Постанова

від 29.11.2013 по справі 816/5479/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/5479/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лі Н. А.,

представника позивача - Масліченко В. В., Линник С. І.,

представника відповідача - Пасько Т. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "ПМК-97" до Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

12 вересня 2013 року Приватне підприємство "ПМК-97" (далі - позивач, ПП "ПМК-97") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Лохвицька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15 травня 2013 року № 0000112200.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що господарські правовідносини позивача з ТОВ "Спецтехнопласт" є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Ці правочини, на думку позивача, не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання задля власних потреб. За вказаними господарськими операціями відбувався рух активів у процесі їх здійснення, а саме здійснювалась оплата з боку позивача за отримані роботи. Отже, дії позивача, як платника податку, є добросовісними, а вчинені господарські операції при взаємовідносинах з ТОВ "Спецтехнопласт" не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З огляду на викладене представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач надав до суду письмові заперечення, в яких, зокрема, вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення винесено за результатами виявлених порушень за наслідками проведеної перевірки позивача, повністю відповідає нормам чинного законодавства та є таким, що не підлягає скасуванню.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог ПП "ПМК-97" відмовити.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "ПМК-97" (код ЄДРПОУ 25157337) зареєстроване як юридична особа 22 жовтня 1997 року Лохвицькою районною державною адміністрацією Полтавської області /том 1 а. с. 13/, перебуває на обліку в Лохвицькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 23710511 від 21 листопада 1997 року /том 1 а. с. 14/.

З 17 квітня 2013 року по 18 квітня 2013 року Лохвицькою ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ПП "ПМК-97" з питань дотримання вимог податкового законодавства за наслідками здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Спецтехнопласт" за період з 01 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 23 квітня 2013 року № 67/22/25157337, згідно із висновками якого встановлені наступні порушення:

частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "ПМК-97" при придбанні товарів (послуг) з ТОВ "Спецтехнопласт";

статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми ПДВ за вересень-листопад 2012 року в сумі 143 497 грн.

та перевіркою встановлено відсутність права ПП "ПМК -97" на формування податкового кредиту при придбанні товарів (послуг) у ТОВ "Спецтехнопласт" та відображення його в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2012 року по 30 листопада 2012 року, які підпадають під визначення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 198 Податкового кодексу України.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки від 23 квітня 2013 року № 67/22/25157337 та 29 квітня 2013 року надав податковому органу заперечення (вих. № 09) /том 1 а. с. 41-48/. 14 травня 2013 року відповідачем була надано відповідь на заперечення (вих. № 727/10/22-32, якою відмовлено у задоволенні заперечень позивача /том 1 а. с. 49-50/.

На підставі акту перевірки від 23 квітня 2013 року № 67/22/25157337 Лохвицькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2013 року № 0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 179 371 грн. 25 коп., у тому числі 143 497 грн. - за основним платежем та нараховано 35 874 грн. 25 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

В ході адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення - рішення, останнє податковими органами було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням від 15 травня 2013 року № 0000112200 та оскаржив його до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню від 15 травня 2013 року № 0000112200 суд виходить з наступного.

Так, в акті перевірки від 23 квітня 2013 року № 67/22/25157337 відповідачем зроблено висновок про порушення ПП "ПМК-97" частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "ПМК-97" при придбанні товарів (послуг) з ТОВ "Спецтехнопласт".

З цього приводу суд зауважує, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Спецтехнопласт" є необґрунтованим та безпідставним.

Також, відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Спецтехнопласт" заперечується, зокрема, і з тих підстав, що відповідно до акту зустрічної звірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 01 березня 2013 року № 213/22-6/35963228 надано висновок щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій № 829/07-05 від 01 березня 2013 року по ТОВ "Спецтехнопласт" /том 1 а. с. 28/.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту звірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк акт звірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Стосовно висновків акту перевірки про порушення позивачем статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення суми ПДВ за вересень-листопад 2012 року в сумі 143 497 грн. та встановлення податковим органом відсутності права ПП "ПМК -97" на формування податкового кредиту при придбанні товарів (послуг) у ТОВ "Спецтехнопласт" та відображення його в податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2012 року по 30 листопада 2012 року, які підпадають під визначення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 198 Податкового кодексу України суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податковим кредитом, відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом норми пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ПП "ПМК-97" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Також, суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, перевіркою податкового органу, висновки якої містяться в акті перевірки від 23 квітня 2013 року № 67/22/25157337, досліджувалось використання ПП "ПМК-97" у господарській діяльності будівельних матеріалів та наданих послуг, придбаних у ТОВ "Спецтехнопласт" в період з 01 серпня 2012 року по 30 листопада 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ "Спецтехнопласт" (постачальник) укладались договори постачання № 24 від 12 вересня 2012 року, № 25 від 13 вересня 2012 року, № 39 від 17 вересня 2012 року, № 54 від 18 вересня 2012 року, № 55 від 20 вересня 2012 року, № 60 від 21 вересня 2012 року, № 76 від 27 вересня 2012 року, № 11 від 01 жовтня 2012 року, № 12 від 02 жовтня 2012 року, № 13 від 03 жовтня 2012 року, № 24 від 05 жовтня 2012 року, № 75 від 08 жовтня 2012 року, № 79 від 13 жовтня 2012 року, № 80 від 15 жовтня 2012 року, № 21 від 21 листопада 2012, які є типовими та відповідно до положень яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали (пункт 1.1 Договору). Доставка товару здійснюється постачальником (пункт 2.1 Договору).

Так, ТОВ "Спецтехнопласт" виписані рахунки - фактури, накладні, податкові накладні /том 1 а. с. 88-130, том 2 а. с. 1-79/.

Оплату за товар було здійснено позивачем у безготівковій формі, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача /том 1 а. с. 76-77, 84-87-а/.

Доставка товару від ТОВ "Спецтехнопласт", відповідно до вимог пункту пункт 2.1 Договорів та пояснень позивача, наданих в ході судового розгляду справи, здійснювалась контрагентом ТОВ "Спецтехнопласт", на підтвердження чого позивачем надані копії товарно-транспортних накладних /том 1 а. с. 95-96, 105-108, 113, 118, 123, 128, том 2 а. с. 3, 8, 13-18, 35, 40, 55, 60, 65-66, 71-76.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбаний товар використовувався у господарській діяльності, а саме: для проведення ремонтних та будівельних робіт, даний факт підтверджується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи: актами списання, договорам, актами приймання виконаних будівельних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи /том 2 а. с. 46-49, 79-150, том 3 а. с. 65-67, 72-181/. Ці обставини також досліджені в акті перевірки (аркуш 6-7 акту перевірки), та податковий орган погодився з тим фактом, що вказані товарно-матеріальні цінності були використані в господарській діяльності позивача /том 1 а. с. 21-22/.

Відповідачем реальність операцій щодо придбання товарів у спірного контрагента заперечується виключено з тих підстав, що в товарно-транспортних накладних відсутня посада, прізвище, ім'я, ім'я по-батькові посадової особи, яка здала вантаж для перевезення. Не заповнення даного розділу товарно-транспортної накладної, на думку відповідача, не підтверджує реальність здійснення господарської операції. Крім того надано відповідь УДАІ УМВС в Полтавській /том 3 а. с. 192/ про те, що транспортні засоби, якими здійснювалось перевезення товарів, не зареєстровані за перевізником.

З цього приводу суд зазначає, що позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит з придбання товарів, що підтверджується матеріалами справи. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.

Тому, суд робить висновок, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність права на податковий кредит та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ.

Крім того, відповідно до умов договорів поставки товарів продавець ТОВ "Спецтехнопласт" повинен був поставити придбані товарів позивачу, а тому покупець не може відповідати за організацію перевезення постачальником.

Також між позивачем (замовник) та ТОВ "Спецтехнопласт" (виконавець) укладений договір про надання послуг від 10 жовтня 2013 року № 77 /том 2 а. с. 32/, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати за плату послуги будівельних машин та механізмів: послуги котків дорожніх - 16,5 годин та послуги укладальників асфальту - 13,5 годин.

ТОВ "Спецтехнопласт" були виписані рахунок-фактура, податкова накладна /том 2 а. с. 29, 31/. Виконання вказаного договору підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10 жовтня 2013 року /том 2 а. с. 30/.

Разом з цим, суд зазначає, що жодних зауважень стосовно господарської операції за договором про надання послуг від 10 жовтня 2013 року № 77 в акті перевірки відповідачем не наведено.

В ході судового розгляду справи, представником відповідача зазначено, що реальність вказаної господарська операція щодо надання послуг ставиться під сумнів з тих підстав, що договір укладений позивачем та ТОВ "Спецтехнопласт" в один і той же день, яким був підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг), виконання яких, на думку відповідача, займає не один робочий день, що спростовує реальність здійснення господарських операцій в часі.

З цього приводу суд зазначає, що фактично позивач мав змогу використати дані механізми протягом одного робочого дня, а тому посилання відповідача вважає необґрунтованим.

Між позивачем (замовник) та ТОВ "Спецтехнопласт" (виконавець) укладені договори про надання послуг від 14 вересня 2012 року б/н /том 1 а. с. 102/ про надання авто послуг КАМАЗ-5410 - 87 годин; від 04 жовтня 2012 року № 23 /том 2 а. с. 14/ про надання послуг автокрана КС-4561 - 68 годин, екскаватора ЕО-2615 - 46 годин та від 09 жовтня 2012 року № 76 /том 2 а. с. 28/ про надання послуг автокрана КС-4561 - 2,5 години, КАМАЗ5410 - 1,5 години, автомобіля КРАЗ-256 самоскид -170 годин.

ТОВ "Спецтехнопласт" були виписані рахунки-фактури, податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи. На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09 жовтня 2012 року /том 2 а. с. 26/, від 14 вересня 2012 року /том 1 а. с. 100/ та від 04 жовтня 2012 року /том 2 а. с. 22/.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними на аркуші 20 акту перевірки /том 1 а. с. 34/ стосовно спростовання реальності здійснення господарських операцій по договорам про надання послуг від 14 вересня 2012 року б/н /том 1 а. с. 102/ про надання авто послуг КАМАЗ-5410 - 87 годин; від 04 жовтня 2012 року № 23 /том 2 а. с. 14/ про надання послуг автокрана КС-4561 - 68 годин, екскаватора ЕО-2615 - 46 годин та від 09 жовтня 2012 року № 76 /том 2 а. с. 28/ щодо надання послуг автомобіля КРАЗ-256 самоскид - 170 годин, оскільки зазначені договори укладені позивачем та ТОВ "Спецтехнопласт" в один і той же день, яким був підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг), виконання яких займає більше ніж один робочий день (24 години).

Отже, суд приходить до висновку про непідтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним № 26 від 14 вересня 2012 року, № 23 від 04 жовтня 2012 року та № 76 від 09 жовтня 2012 року складених на загальну суму ПДВ 20% в розмірі 14741,03 грн.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ "Спецтехнопласт" (підрядник) 01 серпня 2012 року було укладено договір будівельного підряду № 1 /том 2 а. с. 50-52/, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується своїми силами на свій ризик і своїми засобами виконати будівництво "Автозаправочного комплексу "WOG" на території Щербанівської сільської ради" у відповідності з договірною ціною до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (пункт 1.1 Договору). Здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами оформленням актів форми КБ-2в та довідки КБ-3 в 5-денний термін (пункт 4.1 Договору).

ТОВ "Спецтехнопласт" були виписані рахунок-фактура від 11 жовтня 2012 року № 11, податкова накладна від 11 жовтня 2012 року № 78 /том 2 а. с. 43-44/. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані довідка форми КБ-3 від 11 жовтня 2012 року та акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 11 жовтня 2012 року /том 2 а. с. 45-49/.

Позивач необхідність укладання вказаного договору обґрунтовував тим, що 20 липня 2012 року між ТОВ "Укрпівденьбудінвест" (замовник) та позивачем (підрядник) був укладений договір підряду № 07-10 /том 2 а. с. 99-100/. Позивачем та ТОВ "Укрпівденьбудінвест" були підписані довідка форми КБ-3 від 27 серпня 2012 року/том 2 а. с. 141/ та акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за серпень 2012 року /том 2 а. с. 120-131/.

З матеріалів справи вбачається, що підрядником ТОВ "Укрпівденьбудінвест" фактично роботи по будівництву "Автозаправочного комплексу "WOG" на території Щербанівської сільської ради" прийняті від позивача в серпні 2012 року. В той же час позивачем роботи з будівництву "Автозаправочного комплексу "WOG" на території Щербанівської сільської ради" від ТОВ "Спецтехнопласт" прийняті лише 11 жовтня 2012 року.

Таким чином, суд робить висновок, що згідно залучених позивачем до матеріалів справи документів контрагент позивача - ТОВ "Спецтехнопласт" здійснював ремонтні роботи після фактичного їх прийняття замовником позивача - ТОВ "Укрпівденьбудінвест" та за відсутності підтвердження необхідності виконання таких робіт в вересні, жовтні 2012 року. Іншого позивачем в ході судового розгляду справи не доведено.

Відповідно до вимог статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Статтею 877 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Тобто невід'ємною частиною документації, що складається під час виконання будівельного підряду є проектно-кошторисна документація.

Крім того, суд зауважує, що акт приймання виконаних будівельних робіт позивачем від ТОВ "Спецтехнопласт" від 11 жовтня 2012 року /том 2 а. с. 46-49/ передбачає наявність кошторису. Разом з тим, під час судового розгляду справи позивачем не було надано проектно-кошторисної документації на виконання робіт з будівництва "Автозаправочного комплексу "WOG" на території Щербанівської сільської ради".

З огляду на викладене суду приходить до висновку про непідтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту по податковій накладній № 78 від 11 жовтня 2012 року (ПДВ 20% - 6642,60 грн.).

Між позивачем (замовник) та ТОВ "Спецтехнопласт" (підрядник) 15 жовтня 2012 року укладено договір будівельного підряду № 15/10, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується своїми силами на свій ризик і своїми засобами виконати роботи по "Будівництву мережі самопливної каналізації в смт. Чорнухи" у відповідності з договірною ціною до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (пункт 1.1 Договору). Здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами оформленням актів форми КБ-2в та довідки КБ-3 в 5-денний термін (пункт 4.1 Договору).

ТОВ "Спецтехнопласт" були виписані рахунок-фактура від 29 листопада 2012 року № 29, податкова накладна від 29 листопада 2012 року № 122/том 2 а. с. 79, 85/. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надані довідка форми КБ-3 від 29 листопада 2012 року та акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 29 листопада 2012 року /том 2 а. с. 80-84/.

Позивач необхідність укладання вказаного договору обґрунтовував тим, що 26 квітня 2012 року між ТОВ "Акватерм" (генпідрядник) та позивачем (субпідрядник) були укладені договори підряду № 05/12 та № 18/12 від 17 серпня 2012 року /том 2 а. с. 90-98/, відповідно до яких субпідрядник зобов'язується виконати роботи, зазначені в проектно-кошторисній документації, а саме: "Будівництву мережі самопливної каналізації в смт. Чорнухи Полтавської області". Позивачем та ТОВ "Акватерм" були підписані довідка форми КБ-3 та акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в /том 2 а. с. 120-131/.

Разом з тим, з актів приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012 року (за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ "Акватерм") вбачається, що фактично роботи щодо поточного ремонту приміщень та системи водовідведення і водопостачання було прийнято замовником - ТОВ "Акватерм" 28 листопада 2012 року. В той же час позивачем роботи з "Будівництва мережі самопливної каналізації в смт. Чорнухи" від ТОВ "Спецтехнопласт" прийняті лише 29 листопада 2012 року.

Тобто, суд робить висновок, що контрагент позивача ТОВ "Спецтехнопласт" продовжував здійснювати ремонтні роботи після фактичного їх прийняття замовником. Іншого позивачем в ході судового розгляду справи не наведено.

До того ж з акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, складеного між позивачем та ТОВ "Акватерм" вбачається, що останнім від позивача були прийняті інші роботи /том 2 а. с. 129/ ніж ті, що фактично виконані ТОВ "Спецтехнопласт" та були прийняті позивачем у ТОВ "Спецтехнопласт" відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за листопад 2012 року /том 2 а. с. 92/, і які, як пояснював представник відповідача під час розгляду справи, здійснювались для виконання основного договору укладеного ним з ТОВ "Акватерм".

З огляду на викладене суду приходить до висновку про непідтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту по податковій накладній № 122 від 29 листопада 2012 року (ПДВ 20% - 9911,93 грн.).

Отже, суд погоджується з висновками податкового органу щодо непровомірності формування податкового кредиту позивачем за податковими накладними виданих позивачу ТОВ "Спецтехнопласт" № 26 від 14 вересня 2012 року, № 23 від 04 жовтня 2012 року, № 76 від 09 жовтня 2012 року, від 11 жовтня 2012 року № 78 та від 29 листопада 2012 року № 122. Таким чином, правомірним є висновок податкового органу про непідтвердження суми податкового кредиту позивача по вказаних вище податкових накладних в загальному розмірі 31295 грн. 56 коп. та пропорційно нарахованих податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7823 грн. 89 коп.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "ПМК-97" підлягають задоволенню частково, а саме: податкове повідомлення - рішення від 15 травня 2013 року № 0000112200 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 112201 грн. 44 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 28050 грн. 36 коп. В іншій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ПМК-97" до Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лохвицької МДПІ від 15 травня 2013 року № 0000112200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 112201 (сто дванадцять тисяч двісті одна) гривень 44 (сорок чотири) копійок та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сум 28050 (двадцять вісім тисяч п'ятдесят) гривень 36 (тридцять шість) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету в особі Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 21050203) на користь Приватного підприємства "ПМК-97" (код ЄДРПОУ 25157337) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1402 (одна тисяча чотириста дві) гривень 50 (п'ятдесят ) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький