Постанова

від 25.11.2013 по справі 820/7419/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 р. Справа № 820/7419/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Фоміної Л.О.

представника позивача Лазебного Д.В.

представника відповідача Міщук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного фармацевтичного університету на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. по справі № 820/7419/13-а

за позовом Національного фармацевтичного університету

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Національний фармацевтичний університет, звернувся до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому просить:

- визнати протиправними дії СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові, які полягають у призначенні та проведенні 31.07.2013 р. документальної позапланової виїзної перевірки позивача;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.08.2013 р. № 0000074600.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що співробітниками відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ", за наслідками якої складено Акт №62/46-00-15/02010936 від 07.08.2013 р. та винесено податкове повідомлення - рішення № 0000074600 від 16.08.2013 р. Позивач вважає дії відповідача щодо призначення та проведення вказаної перевірки протиправними, а прийняте за її наслідками податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року в задоволенні адміністративного позову було відмолено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон України №168/97-ВР), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про обґрунтованість та правомірність дій податкового органу з приводу призначення та проведення позапланової виїзної перевірки позивача. Крім того, приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про обґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Національний фармацевтичний університет є правонаступником Національної фармацевтичної академії, зареєстрований Виконавчим комітетом Харківської міської ради (реєстраційна справа № 04059243Ю0027575 від 22.01.2003 р.), взятий на облік до СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові 01.09.2000 р. за № 53, є платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва платника ПДВ № 30008972 від 01.03.2003 р., індивідуальний податковий номер платника ПДВ 020109320392.

Національний фармацевтичний університет є вищим навчальним закладом освіти, заснованому на державній власності і підпорядкованому Міністерству охорони здоров'я України; є бюджетною установою і фінансується на нормативній основі державного та місцевого бюджетів, коштів галузей господарства, підприємств та організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Відповідно до наказу від 30.07.2013 р. № 76 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Національного фармацевтичного університету" та направлення на перевірку від 31.07.2013 р. № 47, які були вручені позивачу, співробітниками СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові було проведено позапланову виїзну перевірку Національного фармацевтичного університету з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" за період липень та жовтень 2010 року, за наслідками якої складено акт №62/46-00-15/02010936 від 07.08.2013 р.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, внаслідок чого в порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 10006,00 грн. (з урахуванням частки використання товарів/послуг в оподатковуваних операціях за липень 2010 року 6,5 %, за жовтень 2010 року 2,1 %), у тому числі: за липень 2010 року - 9661,00 грн., за жовтень 2010 року - 345,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту, СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000074600 від 16.08.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 12507,25 грн., з яких 10006,00 грн. - за основним платежем, 2501,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із діями податкового органу щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки та прийнятим за її наслідками податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої виходив з того, що оскільки факт протиправності дій відповідача щодо призначення та проведення вказаної перевірки позивача не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду справи, то дії відповідача в цій частині є законними та обґрунтованими. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем під час розгляду справи не було надано доказів реального виконання ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" робіт, конкретного змісту та результатів таких робіт, що не дозволяє підтвердити зв'язок понесених на користь вказаного суб'єкта господарювання витрат з підготовкою, організацією та виконанням робіт, то висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на додану вартість по вказаним взаємовідносинам є обґрунтованими, та як наслідок спірне податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність дій СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові, які полягають у призначенні та проведенні 31.07.2013 р. документальної позапланової виїзної перевірки позивача, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

При вирішенні справи колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондує також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є правом СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові, як податкового органу.

З положень ст. 81 ПК України слідує, що посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом.

Підпунктом 78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналізуючи положення наведеної норми матеріального права в кореспонденції з приписами ст.42 ПК України, колегія судів дійшла висновку, що рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки може бути прийнято податковим органом лише в разі одночасної наявності таких умов: 1) належного складення податковим органом і направлення адресу платника податків обов'язкового письмового запиту, 2) фактичного отримання платником податків такого запиту, тобто вручення запиту під підпис посадовій (службовій) особі платника податків або уповноваженому представнику платника податків чи повернення до податкового органу поштового повідомлення про вручення такого запиту платнику податків, 3) спливу строку в 10 робочих днів від дня отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 4) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

Згідно із п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Системно проаналізувавши положення ПК України, колегія суддів зазначає, що такий випадок визначений п.73.3 ст.73 Кодексу, згідно з яким органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження (абз.1 п.п.73.1); такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту (абз.2 п.73.1); письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) в інших випадках, визначених цим Кодексом (абз.3 п.73.1); запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі (абз.4 п.73.1); платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит (абз.5 п.73.1).

Таким чином, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на запит лише у разі, коли: запитується інформація не передбачена законом; за відсутності законних підстав для направлення запиту; за відсутності підпису керівника (заступником керівника); за відсутності переліку інформації та документів, запитується; у разі не зазначення підстав для надіслання запиту.

Порядок отримання інформації органами державної податкової служби за їх письмовим запитом визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010, № 1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Згідно пункту 16 вказаного Порядку у разі коли запит складено з порушенням вимог, визначених у пунктах 9 і 10 цього Порядку, суб'єкт інформаційних відносин звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

З положень наведеної норми кодексу слідує, що запит податкового органу в обов'язковому порядку повинен містити викладення визначених Податковим кодексом України підстав отримання інформації, зокрема, зазначення фактів порушення платником податків законодавства.

Як було встановлено колегією суддів, юридичною підставою для прийняття наказу про призначення перевірки суб'єкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, а фактичною, ненадання позивачем в повному обсязі копій документів по взаємовідносинам із ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" на обов'язкові письмові запити податкового органу, а саме:

- № 14599/10/49-028 від 27.10.2011 року про надання інформації стосовно фінансово-господарських операцій з ТОВ фірмою «СНАРК, ЛТД» за липень 2010 року (отримано позивачем 30.01.2012 року за вх. № 151);

- № 1142/10/49-024 від 27.01.2012 року про надання інформації стосовно фінансово-господарських операцій з ТОВ фірмою «СНАРК, ЛТД» за липень та жовтень 2010 року (отримано позивачем 30.01.2012 року за вх. № 151);

- № 5929/10/49-028 від 14.08.2012 року про надання інформації стосовно фінансово-господарських операцій з ТОВ фірмою «СНАРК, ЛТД» за вересень 2009 року (отримано позивачем 17.08.2012року за вх. № 1471).

В свою чергу, як вбачається з наявних в матеріалах справи запитів СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові, колегія суддів відзначає, що їх зміст не містить викладення жодних фактів порушення Національним фармацевтичним університетом вимог податкового чи іншого законодавства. Крім того, вказані запити не містять фактичних підстав для їх надіслання.

Колегія суддів зауважує, що без зазначення у запитах наведених відомостей надання повної та обґрунтованої відповіді платником податків практично унеможливлюється.

Крім того, колегія суддів зазначає, що запит № 1142/10/49-024 від 27.01.2012 року, яким витребувано інформацію стосовно фінансово-господарських операцій з ТОВ фірмою «СНАРК, ЛТД» за липень та жовтень 2010 року, фактично дублює направлений раніше запит № 14599/10/49-028 від 27.10.2011 року, яким вже було витребувано інформацію стосовно фінансово-господарських операцій із вказаним контрагентом за липень 2010 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені запити СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові про надання інформації складені податковим органом з порушенням приписів абз.1 і 2 п.п.73.3.1 п.73.3 ст.73 ПК України, що в силу абз.5 цієї ж статті звільняє платника податків від обов'язку надання відповіді.

Разом з тим, матеріалами справи було підтверджено той факт, що позивач не ухилявся від відповіді на вказані запити, а саме листами від 13.02.2012 року № 390/24 (отримано податковим органом 13.02.2013 року), від 20.08.2012 року № 2426/24 (отримано податковим органом 20.08.2013 року) та від 13.09.2012 року № 2613/24 (отримано податковим органом 13.09.2013 року) надав пояснення та копії первинних документів стосовно взаємовідносин з ТОВ фірмою «СНАРК, ЛТД» за витребуваний період. Факт надання відповіді також не заперечується відповідачем.

Посилання податкового органу, як на підставу правомірності призначення спірної перевірки, на то факт, що позивачем документальне підтвердження по взаємовідносинам із вищезазначеним контрагентом не було надано в повному обсязі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дана обставина не передбачена вимогами діючого законодавства. Крім того, податковим органом не конкретизовано, які саме документи із витребуваних не було надано позивачем.

Враховуючи наведене та беручі до уваги, що позивачем у встановлений законом строк (протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту) було надано податковому органу письмові пояснення та документальних підтверджень по суті отриманого запиту, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу встановлених законом підстав для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

Доказів складання та направлення контролюючим органом позивачу інших запитів матеріали справи не містять. Дана обставина також була визнана пре5дстанвиком відповідача під час судового розгляду.

Статтею 21 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з ПК України та іншими законами і нормативними актами.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України, вимогам ПК України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане з самою протиправністю дій. Окрім того, позивачем не оспорювалось право державної податкової інспекції на проведення перевірок, взагалі, він доводив протиправність здійсненої щодо нього перевірки.

Крім того, колегією суддів на підставі ч.2 ст.244-2 КАС України взято до уваги висновки постанови Верховного Суду України від 24.12.2006р. у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ "Мрія" до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, згідно з якою право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162 КАС України); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

Таким чином, беручі до уваги, що у податкового органу були відсутні правові підстави для призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з приводу визнання протиправними дії СДПІ з обслуговування ВПП у м. Харкові в цій частині.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що дії податкового органу щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача є протиправними, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність у відповідача встановлених законом підстав для винесення за її наслідками оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття податкового повідомлення - рішення від 16.08.2013 р. № 0000074600, яке є предметом оскарження по даній справі.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що за наслідком проведених перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання було встановлено, що господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" не мають на меті реального настання правових наслідків. Такий висновок відповідач обґрунтовує тим, що у ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" відсутня матеріально-технічна база (виробничі та складські приміщення, транспортні засоби тощо) та трудові ресурси, необхідні для вчинення дій, що становлять зміст спірних господарських операцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем під час розгляду справи не було надано доказів реального виконання ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" робіт, конкретного змісту та результатів таких робіт, що не дозволяє підтвердити зв'язок понесених на користь вказаного суб'єкта господарювання витрат з підготовкою, організацією та виконанням робіт, то висновки податкового органу про заниження позивачем суми податку на додану вартість по вказаним взаємовідносинам є обґрунтованими, та як наслідок спірне податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З огляду на наведені положення колегія суддів дійшла висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, Національний фармацевтичний університет у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ".

Перевіряючи правомірність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по даним взаємовідносинам, колегія суддів зазначає дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи у суді першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Підрядник) 09.07.2010 р. було укладено договір підряду на виконання робіт № 17, згідно якого Підрядник зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням Замовника роботи з капітального ремонту системи опалення учбового корпусу літ. А 2-5 по вул. О.Невського, 18, визначені в кошторисі, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Також, матеріалами справи підтверджено, що 14.07.2010 р. між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт № 24, згідно якого Підрядник зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням Замовника роботи з поточного ремонту покрівлі навчального корпусу літ. А-4 за адресою: вул. Блюхера, 4, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Крім того, між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Підрядник) 09.07.2010 р. було укладено договір підряду на виконання робіт № 33, згідно якого Підрядник зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням Замовника роботи з капітального ремонту системи каналізації та опалення учбового корпусу літ. А-4 по вул. Блюхера, 4, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Також, 12.07.2010 р. між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт № 34, згідно якого Підрядник зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням Замовника роботи з капітального ремонту системи водопостачання та каналізації гуртожитку № 3 літ. А-9 по вул. Тимурівців, 11, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Окрім того, між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Підрядник) 12.07.2010 р. укладено договір підряду на виконання робіт № 37, згідно якого Підрядник зобов'язується на свій ризик та з власних матеріалів виконати за завданням Замовника роботи з поточного ремонту приміщень навчального корпусу літ. А-2 за адресою: вул. Пушкінська, 27, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Також, 04.10.2010 р. між Національним фармацевтичним університетом (Замовник) та ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 04/10, згідно якого Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника надати послуги з очищення системи дворової каналізації учбових корпусів Національного фармацевтичного університету (м. Харків, вул. Пушкінська, 53; 27; вул. Мельникова, 12; вул. Блюхера, 4; вул. О.Невського, 18; пл. Повстання, 17; гуртожиток № 1 по пр-ту ВЛКСМ, 48; гуртожиток № 2 по вул. Тимурівців, 35; гуртожиток № 3, 4 по вул. Тимурівців, 11-А), а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві зазначені послуги у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Позивачем на підтвердження реальності виконання робіт на підставі вищезазначених договорів було надано та долучено до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме: договірну ціну, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних підрядних робіт №1, розрахунок загальновиробничих витрат до акту №1, відомість ресурсів до акту №1, локальний кошторис, відомість ресурсів до договірної ціни, розрахунок загальновиробничих витрат у складі договірної ціни.

Колегія суддів зазначає, що вартість наданих робіт була сплачена у безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії відповідних платіжних доручень та фактично не заперечується податковим органом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин ТОВ фірма «СНАРК, ЛТД» мало ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури від 04.06.2010 № 11-Л (строк дії до 04.06.2015).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Доказів того, що вказані у первинних документах роботи не виконувались, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо належного документального підтвердження позивачем реальності господарських операцій у спірних правовідносинах.

На виконання договірних відносин, на ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" було виписано на адресу позивача податкові накладні: №0200004 від 23.07.2010 року на суму 165229,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 27538,20 грн.), №0207001 від 26.07.2010 року на суму 45008,40 грн. (в т.ч. ПДВ - 7501,40 грн.), №0202001 від 28.07.2010 року на суму 295862,40 грн., в т.ч. ПДВ - 49310,40 грн., №0204001 від 28.07.2010 року на суму 294199,20 грн., в т.ч. ПДВ - 49033,20 грн., №0208001 від 28.07.2010 року на суму 91470,00 грн., в т.ч. ПДВ - 15245,00 грн., №0286003 від 13.10.2010 року на суму 98740,80 грн., в т.ч. ПДВ - 16456,80 грн.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Посилання податкового органу на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом, в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Посилання суду першої інстанції, як на підставу відсутності реальності факту здійснення укладених між позивачем та контрагентом господарських операцій, на той факт, що у спірний період ТОВ фірма "СНАРК, ЛДТ" не мало достатньої кількості кваліфікованого персоналу, який необхідний для їх виконання, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно із положеннями вимог діючого законодавства підприємство не обмежено у праві залучати до виконання робіт інших суб'єктів господарювання.

З приводу висновків суду першої інстанції про те, що оскільки укладені між сторонами правочину первинні документи не містять інформації стосовно залучення до виконання підрядних робіт субпідрядників, що свідчить про те, що вказані господарські операції не мають реальний характер, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказаний висновок судом було зроблено на підставі того, що Довідки про вартість виконаних робіт та витрати (типова форма № КБ-3), які є обов'язковим супровідним документом для здійснення робіт за договорами підряду, не містять підписів субпідрядників.

Разом з тим, відповідно до ст. 838 Цивільного кодексу України та п. 61 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668 (далі - Загальні умови), підрядник може, якщо інше не встановлено договором підряду, залучати до виконання будівельних робіт інших осіб (субпідрядників).

При цьому договори субпідряду укладаються та виконуються з дотриманням вимог, визначених Загальними умовами.

Підрядник відповідає за результати роботи субпідрядників і виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

При укладанні договору підряду замовник з підрядником обумовлюють умови та порядок виконання робіт і проведення розрахунків за обсяги виконаних робіт, у тому числі умови залучення субпідрядників.

Оплата робіт, виконаних субпідрядниками, проводиться на підставі складених ними та підписаних генеральним підрядником документів про прийняття виконаних робіт та їх вартість і може проводитися безпосередньо генеральним підрядником або замовником, якщо це передбачено договором підряду та договором субпідряду (п. 101 Загальних умов). При ньому, якщо оплату робіт, виконаних субпідрядником, проводить замовник, генеральний підрядник, крім документів про обсяги та вартість виконаних робіт, подає замовнику документ про розподіл загальної суми коштів за виконані роботи між ним та субпідрядником. Саме у такому випадку форма № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» підписується усіма учасниками процесу, тобто замовником, генпідрядником та субпідрядником. У іншому випадку - тільки замовником та генпідрядником та не повинна мати підпису субпідрядника.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку коли оплату робіт, виконаних субпідрядниками, проводить генеральний підрядник згідно з умовами договору субпідряду, документ про розподіл загальної суми коштів за виконані роботи між генеральним підрядником та субпідрядником на узгодження замовнику не подається, а форма № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» підписується тільки замовником та генпідрядником та не повинна мати підпису субпідрядника.

Даний висновок підтверджується також листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 01.11.2012 № 7/15-17749.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що порядок оформлення форм первинних облікових документів у будівництві регулюється договором підряду та залежить від встановлених взаємовідносин між замовником, генеральним підрядником та субпідрядником, наявність підпису субпідрядної організації не має обов'язкового характеру. В свою чергу, вимогами діючого законодавства не передбачено обов'язку замовника зберігати або відображати інформацію щодо залучених субпідрядників, якщо договір підряду не містить спеціальних умов щодо співпраці з субпідрядниками. Така інформація, згідно із законодавством, може відображатися тільки у первинних документах, складених між генеральним підрядником та субпідрядником.

Тобто, погоджені між сторонами перинні документи були складені у відповідності та згідно із вимогами діючого законодавства, в зв'язку чим, висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Крім того враховуючи, що умовами укладених між сторонами договорів було саме виконання певних робіт (надання послуг), то дослідженню під час розгляду справи підлягає саме факт можливості виконання суб'єктом господарювання вказаних робіт (надання послуг) та їх наслідки, а відтак, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції, як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог, на відсутність у позивача доказів транспортування контрагентом матеріалів, які були використані під час виконання робіт (надання послуг) та наявності у останнього складських, виробничих та інших приміщень.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з призначенням та проведенням документальної позапланової виїзної перевірки позивача та прийняттям за її наслідками оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Керуючись приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 69, 70, 71 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що дії відповідача щодо призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача підлягають визнанню протиправними, а прийняте за її наслідками оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 року по справі №820/7419/13-а не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до ч.2 ст. 205 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Національного фармацевтичного університету задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2013р. по справі № 820/7419/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Національного фармацевтичного університету - задовольнити.

Визнати протиправними дії Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, які полягають у призначенні та проведенні 31.07.2013 р. документальної позапланової виїзної перевірки Національного фармацевтичного університету.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 16.08.2013 р. № 0000074600.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Національного фармацевтичного університету (61002, м. Харків, вул. Пушкінська, 53, код ЄДРПОУ 02010936) судовий збір у розмірі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 61 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.

Повний текст постанови виготовлений 02.12.2013 р.