можливі факти порушень з боку його контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, був не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме здійснювалась поставка товарів, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, при тому, що матеріалами справи підтверджується дійсність господарських операцій і їх реальний характер, оскільки були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

В свою чергу, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Проммаст-стандарт», ПП «Алмаз -2006» є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України, в якій зазначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів а не податкових органів.

Разом з тим, слід зазначити і те, що акт перевірки не містить конкретних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, укладені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме такі угоди порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення від 19.03.2013р. № 0003752290 не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут води та екології» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут води та екології» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва державної податкової служби від 19.03.2013р. № 0003752290.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Постанову в повному тексты виготовлено 26.11.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.