Ухвала

від 29.11.2013 по справі 1570/7080/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2013 р.Справа №1570/7080/2012

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Одесі заяву приватного підприємства «Інвент» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року у справі за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Інвент» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2012р. ПП «Інвент» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000242220 від 03.08.2012р.

Позов обґрунтовувало тим, що висновки акту перевірки про відсутність у позивача об'єктів оподаткування по господарських операціях з ТОВ «Таверс» у розумінні ст.198 Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки всі господарські операції між позивачем з вказаним контрагентом підтвердженні належним чином оформленими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, які були наданні перевіряючим та дослідженні ними під час проведення перевірки, про що зазначено в самому акті перевірки. Податковим органом при проведенні перевірки замість первинних документів використано лише матеріали перевірки інших суб'єктів господарювання, що свідчить про формальне та поверхневе проведення перевірки, в результаті чого підприємству безпідставно нараховано суму ПДВ.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи та прийняти нову постанову, якою позов ПП «Інвент» залишити без задоволення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013р. апеляційну скаргу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області задоволено. Скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. та прийнято нову постанову, якою позов ПП «Інвент» залишено без задоволення.

В жовтні 2013р. ПП «Інвент» звернулося до суду із заявою про перегляд постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013р. за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що з висновку експертно-економічного дослідження від 30.09.2013р. заявнику стали відомі істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі на час розгляду справи, а саме те, що висновки акту ДПІ у Приморському районі м.Одеси, складеного за результатами проведеної перевірки ПП «Інвент», наданими документами не підтверджуються.

Крім того, заявник зазначив, що при здійсненні висновків про порушення позивачем ст.198 ПК України ДПІ у Приморському районі м.Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області посилалася на положення акту №523/23-5/37422308 від 24.02.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Таверс» (код за ЄДРПОУ 37422308) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.», дії по складанню якого та формуванню у ньому висновків про непідтвердження ТОВ «Таверс» господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. визнано протиправними постановою суду, яка набрала законної сили. Зазначена обставина існувала на час розгляду справи, однак не була і не могла бути відома суду при прийнятті рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи поданої заяви, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ст.245 КАС України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Згідно п.1 ч.2 ст.245 КАС України підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається на час розгляду справи.

Статтею 246 КАС України передбачено, що особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 248 КАС України, однією з вимог до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, є обов'язкове зазначення в цій заяві обставин, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 25.06.2012р. №1240, згідно з п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Інвент» з питання підтвердження правовідносин з ТОВ «Таверс» за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт перевірки №4063/22-2/30543110 від 19.07.2012р.

У висновках акту вказується на порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на додану вартість на суму 138749,6 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що на підставі договору поставки від 03.05.2011р. ТОВ «Таверс» були поставлені ПП «Інвент» товари, на що постачальником вписані податкові накладні на поставку товарів, суми податку на додану вартість за якими включено позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду. Однак, фахівцями ДПІ у Приморському районі м.Одеси складено акт від 24.02.2012р. №523/23-5/37422308 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Таверс» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р., згідно якого на ТОВ «ТАВЕРС» не встановлено наявність трудових ресурсів, власних або орендованих складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів та земельних ділянок для здійснення будь-якого виду діяльності; вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру; ТОВ «ТАВЕРС» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з надання податкової вимоги третім особам, у зв'язку з чим, правові наслідки у вигляді права на податковий кредит у контрагентів-покупців не виникають.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що операція між ПП «Інвент» та ТОВ «Таверс» є операцією без мети настання реальних наслідків та відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч.1, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемною і в силу ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з її недійсністю.

Скасовуючи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність висновків акту перевірки про порушенням позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України по взаємовідносинах з ТОВ «Таверс».

Однак, при розгляді справи суду не було відомо, що контрагентом позивача ТОВ «ТАВЕРС» було оскаржено в судовому порядку акт ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС №523/23-5/37422308 від 24.02.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТАВЕРС» (код за ЄДРПОУ 37422308) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.» і постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2012р. у справі №1570/2870/2012, яку ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р. залишено без змін, позов ТОВ «ТАВЕРС» задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м.Одеси по складанню акту №523/23-5/37422308 від 24.02.2012р. та формування у ньому висновків про непідтвердження ТОВ «ТАВЕРС» господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При розгляді справи №1570/7080/2012 Одеський апеляційний адміністративний суд не знав про наявність зазначених рішень суду щодо висновків про діяльність контрагента позивача, оскільки ТОВ «Таверс» не було стороною у справі та не брало участі у її розгляді. Колегія суддів вважає дану обставину істотною, оскільки «істотність» обставини означає те, що якби суд її міг урахувати при вирішенні справи, то це могло б вплинути на результат її вирішення.

Щодо формування ПП «Інвент» податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Таверс» колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що 03.05.2011р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Таверс» (постачальник) було укладено договір поставки, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар в асортименті та в кількості вказаній в товаросупровідних документах, які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до розділу 3 договору ціна на продукцію, що поставляються за цим договором, узгоджується сторонами, вказується в рахунках та товаросупровідних документах. Товаросупровідним документом є товарна накладна.

На підтвердження виконання зазначеного договору в матеріалах справи містяться видаткові накладні, податкові накладні, регістри бухгалтерського обліку, банківські виписки, виписані у встановленому законом порядку; транспортування товару проводилось постачальником по довіреностях, перерахованих актом перевірки.

У подальшому ПП «Інвент» реалізувало товар, придбаний у свого контрагента ТОВ «Таверс» наступним контрагентам: Одеська залізниця, ДП ЧЕТЦ, ПрАТ МТС, Діалаб ЛТД, ДП Спеціального зв'язку, ТД «Пальміра», ОФ ПрАТ ПО «Стальканат-Силур» завод «Стальканат», ПрАТ «СК» ТАСО-ГАРАНТІЯ», генеральне консульство Грузії, ТОВ «Оптима-Лизинг», ДП «Пі Джі Трейд», ТОВ «Євротермінал», ТОВ «Южметиз», Академія інженерних наук України «Центр інженерно-проектних вишукувань», UNIQA, ПрАТ «Сегодня Мультимедиа», ДП «ІЛС», СК «Універсальная».

Наявні у позивача первинні документи дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг у свого безпосереднього постачальника, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість.

В свою чергу, відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на момент видачі контрагентом податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит за перевіряємий період, підприємство - контрагент позивача було зареєстроване платником податку на додану вартість та, відповідно, мало право на складання податкових накладних.

Висновок же податкового органу про відсутність у контрагента позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності спростований постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2012р. у справі №1570/2870/2012, яку ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013р. залишено без змін. В судовому засіданні представником відповідача не надано доказів про скасування зазначених судових рішень в касаційному порядку.

Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів приходить до висновку, що аналіз наданих позивачем первинних бухгалтерських та податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ «Таверс», які були предметом перевірки. Зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Так, досліджуючи наявні в матеріалах справи копії первинних документів, встановлено, що вони у повній мірі відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.201 ПК України.

З матеріалів справи вбачається, що у податкового органу не було заперечень до правильності складання вище вказаних первинних документів, що також підтверджується висновками акту перевірки, серед яких не зазначено порушення позивачем вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України в частині складання податкових накладних та інших первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентом.

В акті перевірки податковий орган посилається на те, що позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, які б свідчили про транспортування придбаних товарів від постачальника до покупця.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №4063/22-2/30543110 від 19.07.2012р., складеному за результатами перевірки ПП «Інвент». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з вказаним вище контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи), які відповідають вимогам закону, та сплата на користь постачальника товарів суми ПДВ, які були заявлені ним в подальшому до відшкодування, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного позивачем та ТОВ «Таверс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та незаконність податкового повідомлення-рішення №0000242220 від 03.08.2012р.

Слід зазначити, що висновки акту перевірки №4063/22-2/30543110 від 19.07.2012р. щодо заниження ПП «Інвент» податку на додану вартість не підтверджено також і висновком експертного економічного дослідження №20.13/02 від 30.09.2013р.

Оскільки підставою для висновків податкового органу щодо порушення ПП «Інвент» п.198.1, п.198.2, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України стали висновки акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Таверс» №523/23-5/37422308 від 24.02.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ТАВЕРС» (код за ЄДРПОУ 37422308) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.», дії по складанню якого та висновки якого в подальшому було визнано неправомірними в судовому порядку, колегія суддів вважає недоведеними висновки ДПІ у Приморському районі про заниження позивачем суми ПДВ.

Зазначена обставина має істотне значення для справи, а тому заява ПП «Інвент» про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013р. та залишення без змін постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. підлягає задоволенню. При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка.

Згідно ч.1 ст.253 КАС України суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 245, 246, 248, 253, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Заяву приватного підприємства «Інвент» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року скасувати.

Прийняти ухвалу, якою апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 02.12.2013р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.

< підпис >