Ухвала

від 19.11.2013 по справі 818/7368/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 р.Справа № 818/7368/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2013р. по справі № 818/7368/13-а

за позовом Приватного підприємства "Будстиль-ЛТД"

до Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «Будстиль-ЛТД» (далі по справі -позивач) звернулося до суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по справі -відповідач), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 29.04.2013 року №0000202311.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року зазначений позов задоволено повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 29.04.2013 року №0000202311.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка приватного підприємства "Будстиль - ЛТД" з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Сталісбуд", за результатами якої складено акт від 15.04.2013 року №272/22-3/34678023.

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 18543грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.04.2013 року №0000202311 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 23178,75грн., у тому числі: 18543грн. за основним платежем та 4635,75грн. - штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту положень ст.79.1 ст.79, 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформлюється наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 15.04.2013 року перевірки № №272/22-3/34678023 позивачем було порушено приписи порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого Приватним підприємством «Будстиль-ЛТД» занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет в сумі 18543грн.

З вищезазначеного акту вбачається, що до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області в липні 2012 року надійшла податкова інформація, направлена ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, а саме: акт від 18.07.2012 року №227/22-05/37723445 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сталісбуд» (код за СДРПОУ 37723445) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість з платниками податку за період з 01.08.2011 року по 31.11.2011 року та з 01.01.2012 року по 30.04.2012 року. Тому Конотопська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Сумській області на виконання вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України здійснила невиїзну позапланову перевірку позивача.

Однак позивачем на вимогу податкового органу та ст.138 Податкового кодексу України було надано всю первинну документацію щодо здійснення правочину між Приватним підприємством Будстиль-ЛТД та ТОВ «Сталісбуд».

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і ТОВ «Сталісбуд» було укладено договір підряду №01/03 від 01.03.2012 року щодо виконання субпідрядних робіт, а саме: проведення капітального та поточного ремонтів на об'єктах Державного підприємства «Авіакон».

Реальність господарських операцій щодо виконання підрядних робіт ТОВ «Сталісбуд» підтверджується наданими первинними документами, а саме: акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси капітального та поточного ремонтів, довідки про вартість виконаних робіт, відомості ресурсів до цих кошторисів, рахунки на оплату, реєстри отриманих податкових накладних, податкові накладні, платіжні доручення, податкову декларацію за березень 2012 року.

Колегія суддів зауважує, що в акті перевірки податковий орган не звертає увагу на наявність вищевказаних документів, та робить висновок про безтоварність вказаних господарських операцій, мотивуючи це тим, що за даними матеріалів перевірки (акт від 18.07.2012 року №227/22-05/37723445) основний вид діяльності ТОВ «Сталісбуд» - діяльність у сфері інжинірингу, але в перевіреному періоді (березень 2012 року) за даними первинних документів, наданих ПП «Будстиль-ЛТД», ТОВ «Сталісбуд» виконує для ПП «Будстиль-ЛТД» субпідрядні роботи на об'єкті ДП «Авіакон» (поточний та капітальний ремонти приміщень та огорожі). Хоча за даними довідки про включення до ЄДРПОУ основний вид діяльності ПП «Будстиль-ЛТД» це будівництво житлових і нежитлових будівель. Кількість працюючих станом на 01.03.2012 р. становить 15 чол., тобто вагомих причин для залучення субпідрядної організації для виконання ремонтних робіт на об'єкті ДП «Авіакон» у ПП «Будстиль-ЛТД» не було.

Також перевіркою підприємства ТОВ "Сталісбуд" встановлено відсутність підтвердження наявності складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Загальна інформація про чисельність працюючих на ТОВ "Сталісбуд" згідно бази даних ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області становить 5 чол. Задекларовані ТОВ «Сталісбуд» за перевірений період податкові зобов'язання в сумі 2578144 грн. (рядок 9 декларацій з ПДВ) за результатами перевірки зменшені до 0 грн., оскільки операції, здійснені ТОВ «Сталісбуд», не мали реального товарного характеру.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що відсутня економічна доцільність угоди між ПП «Будстиль-ЛТД» та ТОВ «Сталісбуд» тому, що господарська діяльність платника податків повинна бути направлена на отримання прибутку. Але ПП «Будстиль-ЛТД» не має документального підтвердження подальшого просування придбаних ремонтних робіт з метою отримання доходу.

Крім того в акті перевірки зазначено, що згідно кримінальної справи №73-00209, порушеної СВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва за фактом ухилення від сплати податків громадянином ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, встановлено створення фіктивного підприємництва, шляхом створення (придбання) товариств з обмеженою відповідальністю, у тому числі і ТОВ «Сталісбуд».

Таким чином фахівцями Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області було зроблено висновок, що операції Приватного підприємства «Будстиль-ЛТД» з ТОВ «Сталісбуд» не пов'язані з господарською діяльністю підприємства в розумінні пп. 14.1.34, п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками відповідача та повністю погоджується з мотивуванням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що договір №01/03 від 01.03.2012 року між Приватним підприємством "Будстиль-ЛТД" та ТОВ "Сталісбуд" є укладеним у відповідності до вимог законодавства України.

Реальність господарських операцій щодо виконання підрядних робіт товариством «Сталісбуд» підтверджується наданими первинними документами, а саме: акти приймання виконаних будівельних робіт, локальні кошториси капітального та поточного ремонтів, довідки про вартість виконаних робіт, відомості ресурсів до цих кошторисів, рахунки на оплату, реєстри отриманих податкових накладних, податкові накладні, платіжні доручення, податкову декларацію за березень 2012 року.

Всі первинні документи позивача оформлені належним чином згідно вимог до оформлення первинних документів визначених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також, колегія суддів зазначає, що на момент укладання договору №01/03 від 01.03.2012 року між Приватним підприємством "Будстиль-ЛТД" та ТОВ "Сталісбуд" згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 01.03.2012 року директором і засновником ТОВ "Сталісбуд" був ОСОБА_2, який і підписав вказаний договір, а статутний капітал складав 400000грн.

Тому посилання відповідача на матеріали кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_1 не має жодного відношення до укладення вищевказаної угоди.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що всі документи від імені ТОВ "Сталісбуд" підписані директором цього товариства ОСОБА_2 і жодних зауважень щодо їх оформлення податковим органом в акті перевірки не висловлено.

Стосовно висновків відповідача про можливе порушення податкового законодавства контрагентом позивача - товариством "Сталісбуд" колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до рішення Верховного суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача стосовно порушень п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України є не обґрунтованими.

Відповідачем не надано належних доказів щодо нікчемності договорів між позивачем та зазначеним в акті перевірки контрагентом, а тому і не приймається до уваги.

Таким чином правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2013р. по справі № 818/7368/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П’янова Я.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.