Постанова

від 19.11.2013 по справі 808/7888/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 808/7888/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників

позивача - Швеца Д.І. (довіреність від 13.11.2013 )

відповідача - Сергієнко Т.С.(довіреність від 30.08.13)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "МЕТАЛМЕБ", м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Приватного підприємства "МЕТАЛМЕБ" (далі - ПП «МЕТАЛМЕБ» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.09.2013 №0002112212.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення - рішення прийняте за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Металмеб», оформленої Актом №632/22-12/33527814 від 29.04.2013. Позивач вважає, що висновки перевіряючих щодо порушення ПП «МЕТАЛМЕБ» норм ПК України, є безпідставними, необґрунтованими, надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам та нормам чинного законодавства. Звертає увагу, що всі висновки у акті стосовно порушень ПП «МЕТАЛМЕБ» при роботі зі спірними контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. Наголошує, що ПП «МЕТАЛМЕБ» при взаємовідносинах зі спірними контрагентами діяло у відповідності до чинного законодавства, здійснювало фінансово-господарські операції відповідно до умов укладених з контрагентами договорів та мало всі необхідні документи для відображення податкового кредиту від підприємства - постачальника. Позивач вважає, що донарахування податку на прибуток приватних підприємств за податковим повідомленням - рішенням від 02 вересня 2013 року №0002112212 ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області в сумі 14325,75 грн. та висновки, викладені в Акті № 632/22-12/33527814 від 29.04.2013 наведені без урахування всіх наданих до перевірки первинних документів та фактичних обставин та з ігноруванням норм діючого законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та на Акт документальної позапланової виїзної перевірки ПП «МЕТАЛМЕБ» №86/22-1421/30201976 від 24.04.2013 та зазначає, що виходячи з відсутності у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст договору: наявність кваліфікованого персоналу основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання матеріалів, а також відсутності документів, що дають змогу визначити фактичний обсяг виконаних робіт, податковий орган дійшов вірного висновку щодо відсутності реального характеру досліджених операцій та, відповідно - відсутність права позивача на їх врахування при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість. Також відповідач зазначає, що акти перевірок, є податковою інформацією, яка не може ігноруватися при проведенні перевірки та є підставою для формування висновків. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 16.04.2013 по 23.04.2013 фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «МЕТАЛМЕБ» з питання дотримання вимог діючого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Геліос-Д» (код ЄДРПОУ 35448264), ТОВ «АМБ Інвест» (код ЄДРПОУ 34563256), ТОВ «Шоковіта» (код ЄДРПОУ 33421689) за період 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки 29.04.2013 складено Акт перевірки №632/22-12/33527814 (а.с.7-30).

Перевіркою встановлені порушення:

- пп.5.2.1. п.5.2. та пп.5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР зі змінами та доповненнями, та п.2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88 внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 7675,00 грн. у тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 7656,00 грн.;

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп..134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та п.2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88, внаслідок чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 5894 грн., у тому числі за 3 квартал 2012 року в сумі 3169,00 грн., за 2012 рік в сумі 5894, 00 грн.

27 травня 2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001052212 (а.с.31), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 15043,50 грн., з яких 13569,00 грн. за основним платежем, та 1474,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 27.05.2013 №0001052212 ПП «МЕТАЛМЕБ» звернулось зі скаргою до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (а.с.35-37).

Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №1468/10/08/01-10-01-20 від 09.08.2013 скасоване податкове повідомлення-рішення 27.05.2013 №0001052212 в частині 135,00 грн. надмірно нарахованої суми податку на прибуток та в частині 582,75 грн. надмірно застосованих штрафних санкцій, а в іншій частині залишено без змін (а.с.38-40).

Позивач подав до Міністерства доходів і зборів України скаргу на податкове повідомлення-рішення 27.05.2013 №0001052212 з урахуванням розгляду скарги Головним управлінням Міндоходів у Запорізькій області (а.с.41-44).

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 №11410/6/99-99-10-01-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0001052212 з урахуванням рішення, прийнятого за розглядом первинних скарг, а скарги залишено без задоволення (а.с.45-49).

02 вересня 2013 року відповідачем, з урахуванням Рішення Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №1468/10/08/01-10-01-20 від 09.08.2013, винесено нове податкове повідомлення-рішення №0002112212, яким ПП «МЕТАЛМЕБ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 14325,75 грн., з яких 13434 грн. за основним платежем, та 891,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.33).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 02.09.2013 №0002112212 ПП «МЕТАЛМЕБ» оскаржило його до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, судом встановлено, що між позивачем, ПП «МЕТАЛМЕБ» (покупець), та ПП «Геліос-Д» (код ЄДРПОУ 35448264) (продавець) 05.01.2011 укладено Договір №050111-3 (а.с.126), відповідно до якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити на підставі цього договору товар у кількості та за ціною відповідно до виставлених рахунків.

На підставі Договору №050111-3 від 05.01.2011 ПП «Геліос-Д» надавало ПП «МЕТАЛМЕБ» транспортні послуги, послуги зі зборки картотек, а також поставляло товар, що підтверджується наступними документами:

1)податкові накладні: №126 від 15.02.2011 на загальну суму 8600,00 грн., в тому числі ПДВ 1433,33 грн.; №310110 від 31.01.2011 на загальну суму 910,00 грн., в тому числі ПДВ 151,67 грн.; №80 від 09.03.2011 на загальну суму 2830,00 грн., в тому числі ПДВ 461,67 грн.; №243 від 28.02.2011 на загальну суму 12398,00 грн., у тому числі ПДВ 2066,33 грн.; №390 від 31.03.2011 на загальну суму 2730,00 грн., у тому числі ПДВ 455,00 грн.; №190102 від 19.01.2011 на загальну суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.; №240104 від 24.01.2011 на загальну суму 1800,00 грн., у тому числі ПДВ 300,00 грн.; №39 від 04.03.2011 на загальну суму 2020,00 грн., у тому числі ПДВ 336,67 грн.; №170107 від 18.01.2011 на загальну суму 10200,00 грн., у тому числі ПДВ 1700,00 грн.;

2) рахунки-фактури: №СФ-1502-11 від 15.02.2011 на загальну суму 8600,00 грн., в тому числі ПДВ 1433,33 грн.; №СФ-3101-10 від 31.01.2011 2011 на загальну суму 910,00 грн., в тому числі ПДВ 151,67 грн.; №СФ-0903-19 від 09.03.2011 на загальну суму 2830,00 грн., в тому числі ПДВ 461,67 грн.; №СФ-2802-21 від 28.02.2011 на загальну суму 12398,00 грн., у тому числі ПДВ 2066,33 грн.; №СФ-3103-21 від 31.03.2011 на загальну суму 2730,00 грн., у тому числі ПДВ 455,00 грн.; №СФ-1901-02 від 19.01.2011 на загальну суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.; №СФ-2401-04 від 24.01.2011 на загальну суму 1800,00 грн., у тому числі ПДВ 300,00 грн.; №СФ-0403-16 від 04.03.2011 на загальну суму 2020,00 грн., у тому числі ПДВ 336,67 грн.; №СФ-00001701-07 від 18.01.2011 на загальну суму 10200,00 грн., у тому числі ПДВ 1700,00 грн.;

3) Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-1502-11 від 15.02.2011; №ОУ-3101-10 від 31.01.2011; №0903-19-2 від 30.03.2011; №ОУ-0903-19 від 09.03.2011; №ОУ-3103-21 від 31.03.2011; №ОУ-1901-02 від 19.01.2011;№ОУ-2401-04 від 24.01.2011;

4) видаткові накладні: №РН-2802-21 від 28.02.2011 на загальну суму 12398,00 грн., у тому числі ПДВ 2066,33 грн.; №РН-0403-16 від 04.03.2011 на загальну суму 2020,00 грн., у тому числі 336,67 грн.; №РН-1701-07 від 24.01.2011 на загальну суму 10200,00 грн., у тому числі 1700,00 грн.;

5) заявки на доставку вантажу перевізником (а.с.127-139).

На підставі виставлених рахунків-фактур позивачем здійснена оплата за придбані товари та послуги безготівковим розрахунком, що підтверджується долученими до справи копіями реєстрів надісланих документів системи клієнт-банк (а.с.92, 96, 101, 105, 109, 113, 117, 121, 125) ПП «МЕТАЛМЕБ». Заборгованість у розрахунках між контрагентами відсутня.

