Ухвала

від 06.11.2013 по справі 2а-4113/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К-41029/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 по справі №2а-4113/10/1670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст» (далі-ТОВ «Руст», позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі-Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2010 №0007121503/0/2477.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Руст» 13.12.2010 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 17.12.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 58 Конституції України, ст. 1, ч. 1 ст. 2, Закону України «Про оренду землі» (далі-Закон України №161-ХІV), ст. 13, 19, 21 Закону України «Про плату за землю» (далі-Закон України №2535-ХІІ), ч. 1, 2 ст. 5, ст. ст. 525, 652 Цивільного кодексу України, Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням сесії Кременчуцької міської ради від 16.03.2006 позивачу передано в оренду до 01.04.2011 земельні ділянки. Між Кременчуцькою міською радою та позивачем 15.05.2006 укладено договори оренди земельних ділянок, відповідно до умов яких позивачеві передано в строкове платне користування земельні ділянки несільськогосподарського призначення для експлуатації та обслуговування виробничої бази по проїзду 18-Б, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,5% від грошової оцінки щорічно.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України Закон України №2535-ХІІ позивач самостійно обчислював орендну плату.

На підставі акту №3630/15-227/32275526 від 13.07.2010, складеного за результатом невиїзної перевірки податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності ТОВ «Руст», податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 №0007121503/0/2477 про визначення податкового зобов'язання за платежем орендна плата за землю у розмірі 15260,85грн., у тому числі 10212,07грн. за основним платежем та 5048,78грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем, зокрема, ст.21 Закону України №161-ХІV із змінами внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» №107-ІV від 28.12.2007 та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №309-VІ, внаслідок чого занижено суму орендної плати за землю за січень-грудень 2009 року на 9925,55грн., за січень-травень 2010 року на 286,52грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що встановлена договором сума орендної плати за вказані земельні ділянки не може бути нижчою від суми земельного податку, обчисленого за ставками, встановленими чинним законодавством України. Таким чином у зв'язку із законодавчою зміною річного розміру орендної плати за землю (крім земель сільськогосподарського призначення) усі договори оренди землі мали б бути приведеними у відповідність до вимог чинного законодавства, і річний розмір орендної плати за землю (крім земель сільськогосподарського призначення) не повинен бути меншим трикратного розміру земельного податку, встановленого Законом України №161-ХІV.

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується в повній мірі з таким висновком судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» ст. 80 Земельного кодексу України є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої та другої ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п. «в» ст. 12 Земельного кодексу України).

Згідно зі ст.2 Закону України №2535-XIІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України №161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої ст. 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до ст. 13 Закону України №2535-XIІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

За частиною ч. ст. 21 Закону України №161-XIV зі змінами, внесеними Законом України №309-VI, річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Водночас, відповідно до пункту 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220, редакція якого також викладена в пункті розділу «Орендна плата» договорів оренди землі, укладених позивачем із селищною радою, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Згідно з п. 8 ч.1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Приписами ст. 21 Закону України №161-XIV та ст. 8 Закону України №2535-XIІ законодавець передбачив внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Статтею 30 Закону України №161-XIV встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Враховуючи, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом України №309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, для правильного вирішення даного спору необхідно дослідити обставини щодо внесення таких змін до спірних договорів.

Проте, вищезазначене залишено судами поза увагою, а допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст» задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв