Ухвала

від 15.10.2013 по справі 816/1263/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р.Справа № 816/1263/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2013р. по справі № 816/1263/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрон"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю " Акрон ", звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2013 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби №0002751502/572 від 11 травня 2012 року.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року допущено заміну відповідача в адміністративній справі № 816/1263/13-а правонаступником - Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби в період з 04.04.2012 року по 10.04.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Акрон" по питанню взаємовідносин з ПП «Азимут Плюс» за вересень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки Кременчуцькою ОДПІ складений акт №862/15-222/31194200 від 18.04.2012 року, у висновках якого зафіксовано порушення ТОВ "Акрон" п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198. п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ст..215, 228, 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 6 972,03 грн. (а.с.16-22 )

На підставі означеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення - рішення №0002751502/572 від 11.05.2012 року, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 6 972,03 грн. та застосовано штрафні (фінансові ) санкції в сумі 3 486,02 грн. ( а.с.15)

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що за встановлених обставин та наданих сторонами доказів позивачем не були допущені встановлені податковим органом порушення за перевірений період формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відсутнє заниження заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2011 року. Висновки податкового органу є необґрунтованими та не відповідають закону.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках із зазначенням обов'язкових реквізитів.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

У ході перевірки Кременчуцькою ОДПІ встановлено укладення у періоді, що перевірявся, між ТОВ «Акрон» (Замовник) та ПП «Азимут Плюс» (Підрядник) договору виконання робіт №42 від 30.08.2011 року на проведення робіт, за умовами якого Замовник доручає, Підрядник зобов'язується якісно та у встановлений термін здійснити своїми силами і засобами технічне обслуговування і ремонт автомобілів, промислової техніки, запасних частин, агрегатів та промислового обладнання відповідно Додатку, який є невід'ємною частиною цього договору та визначає вид та вартість робіт. (а.с.23-27 ).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження дійсності укладення та реального виконання даної угоди позивачем надано реєстр отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, акти приймання - передачі виконаних робіт, що підписані сторонами без заперечень, рахунки фактури, платіжні доручення. (а.с.31-51)

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Представником позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції надано пояснення щодо використання ТОВ "Акрон" отриманих від ПП «Азимут Плюс» ремонтних робіт автомобілів у власній господарській діяльності. Зокрема, було зазначено, що вказані послуги були використані з метою виконання укладених між ТОВ «Акрон» та ВАТ «Полтавський ГЗК», ФОП ОСОБА_1 договорів №2950 від 22.08.2011 року на виконання ремонту домкрата вантажопідйомністю 100 т., №2 від 01.02.2011 року на виконання ремонту техніки. (а.с. 91-92, 101-104). На підтвердження зазначеного було надано перелік виконаних робіт, відомість дефектів на капітальний ремонт, акти прийому виконаних робіт, рахунки - фактури, накладні, податкові накладні, свідоцтва платників ПДВ контрагентів, платіжні доручення. (а.с. 93-122)

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно помилковості висновків Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у зв'язку з тим, що ПП "Азимут Плюс " не знаходиться за юридичною адресою та відповідачем 06.10.2011 року даному підприємству було анульовано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, оскільки зазначене відбулося вже після проведення господарських операцій позивача із ПП "Азимут Плюс", які слугували об'єктом оподаткування у відповідному звітному періоді.

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем податковий кредит у відповідному звітному періоді та зобов'язання з ПДВ сформовано за господарськими операціями, фактичне виконання яких підтверджено доказами; послуги , в ціні яких ТОВ «Акрон» сплачені суми податку на додану вартість, використаний в господарській діяльності позивача і отриманий від контрагента, який був зареєстрований на дату вчинення господарських операцій платниками податку на додану вартість в порядку, визначеному чинним законодавством. Документи, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій по придбанню послуг у ПП "Азимут Плюс ", подальше використання в господарській діяльності позивача, оформлені у відповідності до вимог Податкового Кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на відсутність у зазначеного контрагента позивача основних фондів, виробничих потужностей , трудових ресурсів, транспортних засобів, що виключає, як на думку відповідача, можливість виконання ними своїх договірних зобов'язань з огляду на наступне.

Чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат"до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також безпідставними є висновки відповідача щодо фіктивного характеру господарської діяльності вказаного контрагенту позивача, який спрямовує її на надання податкової вигоди третім особам, оскільки вказане податковим органом не підтверджено жодними фактичними доказами.

Стосовно ж висновків ДПІ про нікчемність правочинів, укладених позивачем із ПП "Азимут Плюс" колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч.2 ст.215 ЦК України передбачено, що «нікчемним» є правочин, недійсність якого встановлена законом.

А відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто такий, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У всіх інших випадках спірні правочини, у тому числі правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України мають визнаватися недійсними в судовому порядку.

Отже, уважно дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, договор, укладений між позивачем та ПП «Азимут Плюс» не є правочином, спрямованим на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому, слід зазначити, що дані правочини, як того вимагає ч.3 ст.228 ЦК України, в судовому порядку недійсними не визнавались і доказі зворотного, відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, на думку колегії суддів, висновки відповідача про нікчемність вказаного правочину не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрон", документально та нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.20123 року по справі № 816/1263/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2013р. по справі № 816/1263/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.