Постанова

від 27.11.2013 по справі 813/6933/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року № 813/6933/13-а

09 год. 05 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

від позивача Кухарський І.Р.

від відповідача Чижевський М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000422300/3232 прийнятого 25.02.2013 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із формуванням податкового кредиту, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

У зв'язку з проведеною реорганізацією відповідача, судом відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративно судочинства України допущено заміну відповідача правонаступником -Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та роз'яснено, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю, вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки при проведенні перевірки встановлено відсутність факту господарських операцій, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби з 05.02.2013 р. по 11.02.2013 року проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Соломія-Текс» (ЄДРПОУ 13833537) з питань розбіжностей по податковому кредиту з податку на додану вартість за період квітень 2010 року, липень-грудень 2010 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, травень 2011 року, липень 2011 року, про що 13.02.2013 року складено акт №67/24/22-1009/13833537 (а.с.11-24).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 25.02.2013 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000422300/3232 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 454763 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 92618 грн.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.2 та п.198.6 ст.198, п. 201.4 та п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) та вимог пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 рок №168/97-ВР, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 454763 грн., в і ч. за квітень 2010 року на суму 48,00 грн., за липень 2010 року на суму 29776,47 грн., за серпень 2010 року на суму 58657,97 грн., за вересень 2010 року на суму 69174,17 грн., за жовтень 2010 року на суму 61785,88 грн., за листопад 2010 року на суму 56627,01 грн., за грудень 2010 року на суму 82380,65 грн., за лютий 2011 року на суму 1101,67 грн., за березень 2011 року на сум; 43518,82 грн., за травень 2011 року на суму 39673,8 грн., за липень 2011 року на суму 12018,2 грн.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не надано до перевірки документів в підтвердження правомірності формування податкового кредиту в сумі 454763 грн.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судом з матеріалів справи встановлено виписування позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю "Росаріо" та товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Промтех" видаткових накладних (а.с.24, 27, 28, 31, 33, 36-37, 40, 43-46, 48-49, 53-54, 57-59, 62-63, 71-72, 75), податкових накладних (а.с.23, 26, 29, 30, 32, 34-35, 38-39, 47, 50-52, 55-56, 59-61, 64-67, 68-70, 73-74), та перерахування позивачем грошових коштів на рахунок ТзОВ "Росаріо" і ТзОВ "ТД Промтех" згідно платіжних доручень (а.с.25, 41, 42).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Згідно з приписами підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 названого Закону у разі, коли платник придбає товари, роботи, послуги, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, обігу і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

При цьому законодавцем безумовно визначено презумпцію реальності оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником -платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами тощо.

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань.

Вирішення спору потребує встановлення реальності господарської операції позивача з ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех".

З'ясування наведених обставин має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій позивача з питань формування валових витрат та щодо віднесення ним до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди (бюджетного відшкодування з бюджету) є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди (отримання бюджетного відшкодування сум ПДВ платником) можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач доводить господарські операції з ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" видатковими накладними, податковими накладними та сплатою коштів.

Проте, на переконання суду, складені позивачем з ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" документи в сукупності та кожен зокрема не є допустимими доказами господарських операцій, які у них зафіксовані.

Так, у матеріалах справи відсутні укладені з ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" договори, які б дозволяли встановити на яких умовах і хто доставляв товар від ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех", відсутні будь-які докази транспортування придбаного товару, його розвантаження та подальше використання у господарській діяльності.

Крім того у справі міститься копія протоколу допиту гр. ОСОБА_3, прізвище якого зазначено у податкових накладних ТзОВ "Росаріо" (а.с.98-99). Згідно вказаного протоколу гр. ОСОБА_3, який станом на 29.12.2011 року відбував покарання у Пензенській області Росії, вказав, що ніколи не був за кордоном, немає закордонного паспорта, підприємство "Росаріо" йому не відоме, директором і засновником ніколи не був.

Встановлені судом вищенаведені фактичні обставини справи свідчать про те, що документи ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" (зокрема, видаткові та податкові накладні) підписані про людське око, без наміру щодо виникнення та виконання зобов'язань і лише з метою отримання позивачем податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування ПДВ шляхом документального оформлення купівлі товару, який в дійсності у ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" не придбавався.

Наявність у позивача лише документів, які необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" видаткових та податкових накладних, сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Відсутність судового рішення про визнання недійсними правочинів позивача з ТзОВ "Росаріо" та ТзОВ "ТД Промтех" сама по собі не свідчить про реальність виконання правочинів зазначеними суб'єктами. Укладення правочину не є доказом його виконання. Відтак, встановлення факту недійсності правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення податковим органом зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції.

Враховуючи наведене, висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.2 та п.198.6 ст.198, п. 201.4 та п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями) та вимог пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 рок №168/97-ВР, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 454763 грн., в і ч. за квітень 2010 року на суму 48,00 грн., за липень 2010 року на суму 29776,47 грн., за серпень 2010 року на суму 58657,97 грн., за вересень 2010 року на суму 69174,17 грн., за жовтень 2010 року на суму 61785,88 грн., за листопад 2010 року на суму 56627,01 грн., за грудень 2010 року на суму 82380,65 грн., за лютий 2011 року на суму 1101,67 грн., за березень 2011 року на сум; 43518,82 грн., за травень 2011 року на суму 39673,8 грн., за липень 2011 року на суму 12018,2 грн. є обґрунтованим.

Оцінюючи, з урахуванням викладеного, дії відповідача по проведенню перевірки та прийняте відповідачем за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що дії вчинені, а рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що порушення відповідачем прав позивача є надуманим, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому у позові слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові не передбачено.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2013 р. о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.