Постанова

від 25.11.2013 по справі 910/15902/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа№ 910/15902/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Мурашко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД»

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.09.2013 року

у справі №910/15902/13 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД», м. Київ

про стягнення 12 517,57 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Петруньок І.В. (довіреність б/н від 01. 01.2013 року),

від відповідача - Пінтов В.В. (довіреність б/н від 08.10.2013 року),

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва (надалі - КПУЖГ Святошинського району міста Києва, позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» (надалі - ТОВ «Віском ЛТД», відповідач) про стягнення 12 517,57 грн. заборгованості за надання комунальних послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобов'язань за договором на відпуск холодної, гарячої води, опалення, прийом стічних вод №153/09 від 01.09.2009 року щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані комунальні послуги в сумі 10 619,08 грн., інфляційну складову боргу в сумі 1 101,20 грн. та 3% річних в сумі 797,29 грн. за період з 01.09.2008 року по 01.07.2013 року, а всього - 12 517,57 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15902/13 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва 10 619,08 грн. заборгованості за надані комунальні послуги, 1 101,20 грн. інфляційну складову боргу та 797,29 грн. 3% річних.

Не погоджуючись із рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права. Водночас апелянт просив суд розглянути його заяву про застосування позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 25.11.2013 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

25.11.2013 року в судовому засіданні представник скаржника подав заяву про застосування строків позовної давності, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

25.11.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників скаржника, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15902/13 має бути залишеним без змін з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2009 року між комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва (в тексті договору - абонент) та товариством з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» (в тексті договору - субабонент) було укладено договір на відпуск холодної, гарячої води, опалення, прийом стічних вод № 153/09 (далі - договір).

Згідно розділу 1 договору його предметом є зобов'язання абонента забезпечувати субабонента холодною, гарячою водою, опаленням і приймати від нього в каналізаційну мережу стічні води в кількості, необхідній для задоволення господарсько-побутових потреб субабонента та інших потреб, передбачених даним договором, з урахуванням специфіки діяльності субабонента. Комунальні послуги постачаються в приміщення загальною площею 116,9 кв.м., за адресою: м. Київ, пр-т. Леся Курбаса, 15. Приміщення використовується для розміщення перукарні.

Аналогічні обов'язки абонента виписані в п. 2.1 договору, крім того даним пунктом визначено, що абонент зобов'язується надавати субабоненту комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами, інформувати субабонента про зміну цін і тарифів на комунальні послуги, надавати комунальні послуги відповідно додаткам до договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.2.1 договору субабонент зобов'язується своєчасно і у повному обсязі, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату за надані йому послуги, обумовлені даним договором на розрахунковий рахунок абонента.

Згідно з п.п. 5.1 договору сторони обумовили, що він діє з 01.09.2008 року по 31.08.2010 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 5.4. договору).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з наявних в матеріалах справи облікових карток (табуляграм), позивач за період з 01.09.2008 року по 01.07.2013 року надав відповідачу комунальні послуги на загальну суму 66 276,74 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ТОВ «Віском ЛТД» не виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, а саме, не оплатило на користь КПУЖГ Святошинського району міста Києва в строк, визначений договором, комунальні послуги за період з 01.09.2008 року по 01.07.2013 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також банківських виписок з особового рахунку вбачається, що відповідачем за вищевказаний період було сплачено 56 251,55 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за договором на відпуск холодної, гарячої води, опалення, прийом стічних вод №153/09 від 01.09.2009 року, з урахуванням боргу станом на 01.09.2008 року у сумі 593,89 грн., становить 10 619,08 грн.

Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції своїм правом участі у судових засіданнях не скористався, відзиву на позов з документальним запереченням позовних вимог не надав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що позивач не інформував відповідача про зміну цін і тарифів на комунальні послуги, у зв'язку з чим вартість послуг не була погоджена, а також не дослідив, що відповідач погасив частину боргу у період з 27.08.2013 року по 25.09.2013 року.

При цьому, апелянт виходить з того, що ТОВ «Віском ЛТД» було позбавлене можливості подання усних та письмових пояснень та відповідних доказів в суді першої інстанції, оскільки не було повідомлене про час і місце розгляду справи.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянт отримуючи від позивача рахунки на оплату комунальних послуг, частково оплачував комунальні послуги, що свідчить про здійснення відповідачем акцепту пропозиції позивача щодо надання комунальних послуг за цінами, вказаними у рахунках.

Жодних зауважень чи заперечень щодо вказаної в рахунках вартості послуг відповідачем не було заявлено позивачу, доказів протилежного сторонами суду не надано, а тому судова колегія дійшла висновку про належне виконання позивачем своїх обов'язків перед відповідачем.

Крім того, посилання скаржника на те, що акти прийому-здачі наданих послуг не були підписані відповідачем, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки умовами договору не передбачено порядку оформлення та підписання таких актів.

На переконання колегії суддів, безпідставними є твердження скаржника про неврахування судом при винесенні рішення по справі часткового погашення заборгованості за надані комунальні послуги у період з 27.08.2013 року по 25.09.2013 року, оскільки докази такого погашення не були надані сторонами під час розгляду справи місцевим господарським судом, а тому останній не мав можливості їх дослідити.

До апеляційної скарги скаржником додано копії платіжних доручень №629 від 27.08.2013 року на суму 770,00 грн., №629 від 27.08.2013 року на суму 1980,00 грн., №638 від 17.09.2013 року та №643 від 25.09.2013 року на суму 2400,00 грн., які не приймаються апеляційним господарським судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Посилання скаржника на позбавлення судом першої інстанції відповідача права на участь у судовому розгляді справи, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що останній був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, а через неявку представника відповідача судовий розгляд відкладався на іншу дату.

Відповідно до положень ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у справі від 20.08.2013 року була направлена на адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-А) та була повернута до суду за закінченням встановленого строку зберігання, тобто не була отримана відповідачем з власної ініціативи. Ухвала про відкладення розгляду справи від 09.09.2013 року була отримана уповноваженою особою відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи.

При цьому, варто зазначити, що відповідач не повідомляв суд про поважність причин своєї неявки в судові засідання, клопотань про ознайомлення з матеріалами справи та/або відкладення розгляду справи в зв'язку з необхідністю надання додаткових документів не заявляв. Твердження скаржника про неможливість надання відповідних доводів і пояснень в суді першої інстанції не підтверджено будь-якими доказами.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно статті 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що відповідач зобов'язується своєчасно і у повному обсязі, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату за надані йому послуги, обумовлені даним договором на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до вимог статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем в розумінні статей 33, 34 ГПК України не спростовано факту належного надання позивачем послуг та не доведено здійснення відповідачем повного розрахунку за спожиті ним послуги, вимога про стягнення суми основного боргу заявлена правомірно та підлягає задоволенню в сумі 10 619,18 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, крім основної суми боргу просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 1 101,20 грн. та 3% річних у сумі 797,29 грн., нарахованих на суму боргу за період з 01.09.2008 року по 01.07.2013 року, з урахуванням часткової оплати відповідачем наданих послуг.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 1 101,20 грн. інфляційних нарахувань та 797,29 грн. 3% річних є правомірним та обґрунтованим.

При цьому, колегія апеляційного господарського суду відхиляє посилання скаржника у скарзі на пропущення позивачем строку позовної давності та не знаходить підстав для задоволення його заяви про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, з огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як підтверджується матеріалами справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем заява про застосування позовної давності не заявлялась.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як було зазначено вище, судова колегія апеляційного суду дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом, а тому правових підстав для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та 3% річних під час розгляду справи судом апеляційної інстанції немає.

Крім того, колегія суддів враховує, що після направлення позивачем позовної заяви на адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідач міг завчасно надати суду заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віском ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15902/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15902/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15902/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

О.М. Остапенко