Ухвала

від 28.11.2013 по справі 826/12889/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12889/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Кирилов С.В.,

від відповідача Зубенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників міністерства доходів і зборів України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Оріфлейм Косметікс Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 31 липня 2013 року № 0000593910, № 0000583910.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» (код ЄДРПОУ 24941049) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість по операціях із ТОВ «ТРИЛАЙН» (код ЄДРПОУ 31606251) за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки відображено в акті від 15 липня 2013 року № 810/39-10/2494104, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» занижено податок на прибуток в сумі 32604,00 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2012 року - 24345,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 5271,00 грн., за ІV квартал 2012 року - 2988,00 грн.; та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» занижено податок на додану вартість в сумі 172902,00 грн., у тому числі: за квітень 2012 року - 109783,85 грн., за травень 2012 року - 63117,00 грн.

На підставі акта перевірки від 5 липня 2013 року № 810/39-10/2494104 відповідачем 31.07.2013 року прийняті податкові повідомлення рішення: № 0000593910, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України за порушення пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 40 755, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 32 604, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 8 151, 00 грн.; та № 0000583910, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.1 статті 123 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України за порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 259353,00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 172 902, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 86 451, 00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції дочірнього підприємства «Оріфлейм Косметікс Україна» з його контрагентом ТОВ «ТРИЛАЙН» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у вказаного підприємства, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій та безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій та неправомірне віднесення понесених за наслідками таких операцій витрат до валових.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «ТРИЛАЙН» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності контрагентам ТОВ «ТРИЛАЙН» - ТОВ «КФ «Горизонталь».

До таких висновків контролюючий орган прийшов на підставі акта перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 03 квітня 2013 року № 1229/22-4/31606251 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТРИЛАЙН» (код за ЄДРПОУ 31606251) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (код ЄДРПОУ 37889322) за квітень-липень 2012 року».

Так, у вказаному акті податковим органом встановлено, що ТОВ «ТРИЛАЙН» проводило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб. Звіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальником ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за період з квітня по липень 2012 року.

Вказане, на думку, податкового органу, свідчить, що ТОВ «ТРИЛАЙН» має ознаки фіктивності.

На підставі викладеного Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено висновок щодо відсутності поставки товарів від ТОВ «ТРИЛАЙН» до контрагентів-покупців, в тому числі до ДП «Оріфлейм Косметікс Україна».

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на порушеннях податкового законодавства контрагентом позивача - ТОВ «ТРИЛАЙН» та його постачальником ТОВ «КФ «Горизонталь».

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Перевіряючи реальність здійснення позивачем господарських операцій у спірний період, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що до видів діяльності ДП «Оріфлейм Косметікс Україна за КВЕД відносяться: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (основний), 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах, 73.11 Рекламні агентства, 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП «Оріфлейм Косметікс Україна» (покупець) та ТОВ «ТРИЛАЙН» (постачальник) був укладений договір від 01 січня 2011 року № 010111, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується на умовах даного договору та відповідних рахунків поставляти та передавати у власність покупця товар та всі необхідні супровідні документи на нього, в той час як покупець зобов'язується приймати та оплачувати поставлений товар на умовах даного договору.

Виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи:

- доповненнями від 30 березня 2012 року № СФ-14, від 30 березня 2012 року № 13, від 05 квітня 2012 року № СФ-16, від 23 квітня 2012 року № СФ-18, від 25 квітня 2012 року № СФ-20, від 20 березня 2012 року № 11, від 03 травня 2012 року № 22, від 03 травня 2012 року № 23, від 03 травня 2012 року № СФ-21 до договору від 01 січня 2011 року № 010111;

- рахунками-фактурами від 30 березня 2012 року № СФ-0000014, від 30 березня 2012 року № СФ-0000013, від 05 квітня 2012 року № СФ-0000016, від 23 квітня 2012 року № СФ-0000018, від 25 квітня 2012 року № СФ-0000020, від 20 березня 2012 року № СФ-0000011, від 03 травня 2012 року № СФ-0000022, від 03 травня 2012 року № СФ-0000023, від 03 травня 2012 року № СФ-0000021;

- платіжними дорученнями від 03 квітня 2012 року № 2247, від 09 квітня 2012 року № 2330, від 10 квітня 2012 року № 2488, від 24 квітня 2012 року № 2814, від 22 травня 2012 року № 3611, від 21 березня 2010 року № 1910, від 22 травня 2012 року № 3605, від 22 травня 2012 року № 3606, від 23 травня 2012 року № 3607, від 23 травня 2012 року № 3021;

- видатковими накладними від 26 липня 2012 року № РН-14, від 20 квітня 2012 року № РН-13, від 20 квітня 2012 року № РН-13/1, від 20 квітня 2012 року № РН-13/2, від 20 квітня 2012 року № РН-13/3, від 24 квітня 2012 року № РН-13/4, від 26 квітня 2012 року № РН-13/5, від 07 травня 2012 року № РН-13/6, від 15 травня 2012 року № РН-13/7, від 31 липня 2012 року № РН-13/8, від 05 квітня 2012 року № РН-16, від 24 квітня 2012 року № РН-18, від 26 квітня 2012 року № РН-20, від 06 червня 2012 року № РН-11, від 26 червня 2012 року № РН-22, від 18 червня 2012 року № РН-23, від 06 липня 2012 року № РН-23/1, від 16 серпня 2012 року № РН-23/2, від 02 жовтня 2012 року № РН-23/3, від 28 травня 2012 року № РН-21, від 29 травня 2012 року № РН-21/1;

- бухгалтерськими довідками від 18 червня 2013 року № 18-06/13, від 19 червня 2013 року № 19-06/13 з додатками;

- податковими накладними від 03 квітня 2012 року № 1, від 09 квітня 2012 року № 2, від 05 квітня 2012 року № 3, від 24 квітня 2012 року № 5, від 26 квітня 2012 року № 7, від 22 травня 2012 року № 1, від 21 березня 2012 року № 3, від 22 травня 2012 року № 2, від 23 травня 2012 року № 3, від 23 травня 2012 року № 4;

- накладними на внутрішнє переміщення від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031718, від 28 квітня 2012 року № ДС-00 15031903, від 19 квітня 2012 року № ДС-00 15031653, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031713, від 29 квітня 2012 року № ДС-00 15031896, від 02 травня 2012 року № ДС-00 15031897, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031715, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031716, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031740, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031801, від 23 квітня 2012 року № ДС-00 15031714, від 10 травня 2012 року № ДС-00 15032069, від 21 травня 2012 року № ДС-00 15032311, від 20 квітня 2012 року № ДС-00 15031638;

- актами контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 30 червня 2013 року, від 31 грудня 2012 року;

- актами-протоколами від 31 грудня 2012 року № ДСW-000722, від 31 грудня 2012 року № ДСW-000725, від 31 грудня 2012 року № ДСW-000728, від 31 грудня 2012 року № ДСW-000723, від 31 грудня 2012 року № ДСW-000727, від 30 червня 2012 року № ДСW-000330, від 30 вересня 2012 року № ДСW-000531, від 31 грудня 2012 року № ДСW-000725, від 01 жовтня 2012 року № ДСW-000608, від 29 лютого 2012 року № ДСW-000065, від 30 червня 2012 року № ДСW-000331, від 01 жовтня 2012 року № ДСW-000610, від 30 жовтня 2012 року № ДСW-000609, від 29 грудня 2012 року № ДСW-0006754, від 29 листопада 2012 року № ДСW-000694, від 29 вересня 2012 року № ДСW-000537, від 30 вересня 2012 року № ДСW-000560, від 30 травня 2012 року № ДСW-000301, від 29 листопада 2012 року № ДСW-000690, від 30 травня 2012 року № ДСW-000293, від 29 вересня 2012 року № ДСW-000559, від 30 серпня 2012 року № ДСW-000500, від 30 червня 2012 року № ДСW-000360, від 30 травня 2012 року № ДСW-000299, від 29 квітня 2012 року № ДСW-000221, від 30 травня 2012 року № ДСW-000295.

Правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що придбані за договором 01 січня 2011 року № 010111 товари були реалізовані в подальшому консультантам (роздрібним покупцям), що підтверджується накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З приводу доводів відповідача щодо відсутності у позивача та неправильне оформлення товарно-транспортних накладних суд зазначає наступне.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обов'язковими для використання авто-перевізниками з метою пред'явлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Отже, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками таких операцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «ТРИЛАЙН» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, первинні документи, оформлені на виконання договору підряду, відповідають встановленим вимогам та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з контрагентом повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішенні прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 02.12.2013 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.