Ухвала

від 28.11.2013 по справі 823/2729/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2729/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кульчицький С.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Житлокомунгосп» до Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.04.2013 року № 0000022200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку дочірнього підприємства «Житлокомунгосп» публічного акціонерного товариства «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» з метою дослідження господарських взаємовідносин та дотримання податкового законодавства з ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року.

Результатами перевірки складено акт від 06.03.2013 року № 28/22-041/25584383, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97, за наслідками чого, виходячи з позиції податкового органу, позивачем завищено податковий кредит в сумі 5729 грн.

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що усний договір поставки, укладений позивачем з його контрагентом ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2013 року № 0000022200.

За результатами адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення було залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Вважаючи вказане податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами мали реальний характер, податковий кредит підприємством сформовано правомірно, оскільки його формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення апелянт посилається на ту обставину, що господарські операції позивача по придбанню єврорубероїду у ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» не мали реального характеру та спрямовані на отримання податкової вигоди.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, за який проводилась перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс».

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» укладено усні договірні зобов'язання з купівлі товару (єврорубероїду).

Факт отримання позивачем від вищезгаданого контрагента ТМЦ (єврорубероїду ХПП 2,5, єврорубероїду ХКП 3,5) підтверджується накладною (а.с. 27), дорученням на отримання товарно-матеріальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що доставка товару здійснювалася транспортом постачальника.

Оплата за отриманий товар була здійснена на користь постачальника, що підтверджується копією платіжного доручення, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 40).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, придбаний позивачем у ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» товар (єврорубероїд ХПП 2,5, єврорубероїд ХКП 3,5) використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме - здійснено ремонт дахів побудинково, що підтверджується: листом від 24.04.2013 року № 183 (а.с. 32), планом заходів з додатками № 1, № 2 (а.с. 33-36), заявою (а.с. 37) та актом виконаних робіт (а.с. 38).

Посилання контролюючого органу на акт документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТД Спец - Техноресурс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року від 07.06.2012 року № 1239/22-222/35976635, в якому встановлено порушення ТОВ «Торговий Дім «Спецтехноресурс» податкового законодавства як на підставу неправомірного формування ДП «Житлокомунгосп» податкового кредиту за господарськими операціями з цим суб'єктом господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Посилання контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджене жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагента позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договору поставки не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

З приводу доводів відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги і роботи, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ДП «Житлокомунгосп» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 , п.п. 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р. V Податкового кодексу України є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано, без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.