Ухвала

від 26.11.2013 по справі 801/3584/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/3584/13-а

26.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/3584/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 17.04.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований загін підводно-технічних робіт" (вул. 60 років Жовтня, 17/65, кв. 67, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.13 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований загін підводно-технічних робіт" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 20.03.13. № 0000531504; стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований загін підводно-технічних робіт " (ЄДРПОУ 306919411) витрати по сплаті судового збору у розмірі 530,37 грн. із Державного бюджету України, шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС.

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, при її винесенні судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані всі обставини справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 26.11.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 20.03.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000531504., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42 429,00 грн. та застосовано штрафні санкції розміром 10 607,25 грн. (а.с.5).

Підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 04.03.2013 №1400/15.4/30691941 позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Спеціалізований загін підводно-технічних робіт" (ЄДРПОУ 30691941), з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Пан Буд» код за ЄДРПОУ 37081614, за лютий 2012 року, ПП «Севелістрой», код ЄДРПОУ 35096833 за жовтень, грудень 2011 року, БВП «Строітель Плюс» ЄДРПОУ 31263808 за жовтень 2010 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також порушення п. 185.1, ст. 185, 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 42 429 грн., у т.ч. за жовтень 2010 р. на суму 2 740 грн., за жовтень 2011р. на суму 33 991 грн., за грудень 2011р. на суму 4 572 грн., за лютий 2012р. на суму 1 126 грн.

В акті перевірки зазначено, що податковий кредит, отриманий ПП «Пан Буд» (ЄДРПОУ 37081614), ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833), БВП «Строітель Плюс» (ЄДРПОУ 31263808) від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб 'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів».

Пунктом 1.7. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна, визначені у підпункті 7.2.1.пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього кодексу).

Судом першої інстанції вставлено та перевірено колегією суддів, що позивачем укладено з контрагентами ряд договорів, а саме: Договір надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 93-10/1192, укладений між БВП «Строітель Плюс», та позивачем від 22.10.2010 року на виконання якого БВП «Строітель Плюс», на адресу позивача виписано: податкові накладні: №6140 від 29.10.2010 року на загальну суму 7200грн., у тому числі ПДВ в розмірі 1200 грн.; складено акт сдачи-прийомки наданих робіт: від 29.10.2010 року на суму 7200,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 1200,00 грн.

Договір надання послуг № 94-10/1191, укладений між БВП «Строітель Плюс», та позивачем від 22.10.2010 року., предметом якого є виконання зварювальних робіт поліетілєнових труб по об'єкту - «Реконструкція підводної частини водозабору морської води ГК «Ялта-Інтурист»

На виконання вказаних договорів БВП «Строітель Плюс», придбав у ТОВ Полімертех» труби по видаткової накладній від 29.10.2010 року №РН-0000466 на суму 122237,21 грн., з урахуванням ПДВ в розмірі 20372,87грн. Труби були встановлені на об'єкт ПАТ ГК «Ялта-Інтурист» по договору №85-10 від 04.10.12 року.

Договір підряду №454, укладений між ПП «Селелітстрой» та позивачем від 13.10.2011 року, за яким ПП «Селелітстрой» зобов'язується на свій ризик виконати роботи за завданням позивача, який в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити роботу за послуги виробничо-зварювальних робіт водопроводу з доставкою матеріалів.

Судом першої інстанції безперечно встановлено наявність податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, а саме: №975 від 13.10.2011, №1184 від 20.12.2011, №17 від 13.10.2011,

Складено акти надання послуг: від 13.10.2011 року № 977 на загальну суму 10500,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 1750,00грн., №976 на загальну суму 13860,00 у тому числі ПДВ у розмірі 2310,00грн., від 20.12.2011 року №1185 на загальну суму 8316,00грн, у тому числі ПДВ в розмірі 1386,00грн, №1186 на загальну суму 6400,00грн, у тому числі ПДВ в розмірі 1066,67грн., згідно яких були отримані труби ПЄ та комплектуючи до них, та встановлені на об'єкті ТОВ «Фамед Україна».

Господарські правовідносини між позивачем та ПП «Пан Буд» щодо поставки товару підтверджуються податковими накладними, згідно яких позивачем було отримано комплектуючі до терморезистора та здійснено зварку цих комплектуючих, які були встановлені на об'єкт ТОВ «Фамед Україна»: № 322 від 22.02.2012 року на загальну суму 2953,00 з урахуванням ПДВ в розмірі 492,17грн.; №110 від 20.02.2012 року на загальну суму 6753,00 з урахуванням ПДВ в розмірі 1125,50грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентами через наступне.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0000531504 від 20.03.2013 діяв поза межами податкового законодавства України.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.13 у справі № 801/3584/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.04.13 у справі № 801/3584/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко