Постанова

від 18.11.2013 по справі 826/15681/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2013 року 15 год. 59 хв. № 826/15681/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., суддів: Добрівської Н.А., Катющенка В.П., при секретарі судового засідання Артеменко Я.С., за участю представників: позивача - Павлюківського С.М. (довіреність від 18.10.2013р. б/н), відповідача - Столярця С.Ю. (довіреність від 25.04.2013р. № 99-99-10-17/15), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сібріз» до Міністерства доходів і зборів України про визнання незаконними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сібріз» (далі - позивач, ТОВ «Сібріз») з позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач, Міністерство) з наступними позовними вимогами: 1) визнати незаконними дії Міністерства по відмові ТОВ «Сібріз» у реєстрації податкової накладної від 31.07.2013р. № 1; зобов'язати Міністерство зареєструвати податкову накладну від 31.07.2013р. № 1; визнати незаконною бездіяльність Міністерства по ненаданню відповіді на скаргу ТОВ «Сібріз» від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013; 4) зобов'язати Міністерство надати ТОВ «Сібріз» відповідь на його скаргу від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 09 серпня 2013 року Міністерство безпідставно відмовило йому у здійсненні реєстрації податкової накладної ТОВ Сібріз» від 31.07.2013р. № 1, мотивуючи це тим, що підприємство не зазначило вірно своє місцезнаходження. Натомість дані обставини не відповідають фактичній дійсності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Сібріз», станом на відповідну дату, згідно якого місцезнаходження Товариства: 03039, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 26, - що і вказано у спірній податковій накладній.

Також, у поданій позовній заяві ТОВ «Сібріз» посилається на ненадання Міністерством належної відповіді на письмову скаргу позивача від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013, що подавалася ним для врегулювання спірних правовідносин в досудовому порядку.

Відповідач проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення б/н і б/д. В обґрунтування своїх заперечень Міністерство посилається на те, що відмова у реєстрації спірної податкової накладної від 31.07.2013р. № 1 як такої, що оформлена з помилкою, є правомірною. Додатково відповідач звертає увагу на те, що в силу норм п. 11 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України податкова накладна від 31.07.2013р. № 1 на суму податку на додану вартість 0, 10 грн. взагалі не підлягає реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Що ж до решти позовних вимог Товариства, то вони нормативно і документально не підтверджуються, що підтверджується листом Міністерства доходів і зборів України від 30.08.2013р. № 10105/6/99-99-10-01-05-15, наданим у відповідь на скаргу позивача від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 розд. V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (далі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому в розумінні норми пп. 14.1.181 п. 14.1 цього ж Кодексу «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.1 ст. 198 цього ж Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, в т.ч. місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Пунктом 201.2 ст. 201 ПК України також встановлено, що форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби. З урахуванням цього форма податкової накладної та порядок її заповнення, на момент виникнення спірних правовідносин, були затверджені Міністерством фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011р. № 1379.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.4 і п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Одночасно порядок видачі податкових накладних регламентовано п. 201.10 ст. 201 ПК України, відповідно до якого податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абз. 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Відповідно до абз. 4 - 9 п. 201.10 ст. 201 зазначеного Кодексу датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме - Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних».

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

При цьому п. 11 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідних положень» ПК України містить певні обмеження щодо реєстрації певних податкових накладних, а саме: реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року .

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних . Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

До платників податку, для яких на дату виписки накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу .

Таким чином, нормами п. 11 підрозд. 2 розд XX «Перехідні положення» ПК України чітко визначено, яку саме податкову накладну платники податку на додану вартість - продавці повинні реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних перед наданням її покупцеві. Зокрема, починаючи з 1 січня 2012 року податкова накладна на суму до 10 тис. грн., виписаної при здійсненні постачання послуг, не підлягає реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Також, п. 3 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. № 1246, визначено, що якщо продавець складає розрахунок коригування до податкової накладної, що підлягає реєстрації, до Реєстру в обов'язковому порядку вносяться також відомості, що містяться у такому розрахунку.

У разі коли продавець складає розрахунок коригування до податкової накладної, що не підлягає реєстрації, у зв'язку з чим загальна сума податку за операцією з постачання товарів (послуг) досягає обсягу, визначеного пунктом 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, до Реєстру в обов'язковому порядку вносяться відомості, що містяться у такому розрахунку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 09 серпня 2013 року ТОВ «Сібріз» надіслало до центрального податкового органу за допомогою засобів електронного зв'язку електронну податкову накладну від 31.07.2013р. № 1 з метою реєстрації такої накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. В даній податковій накладній від 31.07.2013р. були наведені наступні відомості: «Продавець» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сібріз», індивідуальний податковий номер 375589026508; «Покупець» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнет», індивідуальний податковий номер 255891626505; «Місцезнаходження (податкова адреса) продавця» - проспект 40-річчя Жовтня, буд. 26, м. Київ, 03039; «Вид цивільно-правового договору» - договір про надання послуг від 01.05.2011; Номенклатура товарів/послуг продавця» - послуги з адміністрування приміщень; «Загальна сума з ПДВ» - 0, 10; «Податок на додану вартість» - 0, 02 .

У відповідь, в той же день позивач отримав квитанцію № 1 з Центрального порталу прийому звітності ДПС України щодо неприйняття документу (тобто зазначеної податкової накладної) з причини наявності помилки: «місцезнаходження юридичної особи продавця товарів/послуг, вказане у документів не відповідає інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Не погоджуючись з відмовою центрального податкового органу в проведенні реєстрації податкової накладної від 31.07.2013р. № 1, позивач звернувся до Міністерства доходів і зборів України із письмовою скаргою від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013 (вх. № 11910/6 від 15.08.2013р.), у якій просив відповідача відновити можливість реєстрації вказаної податкової накладної. Разом з даною скаргою позивач надав, в т.ч. витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Сібріз» (ідентифікаційний код 37558909) станом на 12 серпня 2013 року.

Натомість, як встановлено судом в ході дослідження тексту скарги від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно ТОВ «Сібріз» станом на 31 липня 2013 року та/або 09 серпня 2013 року (тобто на дні виписки і відправки податкової накладної) в додатках до такої скарги був відсутній.

Своїм листом від 30.08.2013р. № 10105/6/99-99-10-01-05-15, складеного за результатами розгляду зазначено вище скарги ТОВ «Сібріз», Міністерство повідомило підприємство про те, що його вимога щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної від 31.07.2013р. № 1 задоволенню не підлягає.

За результатами аналізу викладених вище норм права, наявних у справі матеріалів, з урахуванням встановлених фактичних обставин у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що податкова накладна ТОВ «Сібріз» від 31.07.2013р. № 1 на суму 0, 10 грн. (в т.ч. ПДВ - 0, 02 грн.) не підлягала реєстрації відповідачем в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому посилання позивача на невірне визначення відповідачем підстави для відмови у проведенні реєстрації такої податкової накладної Товариства (як-то невідповідність даних щодо місцезнаходження ТОВ «Сібріз» у податковій накладній даним, які містяться в Єдиному державному реєстрі) колегією суддів не враховується, оскільки по своїй суті фактично не впливає на спірні правовідносини та не створює жодних правових передумов для включення спірної податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Міністерством правомірно не було включено податкову накладну ТОВ «Сібріз» від 31.07.2013р. № 1 до Єдиного державного реєстру податкових накладних.

Що ж до решти позовних вимог ТОВ «Сібріз», які стосуються розгляду скарги цього Товариства від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013 з питання відмови у реєстрації спірної податкової накладної, то такі вимоги позивача, на думку колегії суддів, нормативно і документально не підтверджуються з огляду на таке.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. № 393/96-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

В розумінні норми ч. 4 ст. 3 цього Закону «скарга» - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішенням державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

У відповідності до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані : об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги ; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення ; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Статтею 20 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Проаналізувавши зазначені норми наведені вище норми права та наявні матеріали справи суд прийшов до висновку, відповідач вжив передбачені чинним на момент виникнення спірних правовідносин заходи щодо розгляду письмової скарги ТОВ «Сібріз» від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013 та надання відповіді за результатами такого розгляду (листа від 30.08.2013р. № 10105/6/99-99-10-01-05-1).

Так, з тексту позову ТОВ «Сібріз» вбачається, що позивач не погоджується безпосередньо зі змістом самого листа Міністерства від 30.08.2013р. № 10105/6/99-99-10-01-05-15, отриманого від відповідача у відповідь на свою письмову скаргу від 13.08.2013р. № 3/13.08.2013р., що стосується безпосередньо першої позовної вимоги та спростовує посилання позивача на наявність факту бездіяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібріз» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Головуючий суддя О.В. Дегтярьова Судді: Н.А. Добрівська

В.П. Катющенко