Постанова

від 06.11.2013 по справі 823/3289/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року справа № 823/3289/13-а

18 год. 00 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Руденко А.В.,

при секретарі - Чемерин І.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача - Любарської Т.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Уманської районної державної адміністрації про визнання протиправною діяльності та визнання неправомірним акта про визначення розміру збитків від 25.09.2013р.-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року до суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до Уманської районної державної адміністрації, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та визнати неправомірним акт про визначення розміру збитків, заподіяних тимчасовим зайняттям земельної ділянки від 25.09.2013р.

Обгрунтовуючи позов, зазначила, що 25.09.2013р. згідно з актом комісії Уманської райдержадміністрації з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок від 25.09.2013р. визначено неодержаний дохід за використання земельної ділянки товариством з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Сяйво» за період з 21.11.2012р. по 24.09.2012р. у розмірі орендної плати у сумі 1498 грн. коп.

Позивач не погоджується із визначеним розміром збитків та вважає, що відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004р. №7 їх розмір повинен становити вартість неодержаної сільськогосподарської продукції, обчисленої за ринковими цінами з урахуванням середньої врожайності певної культури у господарстві. Крім цього, позивач зазначає, що акт в порушення п.2 постанови Кабінету Міністрів України №284 складено неналежною комісією.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, позов просив задовольнити.

Позивач проти позову заперечив. У письмових запереченнях, наданих до суду, зазначив, що спірна земельна ділянка використовувалась ТОВ «ВТФ «Сяйво» за договором і у 2013 році на підставі договору оренди від 17.03.2003р., укладеного з ОСОБА_4 терміном до квітня 2009 року. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивачка отримала право на спадщину на земельну ділянку площею 2,3204 га, розташовану за межами населеного пункту Пугачівської сільської ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2011р. з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт про право власності на вказану земельну ділянку позивачка отримала 27.03.2012р., межі земельної ділянки в натурі були встановлені 24.09.2012р. До часу виведення меж в натурі позивачка не могла користуватись земельною ділянкою, тому упущена вигода повинна обраховуватись з часу прийняття спадщини до часу виведення меж земельної ділянки в натурі у розмірі орендної плати, обчисленої за відповідний період.

У судовому засіданні представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акта на право власності на землю серії 11-ЧР №041352 від 17.02.2003р. земельна ділянка площею 2,32 га кадастровий номер 7124386500:03:000:0343, розташована на території Пугачівської сільської ради, належала ОСОБА_4.

17.03.2003р. між ОСОБА_4 та ТОВ ВТФ «Сяйво» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки на строк 4 роки 11 місяців та зареєстрований Уманським райвідділом ДЗК 05.05.204р. за №304.

Згідно довідки Пугачівської сільської ради Уманського району Черкаської області №15/02-13 від 21.01.2013р. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно запису на вказаному Державному акті про право власності на землю 21.12.2011р. за реєстровим №13452, державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори Ящуком Д.О. видано свідоцтво про право на спадщину, на підставі якого право власності на вказану земельну ділянку перейшло до позивачки. Копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2011р., реєстраційний номер 3452 знаходиться в матеріалах справи.

27.03.2012р. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.12.2011р. №1-3452 позивачці видано Державний акт серії РК №755718 на право власності на земельну ділянку площею 2,3204 кадастровий номер 7124386500:03:000:0343, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №712438651002041.

Згідно з актом про передачу на зберігання межових знаків від 24.09.2012р. по периметру земельної ділянки загальною площею 2,3204 га, належній позивачці на праві власності, встановлено межові знаки.

19.02.2013р. державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області складено акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, яким встановлено, що в порушення ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України ТОВ ВТФ «Сяйво» самовільно зайняло та використовує для вирощування сільськогосподарської продукції земельну ділянку площею 2,3204 га ріллі, належної позивачці на праві власності і в результаті самовільного зайняття земельної ділянки завдана шкода в розмірі 2944,70 грн. Платіжним дорученням від 25.02.2013р. №36 ТОВ ВТФ «Сяйво» сплатило позивачці 2944 грн.

Не погоджуючись із розміром визначеної шкоди, позивачка неодноразово зверталась до Уманської районної державної адміністрації (відповідач у справі) із заявою про встановлення розміру збитків, завданих самовільним зайняттям земельної ділянки.

25.09.2013р. на засіданні комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок відповідача розглянула заяву позивачки та на підставі п. 3 ст. 16, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 «Про Порядок визначення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам вилученням або тимчасовим зайняттям земельних ділянок» встановила, що за час використання належної їй на праві власності земельної ділянки ТОВ ВТФ «Сяйво» з 21.11.2011р. по 24.09.2012р., тобто з дати оформлення спадщини і до дати встановлення меж земельної ділянки в натурі, неодержаний дохід позивачки складає 1498 грн. 74 коп. і розрахований як орендна плата у розмірі 3 відсотки від грошової оцінки земельної ділянки. Оскільки позивачка отримала грошові кошти у сумі 2944 грн. від ТОВ ВТФ «Сяйво», донарахування неодержаного доходу позивачці не проводиться. Результати комісії оформлені актом від 25.09.2013р., затвердженим головою Уманської райдержадміністрації.

Позивачка не погоджується із визначеною сумою збитків і вважає, що її збитками від самовільного зайняття земельної ділянки є неодержаний дохід, що обрахований як вартість неодержаної сільськогосподарської продукції за ринковими цінами з урахуванням середньої врожайності певної культури у господарстві.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 90 Земельного кодексу України передбачено, що власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, частина перша якої передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачені статтями 156 та 2011 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 (у подальшому - Порядок №284), відповідно до пункту 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 2 Порядку №284 розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Таким чином, до компетенції комісій, створених районними державними адміністрації відноситься визначення розміру збитків, завданих з підстав, передбачених статтею 156 Земельного кодексу України та пунктом 1 Порядку №284.

Позивачка як на підставу визначення розміру збитків відповідачем посилається на тимчасове зайняття її земельної ділянки ТОВ ВТФ «Сяйво».

Разом з цим, відповідно до пункту 6 Порядку №284 комісії, створювані Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських рад визначають розмір збитків лише при тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт, а також для обов'язкових планових робіт з будівництва, технічного обслуговування і ремонту лінійної частини магістральних трубопроводів, що проходять в одному технічному коридорі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги, що зайняття земельної ділянки позивачки ТОВ ВТФ «Сяйво» не є тимчасовим зайняттям земельної ділянки відповідно до статті 156 Земельного кодексу України та пункту 6 Порядку №283, вирішення питання про розмір збитків не відноситься до компетенції відповідача, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача неправомірною.

Статтею 211 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за порушення, зокрема, за самовільне зайняття земельних ділянок (підпункт «б») та за порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (пункт «д»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963 затверджена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, пунктом 7 якої передбачено, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок юридичним та фізичним особам здійснюється територіальними органами Державної сільськогосподарської інспекції.

При цьому судом встановлено, що згідно з актом перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 19.02.2013р., складеним державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області, розмір шкоди становить 2944,70 грн. Відтак, розмір збитків від самовільного зайняття земельної ділянки є визначеним.

Щодо позовної заяви про визнання неправомірним акта про визначення розміру збитків від 25.09.2013р. суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акт про визначення розміру збитків за своєю правовою природою є носієм доказової інформації і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, тому оскарженню у судовому порядку не підлягає.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до частини четвертої вказаної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Беручи до уваги вказані приписи, у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними, тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 159, 162, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.В. Руденко

Повний текст постанови виготовлений 11 листопада 2013 року.