Постанова

від 27.11.2013 по справі 921/807/13-г/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р. Справа № 921/807/13-г/10

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого -судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача: з'явився,

від відповідача: з'явився;

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства "Бекерай" №75 від 11.10.2013 року,

м. Кременець, Тернопільська область

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року,

суддя М. Є. Півторак

у справі № 921/807/13-г/10

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія Терноцвіт"

с. Городниця Підволочинського району Тернопільської області

до відповідача: приватного підприємства "Бекерай", м. Кременець, Тернопільська область

про стягнення боргу в сумі 214773,91 грн.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року задоволено повністю позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія Терноцвіт» та стягнено з приватного підприємства «Бекерай» 192 088,40 грн. боргу; 14 438, 87 грн. пені; 2 919.74 грн. три проценти річних; 4 188.94 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт суми заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки, відтак суд прийшов до висновку про стягнення основної суми заборгованості та штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення місцевого суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю і вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань жодного разу не виставляв відповідачу рахунків на оплату поставленої продукції.

Скаржник зазначає, що строк виконання обов'язку відповідача щодо оплати поставленого товару на час подання позовної заяви ще не настав, і відповідач жодним чином не порушив взятих на себе, згідно договорів, зобов'язань.

Також скаржник не погоджується із здійсненим розрахунком 3% річних.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що згідно умов договору поставки передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату одержаного товару не пізніше десяти днів з дати відвантаження товару. Отже, грошове зобов'язання щодо оплати одержаного борошна пов'язане не з фактом виставлення рахунку, а з фактичним отриманням (відвантаженням) борошна. При цьому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

ТОВ «ТК Терноцвіт» 19.11.2013 року подано заяву про забезпечення позову. Однак 27.11.2013 року до початку розгляду вказаної заяви судом, представником позивача подано заяву про залишення без розгляду заяви про забезпечення позову та прохання повернути судовий збір, сплачений за розгляд заяви.

В судовому засіданні представник позивача підтримав клопотання про відкликання заяви забезпечення позову.

Розглянувши вказане клопотання, суд задовольняє його, оскільки позивачем подано заяву до початку розгляду заяви по суті та повертає позивачу судовий збір, про що винесено ухвалу.

Суд, розглянувши апеляційну скаргу та дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 18 вересня 2012 року та 01 березня 2013 року ТОВ "Торгова компанія Терноцвіт", (надалі - постачальник) та ПП "Бекерай" (надалі - покупець) уклали між собою відповідно договір №41 купівлі-продажу товару та договір №54 купівлі-продажу товару, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві (асортимент та кількість товару визначаються у накладних, товарно-транспортних накладних чи інших документах, що підтверджують фактичне відвантаження товару продавцем, п. 1.2. договорів), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплачувати його вартість на умовах договорів (п.1.1.).

Ціни, за якими поставляється товар, визначаються у накладних, товарно-транспортних накладних чи інших документах, що підтверджують фактичне відвантаження товару покупцю, та не підлягають зміні в односторонньому порядку (пункт 1.3. договору).

Згідно пунктів 4.1. договорів розрахунки між продавцем та покупцем за кожну поставлену партію товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця, згідно виставленого рахунку. Покупець зобов'язаний здійснити оплату одержаного товару не пізніше 10 (десяти) днів з дати відвантаження товару.

Відповідно до п.9.1. договорів, вони набувають чинності з моменту підписання сторонами і діють протягом календарного року.

Отже, покупець (відповідач: ПП "Бекерай") зобов'язувалося здійснити оплату одержаного товару (незалежно від виставленого рахунку) не пізніше від 10-ти днів з дати відвантаження товару.

На виконання договірних зобов'язань позивач поставив товар, відповідач отримав товар - борошно на загальну суму 1 754 188,40 грн. (згідно договору №42 від 18.09.2012р. поставлено на суму 1 459 188,40 грн. та згідно договору №54 від 01.03.2013р. - на суму 295 000,00 грн.), про що свідчать, зокрема: видаткові накладні в період з 18.01.2012 р. по 04.04.2013 р.

Факт поставки товару позивачем не заперечується відповідачем.

Крім того, як вбачається із акту звірки розрахунків між сторонами станом на 23.07.2013р., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, не заперечується відповідачем про наявність заборгованості перед позивачем в сумі 192 088,40 грн.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Доказів погашення всієї суми основного боргу відповідач не подав, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 192 088,40 грн., враховуючи заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до п. 6.4 договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, обумовлених у договорі, а також у випадку прострочення передачі векселя (майна, послуг, робіт), він (покупець) сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежів по оплаті товару, від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати до моменту повної оплати, а також три проценти річних від простроченої суми.

Суд апеляційної інстанції погоджується із нарахуванням 3% річних, відповідно до якого з відповідача належить стягнути 2 919,74 грн. (за період з 18.03.2013 по 24.09.2013 року), що правомірно заявлено позивачем (а.с.121).

Розглянувши розрахунок пені (а.с.121), апеляційна інстанція погоджується із стягненням з відповідача 14 438,87 грн. пені, яка нарахована у період з 18.03.2013 по 24.09.2013, враховуючи часткові проплати товару відповідачем.

Отже, доводи скаржника про неправильний розрахунок 3% річних та пені не беруться судом до уваги, оскільки вказані суми обраховані методологічно правильно, що підтверджується розрахунком (а.с.121-121), який перевірений судом.

Доводи скаржника про те, що строк виконання по договорах не настав не беруться судом до уваги, з огляду на те, що позивачем виставлялись рахунки за кожну поставлену партію борошна пшеничного, які передавались представникам відповідача (рахунки знаходяться в матеріалах справи). Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з п.4.1. договору передбачено, що покупець зобов'язаний здійснити оплату одержаного товару не пізніше десяти днів з дати відвантаження товару. Отже, грошове зобов'язання щодо оплати одержаного борошна пов'язане не з фактом виставлення рахунку, а з фактичним отриманням (відвантаженням) борошна, що свідчить про ту обставину, що строк оплати для відповідача настав, виходячи з п.4.1. договору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги приватного підприємства "Бекерай", витрати по сплаті судового збору, в порядку ст.49 ГПК України, залишаються на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Тернопільської області від 02.10.2013 року в справі №921/807/13-г/10 - залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Бекерай" №75 від 11.10.2013 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С. М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І. Марко

Повний текст постанови

виготовлено 03.12.2013р.