Постанова

від 24.10.2013 по справі 808/5584/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року 12:09Справа № 808/5584/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі Урсуленко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженер-комплект» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001452212 від 14.06.2013,

за участю представників:

від позивача - Деркач І.Б. (трудовий контракт № 3 від 24.05.2011),

Черних О.С. (дов. б/н від 18.06.2013),

від відповідача - Шахрая О.В. (дов. № 3106/10/10-017 від 10.09.2013), -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженер-комплект» (далі - позивач або ТОВ «Інженер-Комплект») до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач або ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя), у якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС від 14.06.2013 за № 0001452212.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки акту перевірки є необґрунтованими, а прийняте на їх підставі оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства виходячи з того, що як на момент проведення перевірки податковим органом, так і під час судового розгляду справи у позивача є в наявності всі первинні документи, які свідчать про реальність здійснення господарської операції з ТОВ «Абсолют АМ». Так, відповідно до умов договору укладеного між сторонами, товар був своєчасно поставлений, оплачений в повному обсязі, господарська операція відображена в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, був використаний в подальшій господарській діяльності позивача, що в свою чергу призвело до реальних змін у стані та структурі активів платника податків. Також, позивачем зазначено, що перед початком співпраці з ТОВ «Абсолют АМ», перевірено ряд документів (а саме статут підприємства, свідоцтво про реєстрацію юридичної особи, довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), свідоцтво платника податку на додану вартість тощо), які не викликали жодних сумнівів щодо наявності ділової мети на ведення господарської діяльності контрагентом. Крім того, позивач посилається на статтю 61 Конституції України, яка передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та попросив суд задовольнити їх, з підстав зазначених у позові.

29.07.2013 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача зазначено, що в ході позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інженер-Комплект» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Абсолют АМ» за серпень 2010 року, а також з питання включення до складу витрат за 3 квартали 2010 року, виявлено заниження позивачем податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 4 988,00 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту суми податку сплаченого у зв'язку з оформленням фінансово-господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «Абсолют АМ». У своїх запереченнях відповідач посилається на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2012 року по справі № 0814/183/2012, яким зокрема встановлено, що у березні 2010 року ОСОБА_4 сумісно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 створили суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ «Абсолют АМ» без наміру займатися підприємницькою діяльністю, а лише з метою укладання фіктивних угод та підробки первинної бухгалтерської документації в ході здійснення безтоварних господарських операцій. Тому, оскільки ТОВ «Абсолют АМ» не мало на меті проводити розумну фінансово-господарську діяльність, то оформлення ТОВ «Інженер-Комплект» первинних документів щодо придбання товару у даного підприємства не спрямоване на реальне настання правових наслідків та передачу товару.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав визначених у письмових запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

18 вересня 2013 року у судовому засіданні за клопотанням представника ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя здійснено заміну первісного відповідача по справі на його правонаступника Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, що зафіксовано у журналі судового засідання.

Розглянувши матеріали, вислухавши думку представників сторін, з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженер-Комплект» (ідентифікаційний код 32040374) зареєстроване як юридична особа 21 травня 2002 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 19 грудня 2012 року серії АА № 710363.

Згідно з наказом № 607 від 08 травня 2013 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інженер Комплект» (код ЄДРПОУ 32040374) з питань дотримання вимог діючого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Абсолют АМ» (код ЄДРПОУ 37020572) за період з 01.08.2010 по 30.08.2010. Тривалість перевірки становить п'ять робочих днів, починаючи з 08.05.2013.

З метою інформування підприємства позивача про початок проведення позапланової документальної невиїзної перевірки та отримання документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність ТОВ «Інженер-Комплект», ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя направлено на юридичну адресу позивача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, копію наказу № 607 від 08 травня 2013 року та повідомлення № 22 від 08 травня 2013 року про початок перевірки. Дана кореспонденція отримана уповноваженою особою позивача 14 травня 2013 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

За результатами перевірки фахівцями ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя 22 травня 2013 року складено Акт перевірки № 760/22-12/32040374 (далі - Акт № 760/22-12/32040374).

Перевіркою встановлені порушення ТОВ «Інженер-Комплект» пункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03 квітня 1997 року, із змінами та доповненнями, підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 4 988 грн., в тому числі по періодам: - серпень 2010 року - 4 988 грн.

Так, в Акті перевірки № 760/22-12/32040374 на сторінці 3 зазначено, що «…дана перевірка проведена з використанням даних нормативної справи, матеріалів, отриманих від підрозділів податкової міліції та даних АІС «Податковий блок». Також в Акті перевірки № 760/22-12/32040374 відображено, що «…ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя отримано вирок Ленінського районного суду по справі №0814/183/2012 від 13.03.12р., згідно якого:

Мовою оригіналу:

«Примерно в начале марта 2010 года ОСОБА_4, действуя умышленно, из корыстных побуждений, в составе организованной им преступной группы, совместно с ОСОБА_7 и ОСОБА_8, заведомо не желая осуществлять самостоятельную, инициативную, системную, на собственный риск деятельность, осуществляемую субъектами хозяйствования (предпринимателями), с целью достижения экономических и социальных результатов и получения прибыли, имея умысел на прикрытие незаконной деятельности по конвертации безналичных денежных средств в наличные, создал субьект предпринимательской деятельности (юридическое лицо) ООО «Абсолют АМ» (ЕГРПОУ 37020572).

При этом ОСОБА_4, действуя согласованно с ОСОБА_7 и ОСОБА_8, 10.03.2010 года зарегистрировал на имя ОСОБА_9 и ОСОБА_10, не ставя последних в известность о своих истинных преступных намерениях, ООО «Абсолют АМ» в исполнительном комитете Запорожского городского совета (регистрационный номер 11031020000026885) согласно свидетельству о государственной регистрации юридического лица № 030542, указав юридический адрес предприятия г.Запорожье, ул. Каховская, д.44, предоставил уставные и регистрационные документы предприятия в соответствующие органы для поставки их на учет в государственной налоговой инспекции, управлении статистики, пенсионном фонде… Учредителями ООО «Абсолют АМ» выступили ОСОБА_9 и ОСОБА_10, а последний в свою очередь также был назначен директором указанного предприятия, от имени которого ОСОБА_11, совместно с ОСОБА_7 и ОСОБА_8, использовали печать и регистрационные документы предприятия для составления фиктивных договоров и первичной бухгалтерской документации, дающих основания для перечисления денежных средств по расчетным счетам, которые в дальнейшем обналичивались…Так, с целью прикрытия соей незаконной деятельности, ОСОБА_8, действуя согласованно со ОСОБА_4 и ОСОБА_7, составляла отчеты о финансово-хозяйственной деятельности ООО «Абсолют АМ», а также оформляла необходимые первичные бухгалтерские документы, куда вносила заведомо ложные сведения о проведении хозяйственной деятельности, таким образом, прикрывая бестоварные операции.

На основании изложенного, руководствуясь ст.ст. 323, 324 УПК Украины, приговорил:

ОСОБА_4 признать виновным в совершении преступления, предусмотренного ч.3 ст.28-ч.2 ст.200; ч.3 ст.28-ч.2 ст.205 УК Украины, ч.3 ст.28 - ч.2 ст.358; ч.3 ст.28-ч.3 ст.358 УК Украины.

ОСОБА_7 признать виновным в совершении преступления, предусмотренного ч.3 ст.28-ч.2 ст200; ч.3 ст.28-ч.2 ст.205 УК Украины, ч.3 ст.28-ч.2 ст. 358; ч.3 ст.28-ч.3 ст.358 УК Украины.

ОСОБА_8 признать виновной в совершении преступления, предусмотренного сч.3 ст. 28-ч.2 ст.200; ч.3 ст.28-ч.2 ст.205 УК Украины, ч.3 ст.28-ч.2 ст.358; ч.3 ст.28-ч.3 ст.358 УК Украины…».

Також в Акті № 760/22-12/32040374 зазначено, що «…за серпень 2010р. ТОВ «Інженер - Комплект» (код за ЄДРПОУ 32040374) задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 8312 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період серпень 2010р., при взаємовідносинах ТОВ «Інженер - Комплект» з ТОВ «АБСОЛЮТ АМ» встановлено його завищення на загальну суму 4988 грн… Перевіркою достовірності відображених показників у поданих ТОВ «Інженер - Комплект» (код за ЄДРПОУ 32040374), Декларації з податку на додану вартість (рядки 10.1 - 17) за перевіряємий період встановлено, що на порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.97р., із змінами та доповненнями, підприємством неправомірно віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2010р. суму ПДВ 4988 грн., яка не є сумою податку сплаченого (нарахованого) у зв'язку з оформленням фінансово - господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «АБСОЛЮТ АМ», згідно нікчемних правочинів, а оформлені податкові накладні не засвідчують факти придбання платником податку продукції (товарів) та не є підставою для включення до складу податкового кредиту…».

