Рішення

від 27.11.2013 по справі 918/1457/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа № 918/1457/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (далі - Компанія) до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Форпост ЛТД" (далі - Фірма) про стягнення заборгованості в сумі 374 969 грн. 21 коп.,

за участі представників:

позивача: Дочевої О.А. за дов. від 30 вересня 2013 року № 30/09/2013-1,

відповідача: Лук'яник О.О. (директора),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2013 року Компанія звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов дистриб'юторської угоди № 12/2011, укладеної 31 травня 2011 року між позивачем та Фірмою, останній згідно видаткових накладних було передано у власність продукти харчування. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав не в повному обсязі, заборгувавши таким чином позивачу 217 216 грн. 57 коп., останній, посилаючись на статті 530, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 222, 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Фірми вищезазначену суму грошових коштів, а також 52 360 грн. 19 коп. пені та 105 392 грн. 45 коп. процентів річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19 вересня 2013 року (суддя Кочергіна В.О.) порушено провадження у справі № 918/1457/13, розгляд якої, з урахуванням ухвали суду про виправлення описки від 20 вересня 2013 року, було призначено на 7 жовтня 2013 року.

Ухвалою суду від 7 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 29 жовтня 2013 року.

До початку судового засідання 29 жовтня 2013 року через канцелярію суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог від 29 жовтня 2013 року № 291013/1, згідно якої останній просив суд стягнути з Фірми 217 216 грн. 57 коп. основного боргу, 15 862 грн. 31 коп. пені, 32 136 грн. 15 коп. процентів річних та 126 грн. 89 коп. інфляційних втрат. Вказана заява була прийнята судом до розгляду в частині стягнення суми основного боргу, пені та процентів річних. У той же час суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Компанії про стягнення з відповідача інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви Компанії була відсутня вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків за спірною угодою. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат за своєю правовою природою є новою позовною вимогою, яка не може бути розглянута судом в рамках справи № 918/1457/13 з огляду на вищенаведені положення.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Крім того, до початку вказаного судового засідання через канцелярію суду надійшла заява Компанії про повернення частини сплаченого останньою судового збору в сумі 2 192 грн. 54 коп. у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 12 листопада 2013 року.

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності судді Кочергіної В.О., розпорядженням заступника керівника апарату господарського суду Рівненської області від 8 листопада 2013 року № 01-07/318/2013 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/1457/13, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою суду від 12 листопада 2013 року справу № 918/1457/13 було прийнято до провадження суддею Павленком Є.В., розгляд справи відкладено на 27 листопада 2013 року.

26 листопада 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Фірми на позовну заяву від 25 листопада 2013 року, в якому остання просила суд відмовити Компанії у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заявлених сум неустойки у зв'язку з неправильністю їх нарахування.

У судовому засіданні 27 листопада 2013 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29 жовтня 2013 року № 291013/1, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача визнав наявність суми основного боргу за спірною угодою. Водночас останній проти задоволення позову у повному обсязі заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 25 листопада 2013 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2011 року між Фірмою та позивачем була укладена дистриб'юторська угода № 12/2011, за умовами якої, з урахуванням додаткової угоди до цього договору від 31 січня 2012 року № 1/6, останній призначив Фірму своїм дистриб'ютором продукції, а остання, у свою чергу, зобов'язалася купувати у позивача дану продукцію та організовувати прямі та непрямі її поставки відповідно до вимог, зазначених у додатку № 2 до цієї угоди, а також виконувати всі інші зобов'язання, визначені даним договором (а.с. 22-40).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 14.1 даної угоди вона вступає в силу з моменту її підписання обома сторонами. Строк дії цієї угоди складає 1 рік з дати її вступу в дію. У випадку, якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії цієї угоди ні одна із сторін не заявить про припинення, то дана угода вважається пролонгованою на той самий строк і на тих самих умовах.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується продавати, а дистриб'ютор зобов'язується купувати продукцію за цінами, зазначеними у прейскуранті (прайс-листі) продавця з урахуванням знижок, наданих дистриб'ютору на умовах цієї угоди, вказаних у додатку № 5.