Крім того судом встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «АМБ Інвест» (код ЄДРПОУ 34563256), оформлені Договором від 05.01.2011 №050111-2 (а.с.58). Відповідно до умов вказаного договору ПП «МЕТАЛМЕБ» є замовником, а ТОВ «АМБ Інвест» виконавцем. Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): встановлення металевих протиударних вхідних дверей, сейфів, зборку металевих меблів, в строк з 05.01.2011 до 31.12.2011. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно виписаних рахунків-фактур, підписаних заявок, безготівкою за домовленістю.

На виконання Договору від 05.01.2011 №050111-2 ТОВ «АМБ Інвест» виконало на користь ПП «МЕТАЛМЕБ» роботи, що підтверджується наступними документами:

1) податкові накладні: №182 від 21.02.2011 на загальну суму 5111,00 грн., у тому числі ПДВ 851,83 грн.; №310114 від 31.01.2011 на загальну суму 8400,00 грн., у тому числі ПДВ 1400,00 грн.;

2) заявки: №1 від 20.01.2011; №2 від 20.02.2011;

3) рахунки-фактури: №СФ-2102-14 від 21.02.2011 на загальну суму 5111,00 грн., у тому числі ПДВ 851,83 грн.; №СФ-3101-14 від 31.01.2011 на загальну суму 8400,00 грн., у тому числі ПДВ 1400,00 грн.;

4) Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-2102-14 від 21.02.2011; №ОУ-3101-14 від 31.01.2011.

На підставі виставлених рахунків-фактур позивачем здійснена оплата за придбані послуги безготівковим розрахунком, що підтверджується долученими до справи копіями реєстрів надісланих документів системи клієнт-банк (а.с.53, 57) ПП «МЕТАЛМЕБ». Заборгованість у розрахунках між контрагентами відсутня.

Також судом встановлено, що ПП «МЕТАЛМЕБ» мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Шоковіта» (код ЄДРПОУ 33421689). В матеріалах адміністративної справи наявний Договір від 01.08.2012 №010812-01, відповідно до якого ТОВ «Шоковіта» продавець продає, а ПП «МЕТАЛМЕБ» зобов'язується прийняти та оплатити на підставі цього договору товар у кількості та за ціною відповідно до виставлених рахунків (а.с.87).

Також, між ПП «МЕТАЛМЕБ» (замовник) та ТОВ «Шоковіта» (виконавець) 01.08.2012 укладено Договір про надання послуг №08-1 (а.с.87), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): встановлення металевих протиударних вхідних дверей, сейфів, зборку металевих меблів. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду згідно виписаних рахунків-фактур, підписаних заявок, без готівкою за домовленістю.

На виконання вищевказаних договорів ТОВ «Шоковіта» поставляло на користь ПП «МЕТАЛМЕБ» товар, виконувало роботи, що підтверджується наступними документами:

1) Податкові накладні: №982 від 18.10.2012 на загальну суму 2034,00 грн., у тому числі ПДВ 339,00 грн.; №1133 від 31.08.2012 на загальну суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.; №462 від 15.08.2012 на загальну суму 12610,00 грн., у тому числі ПДВ 2101,67 грн.; №1077 від 19.10.2012 на загальну суму 2250,00 грн., у тому числі ПДВ 375,00 грн.; №161 від 04.09.2012 на загальну суму 280,00 грн., у тому числі ПДВ 46,67 грн.; №1521 від 25.09.2012 на загальну суму 900,00 грн., у тому числі ПДВ 150,00 грн.;

2) видаткові накладні: №982 від 18.10.2012 на загальну суму 2034,00 грн., у тому числі ПДВ 339,00 грн.; №1133 від 31.08.2012 на загальну суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.; №1077 від 19.10.2012 на загальну суму 2250,00 грн., у тому числі ПДВ 375,00 грн.; №161 від 04.09.2012 на загальну суму 280,00 грн., у тому числі ПДВ 46,67 грн.; №1521 від 25.09.2012 на загальну суму 900,00 грн., у тому числі ПДВ 150,00 грн.;

3) рахунки-фактури: №1133 від 31.08.2012 на загальну суму 4600,00 грн., у тому числі ПДВ 766,67 грн.; №462 від 15.08.2012 на загальну суму 12610,00 грн., у тому числі ПДВ 2101,67 грн.; №1077 від 19.10.2012 на загальну суму 2250,00 грн., у тому числі ПДВ 375,00 грн.; №161 від 04.09.2012 на загальну суму 280,00 грн., у тому числі ПДВ 46,67 грн.; №1521 від 25.09.2012 на загальну суму 900,00 грн., у тому числі ПДВ 150,00 грн.;

4) акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №462 від 28.09.2012.

На підставі виставлених рахунків-фактур позивачем здійснена оплата за придбані и та послуги безготівковим розрахунком, що підтверджується долученими до справи копіями реєстрів надісланих документів системи клієнт-банк (а.с.63, 68, 72, 76, 77, 81, 85) ПП «МЕТАЛМЕБ». Заборгованість у розрахунках між контрагентами відсутня.

Представник позивача в адміністративному позові зазначив, що всі ці документи надані ПП «МЕТАЛМЕБ» до перевірки, та відображені в Акті перевірки №632/22-12/33527814, що підтверджується вказаним актом перевірки, копія якого міститься у матеріалах адміністративної справи.

Відповідачем не доведено у суді, не надано до суду жодного доказу того, що безпосередні контрагенти позивача ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта», які видали податкові накладні, на момент вчинення відповідних господарських операцій не були зареєстровані як: суб'єкти підприємницької діяльності; як платники податку на додану вартість.

Відповідачем до суду в обґрунтування викладеного в Акті перевірки від №632/22-12/33527814 від 29.04.2013 не надано документів, які підтверджували б неможливість здійснення поставок товарів та послуг від ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта» на користь ПП «МЕТАЛМЕБ».

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта». Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямими контрагентами - ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки актів перевірок, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що позивач надав документи, які підтверджують факт придбання товарів та послуг у контрагентів, тобто позивачем доведено додержання вимог п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів та послуг у контрагентів.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ПП «МЕТАЛМЕБ» та його контрагентами - ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта», - суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В акті перевірки №632/22-12/33527814 від 29.04.2013 податковий орган посилається на: висновки Акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №7206/229/33421689 від 21.12.2012 стосовно ТОВ «Шоковіта» (код за ЄДРПОУ 33421689); висновки Акту перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 05.03.2011 №1135/23-3/36728505 стосовно ТОВ «АМБ Інвест» (код за ЄДРПОУ 36728505); висновки Акту перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 07.02.2012 №543/23-3/35448064 стосовно ПП «Геліос-Д» (код ЄДРПОУ 35448064), - щодо порушення ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта» вимог податкового законодавства.

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як встановлено з акту перевірки №632/22-12/33527814 від 29.04.2013 відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта»: рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату товару, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаними контрагентами - фактичне переміщення (транспортування), приймання, товарів та послуг ПП «МЕТАЛМЕБ».

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ і таке інше.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за невідображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно ст. 205 Цивільний кодекс України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204 ЦК України).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК України); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту стає зрозумілим, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, неможливо довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

3. Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження нікчемності правочинів.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, послуг.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не є переконливими.

Суд ще раз наголошує, що факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, та підтверджує реальність господарських операцій, а акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

Твердження податкового органу про нереальність господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, виписками по рахункам, які підтверджують обставини поставки та отримання позивачем товару (послуг), та копії яких долучені до матеріалів справи.

4. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 рази.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Факт виконання господарських операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ПП «МЕТАЛМЕБ» з постачальниками - ПП «Геліос-Д», ТОВ «АМБ Інвест», ТОВ «Шоковіта», позивачем вірно віднесені видатки на придбання товару (послуг) при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.09.2013 №0002112212, прийняте Державною податковою інспекцією в Леннінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно Приватного підприємства МЕТАЛМЕБ» є протиправним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "МЕТАЛМЕБ" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 27.05.2013 року №0001052212.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "МЕТАЛМЕБ" судовий збір у розмірі 143 грн. 25 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара