Рішення

від 25.11.2013 по справі 910/17400/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17400/13 25.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Стрілецький» До 1.Севастопольської міської ради 2. Споживчого кооперативу «Підприємці ринку «Фіолентівський» Прозастосування наслідків недійсності правочину Суддя Спичак О.М. Представники сторін : від позивача Потьомін В.М. - директор; від відповідача-1не з'явився; від відповідача-2не з'явився.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.11.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив застосувати наслідки часткової недійсності договору оренди земельної ділянки загальною площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентівське шосе, 6, укладеного 23.07.2008 між Севастопольською міською радою та Споживчим кооперативом «Підприємці ринку «Фіолентівський», зобов'язавши Споживчий кооператив «Підприємці ринку «Фіолентівський» повернути Севастопольській міській раді земельну ділянку площею 0,26 га відповідно до меж, що встановлені проектом землеустрою ТОВ «Ринок «Стрілецький».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2013 було порушено провадження у справі №910/17400/13, розгляд справи було призначено на 30.09.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 розгляд справи № 910/17400/13 відкладено до 21.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 продовжено строк вирішення спору в справі, розгляд справи відкладено до 05.11.2013, а ухвалою від 05.11.2013 - до 25.11.2013.

В судовому засіданні 25.11.2013 представник позивача заявлені у позові вимоги до відповідачів - підтримав, просив суд позов задовольнити. В обґрунтування вимог посилався на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 в справі № 5011-5/1047-2012, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентівське шосе, 6, укладеного 23.07.2008 між Севастопольською міською радою та Споживчим кооперативом «Підприємці ринку «Фіолентівський», в частині передачі в користування на умовах оренди строком на 25 років Споживчому кооперативу «Підприємці ринку «Фіолентівський» земельної ділянки загальною площею 0,26 га, як складової частини земельної ділянки площею 2,8500 га. Наведене рішення суду було прийнято з тих підстав, що оспорюваний у справі № 5011-5/1047-2012 договір оренди земельної ділянки, укладений 23.07.2008 між Севастопольською міською радою та Споживчим кооперативом «Підприємці ринку «Фіолентівський», в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 0,26 га порушував майнові права позивача на отримання наведеної земельної ділянки в оренду. З огляду на викладене, позивач просив суд застосувати наслідки недійсності правочину, обумовлені статтею 216 Цивільного кодексу України, шляхом зобов'язання Споживчого кооперативу «Підприємці ринку «Фіолентівський» повернути Севастопольській міській раді земельну ділянку площею 0,26 га відповідно до меж, що встановлені проектом землеустрою ТОВ «Ринок «Стрілецький».

Відповідачі в судове засідання 25.11.2013 представників не направили, причин неявки представників в судове засідання - суд не повідомили.

Проте, відповідачем-1 через канцелярію суду було подано письмовий відзив на позов, в якому відповідач-1 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити. В обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що згідно ст. 126 Земельного кодексу України договір оренди земельної ділянки - це документ, яким посвідчується право користування земельною ділянкою,а отже недійсність такого договору є підставою для припинення права користування землею орендарем на умовах оренди та повернення земельної ділянки орендодавцю орендарем. Проте, позивач не може виступати у даних правовідносинах, оскільки позивач не є ні власником землі, ні її користувачем. Відповідач-1, як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями відповідної територіальної громади, не уповноважував позивача на вчинення дій щодо ініціювання повернення земельної ділянки, адже це є виключними повноваженнями відповідача-1.

Відповідач-2 в судове засідання 25.11.2013 представників не направив. Про розгляд справи був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній у поданому позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Також, суд наголошує на тому, що представник відповідача-2 був присутній в судових засіданнях по справі, надав суду пояснення по суті заявлених вимог.

З огляду на те, що неявка представників відповідачів в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справа розглядається судом в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2008 між Севастопольською міською радою, як орендодавцем, та споживчим кооперативом "Підприємці ринку "Фіолентівський", як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Севастопольської міської ради № 4140 від 08.04.2008 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування речового ринку, з віднесенням цих земель до категорії житлової та громадської забудови, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 6 (п. 1.1 договору).

Вказаний договір зареєстровано у Севастопольській міській філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040865900093 від 12.08.2008.

Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,8500 га..

Згідно п. 3.1 договору він укладений строком на 25 років.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки є рішення Севастопольської міської ради № 2869 від 17.10.2007.

Відповідно до п. 14.1 договору він набирає сили після підписання сторонами та державної реєстрації.

До договору оренди земельної ділянки від 23.07.2008 було складено план земельної ділянки переданої в оренду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), кадастровий план земельної ділянки переданої в оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 в справі № 5011-5/1047-2012 визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 6, укладений 23.07.2008 року між Севастопольською міською радою та споживчим кооперативом "Підприємці ринку "Фіолентівський" в частині передачі у користування на умовах оренди строком на 25 років споживчому кооперативу "Підприємці ринку "Фіолентівський" земельної ділянки загальною площею 0,26 га, як складової частини земельної ділянки площею 2,8500 га.

Рішення суду мотивовано тим, що постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 05.11.2009 року та додатковою постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 09.11.2009 року, залишеними в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-23358/10 від 20.04.2011 року у справі № 2а-1797/09 було визнано протиправними та скасовані рішення Севастопольської міської ради № 2869 від 17 жовтня 2007 року в частині включення земельної ділянки площею 0,26 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі як складової частини земельної ділянки площею 2,85 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі у перелік земельних ділянок, право на оренду яких набувається на конкурсі; рішення Севастопольської міської ради № 3192 від 13 листопада 2007 року в частині встановлення (затвердження) умов конкурсу на право оренди земельної ділянки площею 0,26 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі як складової частини земельної ділянки площею 2,85 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі для будівництва та обслуговування речового ринку; рішення Севастопольської міської ради № 4140 від 08 квітня 2008 року в частині затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки площею 0,26 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі як складової частини земельної ділянки площею 2,85 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі для будівництва та обслуговування речового ринку та передачі споживчому кооперативу "Підприємці ринку "Фіолентівський" в оренду строком на 25 років земельної ділянки площею 0,26 га по Фіолентівському шосе, 6 у місті Севастополі як складової частини земельної ділянки площею 2,85 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі для будівництва та обслуговування речового ринку, з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та суспільної забудови; визнано бездіяльність Севастопольської міської ради щодо не розгляду питання про затвердження проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок "Стрілецький" земельної ділянки орієнтовною площею 0,26 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі для будівництва торгівельного комплексу з торгівлі автозапчастинами та його обслуговування неправомірною; зобов'язано Севастопольську міську раду розглянути на черговій сесії питання про затвердження проекту відведення товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок "Стрілецький" земельної ділянки орієнтовною площею 0,26 га по Фіолентовському шосе, 6 у місті Севастополі для будівництва торгівельного комплексу з торгівлі автозапчастинами та його обслуговування на підставі розробленого проекту землеустрою. Ленінським районним судом м. Севастополя під час розгляду справи № 2а-1797/09 було встановлено, що 10.07.2007 року Севастопольською міською радою прийнято рішення № 2298, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок "Стрілецький" надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 0,26 га по Фіолентівському шосе для будівництва і обслуговування торгівельного комплексу для торгівлі автозапчастинами. На виконання вказаного рішення товариству з обмеженою відповідальністю "Ринок "Стрілецький" було виготовлено і погоджено в установленому законодавством порядку проектну документацію щодо відведення вказаної земельної ділянки та 17.09.2007 року подано проект до Севастопольської міської ради для його затвердження. У той же час, рішенням Севастопольської міської ради № 2297 від 10.07.2007 споживчому кооперативу "Підприємці ринку "Фіолентівський" надано дозвіл на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га по Фіолентовському шосе для будівництва і обслуговування речового ринку. Рішенням Севастопольської міської ради № 2869 від 17.10.2007 "Про затвердження переліку земельних ділянок, право на оренду яких набувається на конкурсі" спірну земельну ділянку площею 0,26 га було фактично включено до складу земельної ділянки площею 2,85 га по вул. Фіолентовське шосе 6, право на оренду якої мало набуватись на конкурсі, а рішенням Севастопольської міської ради № 3192 від 13.11.2007 року "Про затвердження умов конкурсу по визначенню орендаря земельної ділянки по Фіолентовському шосе, 6" були затверджені умови цього конкурсу. Конкурс було проведено 28.12.2007 року, переможцем якого визнано споживчий кооператив "Підприємці ринку "Фіолентівський". Рішенням Севастопольської міської ради № 4140 від 08.04.2008 споживчому кооперативу "Підприємці ринку "Фіолентівський" було затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2,85 га по Фіолентовському шосе, 6 для будівництва і обслуговування речового ринку, з віднесенням цієї земельної ділянки до категорії земель житлової і суспільної забудови.

Задовольняючи частково позовні вимоги Ленінський районний суд м. Севастополя виходив з того, що у Севастопольської міської ради не було підстав включати земельну ділянку, на яку претендувало товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок "Стрілецький" до переліку земельних ділянок, право на оренду яких мало набуватись за конкурсом, оскільки, виходячи зі змісту рішень Севастопольської міської ради від 10 липня 2007 № 2297 та № 2298 ці ділянки не накладались одна на одну та на кожну ділянку було подано по одній заяві. Також суд визнав, що відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду заяви позивача про надання в оренду земельної ділянки, обґрунтованого та оформленого належним чином рішення міської ради з цього приводу так і не було прийнято, а отже, це питання залишилось невирішеним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2012 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено Постановою Вищого господарського суду України від 23.05.2013 постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 - скасована, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 в справі № 5011-5/1047-2012 - залишено в силі.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

П. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» визначає, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень ради.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку щодо права власності на земельну ділянку є державний акт. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин н е створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 в справі № 5011-5/1047-2012, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 6, укладений 23.07.2008 між Севастопольською міською радою та споживчим кооперативом "Підприємці ринку "Фіолентівський" в частині передачі у користування на умовах оренди строком на 25 років споживчому кооперативу "Підприємці ринку "Фіолентівський" земельної ділянки загальною площею 0,26 га, як складової частини земельної ділянки площею 2,8500 га, а тому наведені обставини щодо недійсності правочину не підлягають доказуванню у даному спорі і є встановленими наведеним судовим рішенням.

В свою чергу, статтею 216 ч. 1 Цивільного кодексу України імперативно визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а отже, застосування наслідків недійсності правочину можливо лише щодо сторін відповідного правочину.

Відповідно до п. 5 статті 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Тобто, застосовувати реституцію це право суду, а не обов'язок, і якщо суд не застосував її під час розгляду спору про визнання недійсним договору, то в подальшому з відповідним позовом може звернутися лише сторона за оспорюваним правочином. Лише за нікчемним правочином законодавець надає право звертатися з відповідним позовом третім зацікавленим особам.

Оскільки позивач не є стороною договору оренди від 23.07.2008, який визнано недійсним, належних і допустимих доказів набуття ним будь-яких майнових прав на земельну ділянку загальною площею 0,26 га, як складової частини земельної ділянки площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 6, у порядку, встановленому Земельним кодексом України - станом на момент вирішення спору суду не надано, а тому і підстави для застосування наслідків недійсності правочину саме за позовом позивача - у суду відсутні.

Також, судом встановлено, і не заперечувалось сторонами, що земельна ділянка загальною площею 0,26 га, як складова частина земельної ділянки площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 6, належить до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, а отже повноваження щодо наведеної земельної ділянки здійснює відповідний орган місцевого самоврядування - Севастопільска міська рада, що узгоджується і з приписами п. 5 ст. 16, ст.. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Проте, позивач не є ні власником землі, ні її користувачем, відповідач-1, як орган місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження землями відповідної територіальної громади, не уповноважував позивача на вчинення відповідних дій, адже це є виключними повноваженнями відповідача-1 згідно норм чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про застосування наслідків часткової недійсності договору оренди земельної ділянки загальною площею 2,8500 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, Фіолентівське шосе, 6, укладеного 23.07.2008 між Севастопольською міською радою та Споживчим кооперативом «Підприємці ринку «Фіолентівський», зобов'язавши Споживчий кооператив «Підприємці ринку «Фіолентівський» повернути Севастопольській міській раді земельну ділянку площею 0,26 га відповідно до меж, що встановлені проектом землеустрою ТОВ «Ринок «Стрілецький» - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 02.12.2013.

Суддя О.М. Спичак