Відповідно до пункту 8.2 договору поставка здійснюється продавцем протягом 5 робочих днів з моменту отримання коштів на поточний рахунок або з дати, вказаної у замовленні, якщо продукція поставляється на умовах відстрочення платежу.

Дистриб'ютор повинен оплачувати вартість продукції, що поставляється, на умовах, вказаних у пункті 4 додатку № 4 до цієї угоди (пункт 8.3 договору).

Судом встановлено, що вищезазначений додаток № 4 до спірної угоди за своєю правовою природою є типовою формою замовлення на поставку, яке повинно оформлюватися сторонами на поставку кожної конкретної партії товару. У вказаному замовленні передбачена диспозитивна можливість сторін встановлювати умови оплати кожної з поставлених партій товару окремо. У той же час у судових засіданнях представники сторін пояснили, що формування зазначеної заявки на поставку кожної спірної партії товару здійснювалось на умовах відтермінування платежу на 30 календарних днів.

За умовами пункту 8.4 вказаної угоди дистриб'ютор здійснює оплату товару в гривнях. Датою здійснення платежу визнається дата, коли кошти надійшли на зазначений у цій угоді поточний рахунок продавця. Також дистриб'ютор має право сплатити вартість продукції до каси продавця в межах, встановлених законодавством. Поточні надходження грошових коштів від дистриб'ютора зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім строком виникнення. Зазначене дистриб'ютором призначення платежу при цьому не береться до уваги.

Згідно з пунктом 8.5 цього договору підставою для оплати продукції є ця угода та видаткова накладна, у якій зазначаються вартість продукції, транспортні витрати, податки та інші платежі, передбачені законодавством та цим договором.

У своїй позовній заяві Компанія як на підставу свого позову посилалася на те, що відповідачу була поставлена спірна продукція за наступними видатковими накладними: від 7 вересня 2012 року № 11626 на суму 15 962 грн. 98 коп., від 20 вересня 2012 року № 12257 на суму 114 648 грн. 29 коп., від 20 вересня 2012 року № 12255 на суму 9 821 грн. 09 коп., від 20 листопада 2012 року № 15221 на суму 36 292 грн. 32 коп., від 26 грудня 2012 року № 17176 на суму 17 831 грн. 50 коп., від 26 грудня 2012 року № 17177 на суму 17 775 грн. 94 коп., від 26 грудня 2012 року № 17210 на суму 6 255 грн. 00 коп., а також від 26 грудня 2012 року № 17215 на суму 111 851 грн. 81 коп. (т. 1, а.с. 13-21).

Судом також встановлено, що на виконання умов вищезазначеної дистриб'юторської угоди від 31 травня 2011 року № 12/2011 позивач поставив відповідачу продукцію за вказаними видатковими накладними на загальну суму 330 438 грн. 93 коп.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за дистриб'юторською угодою від 31 травня 2011 року № 12/2011 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов даної угоди.

У той же час з поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29 жовтня 2013 року № 291013/1 та доданого до неї розрахунку вбачається, що останній просив суд стягнути з Фірми суму основного боргу, нарахованих санкцій та компенсаційних виплат лише за видатковими накладними від 20 вересня 2012 року № 12257 на суму 27 210 грн. 00 коп., від 20 листопада 2012 року № 15221 на суму 36 292 грн. 32 коп., від 26 грудня 2012 року № 17176 на суму 17 831 грн. 50 коп., від 26 грудня 2012 року № 17177 на суму 17 775 грн. 94 коп., від 26 грудня 2012 року № 17210 на суму 6 255 грн. 00 коп., а також від 26 грудня 2012 року № 17215 на суму 111 851 грн. 81 коп.

Як було встановлено судом, в рамках вищезазначеної угоди відповідачу відповідно до видаткової накладної від 20 вересня 2012 року № 12257 був поставлений товар на загальну суму 114 648 грн. 29 коп. Факт поставки продукції належної якості та по відповідній ціні за вищезазначеною видатковою накладною був підтверджений і поясненнями представників сторін у судовому засіданні.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що вказана видаткова накладна до звернення Компанії до суду та порушення провадження у даній справі була повністю оплачена відповідачем. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку (т. 1, а.с. 88-146, т. 2, а.с. 16, 27-58) та оборотно-сальдовою відомістю Фірми від 25 листопада 2013 року (т. 2, а.с. 146). Крім того, даний факт не заперечувався представником позивача у судовому засіданні.

Пунктом 4.4 Постанови визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної процесуальної норми можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки під час розгляду даної справи був встановлений факт повного виконання Фірмою свого обов'язку по оплаті товару, поставленого їй згідно видаткової накладної від 20 вересня 2012 року № 12257, до моменту звернення позивача до суду та порушення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги Компанії про стягнення з відповідача 27 210 грн. 00 коп. основного боргу на підставі вказаної накладної, у зв'язку з чим у її задоволенні слід відмовити.

Зважаючи на те, що обов'язок по оплаті товару, поставленого на підставі вищезазначеної видаткової накладної, відповідачем був повністю виконаний, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Фірми процентів річних у розмірі 4 025 грн. 59 коп. та пені в сумі 2 007 грн. 30 коп., нарахованих на основну суму боргу за вказаною видатковою накладною.

У той же час всупереч умовам спірної угоди Фірма взятий на себе обов'язок по оплаті вартості товару, переданого їй за видатковими накладними від 20 листопада 2012 року № 15221 на суму 36 292 грн. 32 коп., від 26 грудня 2012 року № 17176 на суму 17 831 грн. 50 коп., від 26 грудня 2012 року № 17177 на суму 17 775 грн. 94 коп., від 26 грудня 2012 року № 17210 на суму 6 255 грн. 00 коп., а також від 26 грудня 2012 року № 17215 на суму 111 851 грн. 81 коп., у встановлений строк не виконала. Даний факт підтверджується вищезазначеними виписками з банківського рахунку, актом звірки взаєморозрахунків між сторонами (т. 2, а.с. 147), а також не заперечувався представником відповідача у судовому засіданні. Відтак, сума заборгованості відповідача перед Компанією за дистриб'юторською угодою від 31 травня 2011 року № 12/2011 складає 190 006 грн. 57 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за дистриб'юторською угодою від 31 травня 2011 року № 12/2011, яка складає, 190 006 грн. 57 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Фірми про стягнення суми основного боргу в розмірі 190 006 грн. 57 коп. У той же час у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Фірми 27 210 грн. 00 коп. основного боргу слід відмовити.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29 жовтня 2013 року № 291013/1, просив суд стягнути з Фірми 15 862 грн. 31 коп. пені, з яких: 2 007 грн. 30 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 27 210 грн. 00 коп. у період з 22 жовтня 2012 року по 19 квітня 2013 року за видатковою накладною від 20 вересня 2012 року № 12257; 2 669 грн. 67 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 36 292 грн. 32 коп. у період з 20 грудня 2012 року по 17 червня 2013 року за видатковою накладною від 20 листопада 2012 року № 15221; 1 297 грн. 55 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 17 831 грн. 50 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17176; 1 293 грн. 50 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 17 775 грн. 94 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17177; 455 грн. 16 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 6 255 грн. 00 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17210; 8 139 грн. 13 коп. - пеня, нарахована за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 111 851 грн. 81 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17215.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 9.1 спірної угоди передбачено, що у разі несвоєчасної оплати продукції згідно цієї угоди дистриб'ютор сплачує продавцю суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час порушення строку оплати, а також 30 відсотків річних від суми простроченої заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несвоєчасно сплаченої суми.

Як було зазначено вище, оплата спірної продукції здійснювалася відповідачем на умовах відтермінування платежу на 30 календарних днів.

Відтак, судом встановлено, що прострочення Фірмою оплати поставленого їй товару за видатковою накладною від 20 листопада 2012 року № 15221 виникло 21 грудня 2012 року, за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17176 - 26 січня 2013 року, за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17177 - 26 січня 2013 року, за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17210 - 26 січня 2013 року, за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17215 - 26 січня 2013 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених Компанією до стягнення сум пені, нарахованих на 20 грудня 2012 року та 25 січня 2013 року. Крім того, як було зазначено вище, правові підстави для стягнення з відповідача 2 007 грн. 30 коп. пені, нарахованої на підставі видаткової накладної від 20 вересня 2012 року № 12257, відсутні.

У той же час судом встановлено, що стягненню з Фірми підлягає пеня, яка, за обрахунком суду, становить 13 776 грн. 98 коп.

Також на підставі статті 625 ЦК України та вищезазначеного пункту 9.1 спірного договору позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29 жовтня 2013 року № 291013/1, просив суд стягнути з відповідача 30 відсотків річних у розмірі 32 136 грн. 15 коп., з яких: 4 025 грн. 59 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 27 210 грн. 00 коп. у період з 22 жовтня 2012 року по 19 квітня 2013 року за видатковою накладною від 20 вересня 2012 року № 12257; 5 369 грн. 27 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 36 292 грн. 32 коп. у період з 20 грудня 2012 року по 17 червня 2013 року за видатковою накладною від 20 листопада 2012 року № 15221; 2 638 грн. 08 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 17 831 грн. 50 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17176; 2 629 грн. 87 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 17 775 грн. 94 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17177; 925 грн. 40 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 6 255 грн. 00 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17210; 16 547 грн. 94 коп. - 30 відсотків річних, нарахованих за прострочення оплати суми основного боргу у розмірі 111 851 грн. 81 коп. у період з 25 січня 2013 року по 23 липня 2013 року за видатковою накладною від 26 грудня 2012 року № 17215.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом була встановлена відсутність правових підстав для нарахування вказаних сум на суму основного боргу, що виник на підставі видаткової накладної від 20 вересня 2012 року № 12257, а також неправильність визначення початкового періоду нарахування цих сум за іншими видатковими накладними (зокрема неправомірне включення в спірні періоди 20 грудня 2012 року та 25 січня 2013 року), суд дійшов висновку про необхідність задоволення даної позовної вимоги в частині стягнення з Фірми 30 відсотків річних у розмірі 27 954 грн. 40 коп. У той же час у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 181 грн. 75 коп. слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

Пунктом 4.6 Постанови визначено, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з вказаним позовом, ціна якого склала 374 969 грн. 21 коп., Компанія згідно платіжного доручення від 5 вересня 2013 року № 2929 перерахувала до Державного бюджету України 7 499 грн. 38 коп. судового збору (т. 1, а.с. 6). У той же час у своїй заяві про зменшення розміру позовних вимог Компанія просила суд стягнути з Фірми 265 341 грн. 92 коп. За таких обставин згідно вищенаведених імперативних приписів чинного законодавства суд дійшов висновку про необхідність повернення Компанії з Державного бюджету України 2 192 грн. 54 коп. судового збору. Сума судового збору, яка складає 5 306 грн. 84 коп., за частиною 1 статті 49 ГПК України підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Форпост ЛТД" (33016, місто Рівне, вулиця Будівельників, будинок 1, ідентифікаційний код: 22572777) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (03115, місто Київ, вулиця Федора Кричевського, будинок 19, ідентифікаційний код: 34940079) 190 006 (сто дев'яносто тисяч шість) грн. 57 коп. основного боргу, 13 776 (тринадцять тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 98 коп. пені, 30 процентів річних у розмірі 27 954 (двадцять сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 40 коп., а також 4 634 (чотири тисячі шістсот тридцять чотири) грн. 76 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У решті позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" (03115, місто Київ, вулиця Федора Кричевського, будинок 19, ідентифікаційний код: 34940079) з Державного бюджету України 2 192 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн. 54 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 2 грудня 2013 року

Суддя Є.В. Павленко