Вважаючи дії відповідача протиправними, а висновки, викладені в Акті № 760/22-12/32040374 необґрунтованими, позивачем подані до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя заперечення № 15 від 30 травня 2013 року до акту позапланової невиїзної документальної перевірки.

На підставі Акту перевірки № 760/22-12/32040374 від 22 травня 2013 року відповідачем 14 червня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001452212, яким позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 6 235,00 грн., в тому числі 4 988,00 грн. за основним платежем та 1 247,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням від 14 червня 2013 року № 0001452212 позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено, що 02 серпня 2010 року між ТОВ «Інженер-Комплект» (покупець) та ТОВ «Абсолют АМ» (постачальник) укладено договір постачання товару № 03-1.

За умовами вищевказаного договору, постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність (повне господарське ведення) покупцю певний товар (обладнання, запчастини, послуги, тощо), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (обладнання, запчастини, послуги, тощо) та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є товар або послуги згідно відвантажувальних документів або актів, щодо виконання наданих послуг. Товар повинен бути поставлений покупцю не пізніше 40 днів з часу 100% надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Постачальник має право на дострокове постачання товару з обов'язковим повідомленням покупця про це в 3-денний термін (може бути передбачена інша умова). Покупець оплачує поставлений постачальником товар за домовленою ціною, з урахуванням ПДВ. Розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника. Постачання товару здійснюється на умовах: франко склад постачальника. Перехід права власності на товар відбувається в момент: відвантаження, з випискою податкової, товаротранспортної та іншої, при необхідності, бухгалтерсько-податкової документації про виконання даного договору. Пунктом постачання товару є склад постачальника. Транспортування товару, відповідно до договору, відбувається автомобільним транспортом. Передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.12.2010. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 30 діб до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на строк один рік.

На підтвердження виконання умов договору постачання від 02 серпня 2010 року № 03-1 та правомірності формування ТОВ «Інженер-Комплект» податкового кредиту за серпень 2010 року у відповідності до вимог Податкового кодексу України позивачем надано до суду: видаткова накладна № РН-0000424 від 27 серпня 2010 року; рахунок-фактура № СФ-0000424 від 27 серпня 2010 року; податкова накладна № 424 від 27 серпня 2010 року.

Товар за видатковою накладною був отриманий уповноваженою особою ТОВ «Інженер-Комплект» Деркач І.Б. на підставі довіреності № 28 від 27 серпня 2010 року, що відповідає реквізитам зазначеним у самій видатковій накладній.

Відповідно до виставленого рахунку-фактури позивачем здійснена оплата за придбаний у ТОВ «Абсолют АМ» товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією виписки по банківським рахункам. Заборгованість у розрахунках між контрагентами відсутня.

Надаючи оцінку описаним вище первинним документам, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язані з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-IV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-IV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-IV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення) вбачається, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закон № 996-IV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.15 та пунктом 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документа на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуюче викладене, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені за умови фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевезення придбаного товару здійснювалося позивачем на орендованому автомобілі марки Мерседес-бенс 1217, реєстраційний номер АР 7549 АО, який передано ТОВ «Енергомехкомплект» (орендодавець) ТОВ «Інженер-Комплект» (орендар) за договором оренди автомобільного транспорту № 4 від 01 січня 2010 року у тимчасове платне користування для використання у службових поїздках підприємства позивача. Відповідно до умов даного договору, автомобіль передається в оренду позивачу строком до 31 грудня 2010 року з моменту його підписання, а якщо будь-яка зі сторін письмово не попередить іншу сторону за 15 днів до закінчення терміну оренди про бажання розірвати договір, строк оренди вважається продовженим на один календарний рік.

Вищезазначеним автомобілем відбулося перевезення товарів (а саме ключа, редуктора ВК-550-18-33У2 (ст. св. корпус), редуктора ЦУ-200-2.5-21), згідно видаткової та податкової накладних № 424 від 27 серпня 2010 року в пункт розвантаження на адресу: м. Запоріжжя, вул. Експресівська, про що свідчить наявна в матеріалах справи товарно-транспортна накладна № 98 від 27 серпня 2010 року.

До речі, відповідно до договору оренди № 4 від 01 серпня 2010 року, укладеного між ТОВ «Інженер-Комплект» (орендар) та ТОВ «Енергомехкомплект» (орендодавець), за адресою вказаною в товарно-транспортній накладній знаходиться склад позивача. Так, за умовами вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове відшкодувальне користування нерухоме майно, яке складається з виробничого приміщення, розташованого за адресою м. Запоріжжя, вул. Експресівська 26. Майно передається в оренду для використання за призначенням, яке відповідає статутним цілям діяльності орендаря, визначних на момент укладення договору. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31 листопада 2010 року.

Тобто, транспортування товару, придбаного у ТОВ «Абсолют АМ» здійснювалося безпосередньо на склад позивача.

Як вбачається з наданих ТОВ «Інженер-Комплект» і долучених до справи оборотно-сальдових відомостей за період з 01 серпня 2010 року по 30 вересня 2010 року, за 9 місяців 2010 року, в яких зокрема відображено найменування товарів, залишок на початок звітного періоду, надходження товарно-матеріальних цінностей, витрати, залишок на кінець звітного періоду, придбані товарно-матеріальні цінності були своєчасно та в повному обсязі оподатковані позивачем, та в подальшому використані у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Так, на підтвердження подальшого руху товарно-матеріальних цінностей і їх використання у власній господарській діяльності, а також на підтвердження наявності ділової мети та отримання прибутку від проведеної операції, позивачем надано докази, які свідчать про подальшу реалізацію придбаного товару третім особам. Зокрема, позивачем надано до справи договори постачання товару, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, довіреності на отримання цінностей за видатковими накладними, виписки по банківським рахункам.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи надані позивачем містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за своїм змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у ТОВ «Абсолют АМ» та подальшої реалізації товарно-матеріальних цінностей третім особам.

Відповідачем не доведено в суді, не надано суду жодного доказу того, що безпосередній контрагент позивача ТОВ «Абсолют АМ», який видав податкові накладні, не був зареєстрований як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарський операцій.

Також, відповідачем не надано до матеріалів справи рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочину укладеного між ТОВ «Інженер-Комплект» і ТОВ «Абсолют АМ», або будь-яких інших, добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів чи складання фіктивних документів на підтвердження здійснення позивачем господарської операції. Тобто, відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про неможливість здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його прямим контрагентом ТОВ «Абсолют АМ».

Так, статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Надаючи оцінку вироку Ленінського районного суду по справі №0814/183/2012 від 13 березня 2012 року як доказу у справі, суд виходить з наступного.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені підстави для звільнення від доказування. Зокрема, частиною 4 вказаної норми передбачено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, для адміністративного суду преюдиціальне значення має лише вирок суду у кримінальній справі. Інші судові рішення, прийняті в порядку встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, для адміністративного суду є доказами, які підлягають оцінці в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме виходячи з того, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про нереальність та безтоварність господарських операцій, у зв'язку з наявністю вироку Ленінського районного суду по справі №0814/183/2012 від 13 березня 2012 року, оскільки у вказаному вироку не наведено фактів та обставин щодо взаємовідносин та здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Абсолют АМ», які б вказували на їх «безтоварність».

В свою чергу, суд дійшов висновку, що зміст укладеного між ТОВ «Інженер-Комплект» та ТОВ «Абсолют АМ» правочину не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Як зазначається у підпункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон України № 168/97-ВР), із внесеними змінами і доповненнями, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8і цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, то він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем суду були надані докази, що підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу не виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

За приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, в більшій мірі, реальність вчинення позивачем господарської операції пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності її контрагента, що вважається неприпустимим як за законодавством України, так і за міжнародними нормами.

Крім того, слід звернути увагу, що статтею 61 Конституції України закріплено принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Так, при придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який в свою чергу зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у разі невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні придбаного товару сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, необхідно зазначити, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку на додану вартість продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

До того ж, Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Зокрема, рішеннями Європейського Суду від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22 січня 2009 року «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Таким чином, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України щодо визначення умов формування податку на додану вартість, яке не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню відповідача суд виходить з приписів частини 3 частини 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що відповідачем не доведено законність висновків викладених податковим органом в акті перевірки, щодо порушення ТОВ «Інженер-Комплект» пункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03 квітня 1997 року, із змінами та доповненнями, оскільки вони є помилковими та спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення адміністративного позову, а відтак визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 14.06.2013 за № 0001452212.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 14.06.2013 за № 0001452212.

Судові витрати у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженер-комплект» (код ЄДРПОУ 32040374) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-186 КАС України.

Суддя Д. В. Татаринов