Ухвала

від 11.10.2016 по справі 813/6933/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 р. Справа № 876/15628/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

представника відповідача Середяка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Соломія-Текс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.02.2013 року № 0000422300/3232, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 547381,71 грн., в тому числі 454763,00 грн. за основним платежем і 92618,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що встановлені судом обставини справи свідчать про те, що первинні документи від імені ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех» були складені без мети виникнення та виконання господарських зобов'язань і лише з метою отримання ТзОВ «Соломія-Текс» податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом документального оформлення купівлі товару, якого позивач у вказаних контрагентів фактично не придбавав. Проте наявність у позивача формально складених документів не є достатнім для віднесення сум, сплачених цим підприємствам, до податкового кредиту, оскільки господарських правовідносин фактично не відбувалось. При цьому, відсутність судового рішення про визнання недійсними правочинів позивача з даними контрагентами, на думку суду, не свідчить про реальність виконання правочинів між ними. За таких обставин суд погодився з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість» і як наслідок заниження податку на додану вартість в періодах, які перевірялись.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем не спростовано того, що всі представлені під час перевірки документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме містять відомості про господарські операції та підтверджують факт їх здійснення. Тому жодних підстав щодо визначення відносин між позивачем та контрагентами такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків, у податного органу не було, оскільки факти придбання ТзОВ «Соломія-Текс» товарів у ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех» документально підтверджено податковими накладними, видатковими накладними, реєстром одержаних податкових накладних, платіжними дорученнями, актами надання послуг з вантажних перевезень. Також позивач вказує, що нормами податкового законодавства передбачено єдину підставу формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а саме наявність у платника податків належним чином оформленої податкової накладної. При цьому, службові особи ТзОВ «Соломія-Текс» повідомляли працівників податкового органу про неможливість надання копій первинних документів в зв'язку з відрядженням головного бухгалтера підприємства за межі області і відсутністю доступу до його кабінету, де зберігались всі документи, та зазначили, що документи будуть надані до перевірки. Однак працівники податкового органу не врахували даної обставини і не надали можливості подати необхідні документи, а безпідставно сформували свої висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства лише на підставі баз даних державної податкової служби. Крім того, на думку позивача, безпідставним є посилання відповідача на порушення вимог законодавства ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех», оскільки перевірка законності їх діяльності не відноситься до його повноважень і обов'язків, а також такі порушення можуть бути підставою для притягнення до встановленої законодавством відповідальності саме цих підприємств, однак не може створювати будь-яких негативних наслідків для ТзОВ «Соломія-Текс», оскільки це суперечить принципу індивідуальної відповідальності, передбаченого ст. 61 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановив суд, 05-11.05.2016 року працівники Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби провели позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Соломія-Текс» з питань розбіжностей по податковому кредиту з податку на додану вартість за квітень 2010 року, липень-грудень 2010 року, лютий 2011 року, березень 2011 року, травень 2011 року, липень 2011 року, за результатами якої складено акт від 13.02.2013 року № 67/24/22-1009/13833537.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог п. п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України та пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 454763,00 грн.

На підставі даного акта перевірки Державна податкова інспекція в Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби прийняла податкове повідомлення-рішення від 25.02.2013 року № 0000422300/3232, яким ТзОВ «Соломія-Текс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 547381,71 грн., в тому числі 454763,00 грн. за основним платежем і 92618,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Питання визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 року регулювались Законом України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Відповідно до змісту п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону та п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону та п. 201.6 ст. 201 Кодексу податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

А згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону і п. 198.6 ст. 198 Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг). Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами встановлена також нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, відповідно до змісту яких для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, а понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей.

В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.

ТзОВ «Соломія-Текс» стверджує, що в періодах, які перевірялись, придбало товари (сверла, мітчики, різці, інструменти, водопровідне і опалювальне устаткування тощо) у ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех».

На підтвердження реального здійснення господарських операцій з цими контрагентами, а саме фактичного отримання від них товарно-матеріальних цінностей та оплати їх вартості, позивач надав суду копії податкових та видаткових накладних, виписаних від імені цих підприємств, копії платіжних доручень про оплату вартості товарів, а також копії договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 04.01.2011 року, укладеного з ТзОВ «Ін-Тайм», від 26.01.2011 року, укладеного з ПП «Нічний експрес» та від 02.03.2011 року, укладеного з ПІК «ААЗ Трейдінг Ко».

Однак, як встановив суд і не заперечив позивач, під час проведення перевірки ці документи не були надані працівникам податкового органу на їх вимогу, мотивуючи це відсутністю головного бухгалтера підприємства (відрядження).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

А згідно з п. 44.6 ст. 44 цього Кодексу у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 цієї статті передбачено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини справи та положення ст. ст. 44, 85 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про те, що на час складення податкової звітності за результатами господарських операцій з ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех» в періодах, які перевірялись, у позивача були відсутні документи, які підтверджують показники, відображені у такій звітності.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що такі документи не могли бути надані перевіряючим в зв'язку з перебуванням у відрядженні головного бухгалтера підприємства, оскільки керівник зобов'язаний організувати роботу підприємства таким чином, щоб відсутність когось з посадових осіб не перешкоджала його роботі та здійсненню контролюючими органами своїх функцій, а також п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України чітко передбачено, що причини ненадання відповідних документів не мають значення, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами.

Крім того, позивач, заперечуючи відомості, наведені в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій між ним та ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех», не скористався своїм правом подати ці документи в порядку, передбаченому п. п. 44.6, 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України, зокрема, не надав таких документів після закінчення перевірки.

Щодо належності та доказовості наданих позивачем суду документів, якими він обґрунтовує реальність господарських операцій з ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех», а саме копій податкових і видаткових накладних, платіжних доручень, договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, колегія суддів зазначає наступне.

У деяких з вказаних вище документів як на підставу поставки товарів та оплат їх вартості міститься посилання на договори (угоди) як без зазначення їх реквізитів, так і з конкретними реквізитами, а саме договір від 03.09.2010 року № 0903/11 та договір поставки від 10.03.2011 року № 1003-03, а також зазначено, що оплата тільки на підставі договору, однак копій цих чи будь-яких інших договорів поставки, укладених з даними контрагентами, позивач суду не надав.

А укладення договорів поставки в усній формі суперечить вимогам п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з положеннями цих Правил учасниками транспортного процесу є вантажовідправник, вантажоотримувач та перевізник.

А відповідно до п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно із змістом наведених норм товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця так і у продавця, незалежно від умов договору поставки (купівлі-продажу) щодо сторони договору, яка зобов'язана здійснити доставку товару.

Однак всупереч вимогам наведених норм податкового законодавства та законодавства про транспорт позивач не надав суду товарно-транспортних накладних чи інших товаросупровідних документів, які б підтверджували фактичне здійснення поставки зазначеними вище контрагентами товарно-матеріальних цінностей, вказаних у видаткових і податкових накладних, в зв'язку з чим поставка цих товарів позивачу не може вважатись встановленим фактом.

В свою чергу, надані позивачем копії договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладені ним як замовником послуг з ТзОВ «Ін-Тайм», ПП «Нічний експрес» та ПІК «ААЗ Трейдінг Ко», не є належними доказами транспортування зазначеними перевізниками товарів, придбаних ТзОВ «Соломія-Текс» у ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех», оскільки позивач не надав жодних документів по конкретних перевезеннях (товарно-транспортні накладні, акти наданих послуг, докази оплати послуг тощо).

Також відповідач надав суду копію протоколу від 29.12.2011 року допиту в якості свідка ОСОБА_2, прізвище якого зазначено у наданих позивачем документах, в тому числі податкових накладних, виписаних від імені ТзОВ «Росаріо».

Як вбачається із змісту даного протоколу, під час допиту співробітниками слідчих органів Російської Федерації, ОСОБА_2, зокрема, дав свідчення про те, що ніколи не був за кордоном, немає закордонного паспорта, підприємство «Росаріо» йому не відоме, директором і засновником ніколи не був.

В даному випадку колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що ТзОВ «Соломія-Текс» всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надало належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ТзОВ «Росаріо» і ТзОВ «ТД Промтех» мали реальний (товарний) характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем товарів від зазначених підприємств, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

Враховуючи наведені вище обставини, оцінивши зібрані докази та положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ТзОВ «Соломія-Текс» сформувало податковий кредит з податку на додану вартість за періоди, що перевірялись, за результатами взаємовідносин із зазначеними контрагентами з порушенням вимог законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс» залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у справі № 813/6933/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соломія-Текс» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 17.10.2016 року