cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/15148/13 26.11.13 За позовом Київської міжрайонної екологічної прокуратури в інтересах держави в
особі Київської міської ради
до Приватного підприємства "Олві"
про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та повернення
земельних ділянок
Суддя Бондаренко Г. П.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача Лясота В.П.(витяг з ЄДРПОУ № 17051322 від 22.08.2013 року)
Шукайло О.І. (паспорт № МЕ 614349/ наказ № 403к від 27.09.2013 року)
Від прокуратури Штоюнда В.І. (дов. б/н від 03.01.2013 року)
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 26.11.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Київська міжрайонна екологічна прокуратура звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі за текстом - позивач) до Приватного підприємства "Олві" (далі за текстом - відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та повернення земельних ділянок, розташованих на території острову Венеціанський у місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/15148/13, розгляд справи призначено на 03.09.2013 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 08.10.2013 року, в зв'язку з неявкою представників відповідача та позивача в судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.10.2013 року, в зв'язку з не явкою представника позивача в судове засідання, необхідністю надання додаткових доказів по справі.
Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відряджені, справу № 910/15148/13 передано для розгляду судді Балацу С. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 року справу прийнято до провадження судді Балаца С. В., розгляд справи призначена на 26.11.2013 року.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 року у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г. П. із відрядження, справу № 910/15148/13 передано для подальшого розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.
26.11.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником прокуратури подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представником прокуратури в судовому засіданні надано усні пояснення по суті позовних вимог.
Представником відповідача також в судовому засіданні надано усні пояснення по суті позовних вимог.
Позовні вимоги мотивовані виявленням в ході проведеної Київською міжрайонною екологічною прокуратурою перевірки із залученням фахівців Державної інспекції сільського господарства в м. Києві щодо додержання відповідачем вимог земельного, природоохоронного та містобудівного законодавства суттєвих порушень допущених відповідачем. Так, відповідач станом на 14.06.2013 року на території острову Венеціанський займає без правових підстав земельні ділянки (коди ділянок 66:149:029 та 66:149:039) орієнтовною площею 770 кв. м. та 129 кв. м., при цьому на кожній земельній ділянці побудовано капітальну споруду та встановлено літній майданчик, які використовуються в якості закладів громадського харчування (кафе). Зазначені земельні ділянки відповідач зобов'язаний був повернути по закінченню термінів дії договорів про право тимчасового користування земельними ділянками від 15.06.1998 року та 23.09.1998 року.
Крім того, за твердженням прокурора, відповідно до акту Державної інспекції сільського господарства №А-270/090 від 14.06.2013 року, відповідач самовільно займає земельну ділянку орієнтовною площею 74 кв. м., на якій розміщений заклад громадського харчування (кафе) з прилеглим літнім майданчиком, який огороджений дерев'яним парканом. Будь-яких документів, що засвідчують право особи займати дану земельну ділянку відповідачем до матеріалів справи взагалі не надано.
Всього орієнтовна площа території, яку використовує відповідач без відповідних правових підстав складає 901 кв. м.
На підставі зазначеного, прокурор просить суд: 1) зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 74 кв. м. та несвоєчасно повернуті земельні ділянки площею 772 кв. м. та 55 кв. м. на території острову р. Дніпро Венеціанський в межах міста Києва та 2) зобов'язати відповідача привести земельні ділянки у попередній стан шляхом знесення самовільно побудованих (розміщених) споруд на території острову р. Дніпро Венеціанський, в межах м. Києва.
Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених в запереченні на позовну заяву, зокрема, позивач зазначає, що відсутність у відповідача необхідних дозвільних документів на використання земельних ділянок є наслідком бездіяльності посадових осіб позивача та Київської міської державної адміністрації, адже зі свого боку відповідач вчинив всі необхідні дії для оформлення використання ним земельних ділянок про які йдеться, на підтвердження чого надав в матеріали справи документи.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників відповідачів та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
14.06.2013 року Державною інспекцією сільського господарства в місті Києві було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства відповідача, про що складено відповідний Акт № А-270/090 перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства.
За результатами проведеної перевірки відповідача було встановлено, що відповідач станом на 14.06.2013 року використовує земельну ділянку для розміщення кафе з літнім майданчиком площею орієнтовно 770 кв. м. Зазначена земельна ділянка використовується на підставі договору оренди земельної ділянки, який укладено між відповідачем та Дніпровською районною державною адміністрацією терміном до 03.09.1999 року та зареєстровано в книзі договорів на право тимчасового користування землею від 15.06.1998 року за № 625. На ділянці розташовано нежитлове приміщення (кафе) площею орієнтовно 150 кв. м. та літній майданчик який огороджений парканом із сітки - рябця, доступ на ділянку обмежений.
В результаті перевірки також встановлено, що відповідач використовує іншу земельну ділянку площею 55 кв. м. під розміщення кіоску та літнього майданчику на підставі договору оренди земельної ділянки, який укладено між відповідачем та Дніпровською районною державною адміністрацією терміном до 12.05.2001 року та зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею від 15.06.1998 року за № 586. Іншу частину земельної ділянки площею орієнтовно 74 кв. м. відповідач займає самовільно. На ділянці розміщений заклад громадського харчування (кафе) з прилеглим літнім майданчиком, який огороджений дерев'яним парканом. Документи, передбачені ст. 126 Земельного кодексу України, у відповідача відсутні.
Спір у справі виник, у зв'язку із використанням, на думку прокурора, відповідачем земельних ділянок під розміщення кафе, кіоску, павільйону та літніх майданчиків без достатніх правових підстав, що є самовільним зайняттям земельних ділянок у відповідності ст. 212 ЗК України, а тому позивач просить зобов`язати відповідача звільнити вказані земельні ділянки та привести їх у попередній стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд на вказаних земельних ділянках.
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав до суду ряд документів, які на його думку, свідчать про надання йому прав знаходитись на вказаних земельних ділянках.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Згідно ст. 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.
У відповідності до ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема, проведення перевірок.
До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель ст. 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.
Відповідно до п. 4 Положення про державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011, інспекція відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку або право оренди земельної ділянки виникає: після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; після укладення договору оренди і його державної реєстрації .
Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, укладеним і зареєстрованим відповідно до закону .
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, повноваження з надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належать Київській міській раді, яка відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Києва до розмежування земель державної та комунальної власності.
Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Оскільки земельні ділянки розташовані на території острову р. Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва не передані у користування, вони належать до комунальної власності м. Києва (знаходяться на території міста Києва) і на момент винесення рішення по справі виключно Київська міська рада має право бути орендодавцем таких земельних ділянок.
За приписами ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Статтею 212 Земельного кодексу України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Частиною 3 цієї ж статті вказано, що повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
Згідно п. 3.3. зазначеної постанови, ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.
Із акту № А-270/090 перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 14.06.2013 року, судом встановлено, що земельну ділянку площею 74 кв. м., розташовану на території острову річки Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва, на якій розміщений заклад громадського харчування (кафе) з прилеглим літнім майданчиком, відповідач фактично займає самовільно - за відсутності документів передбачених ст. 126 ЗК України.
Жодних документів, які б підтверджували право відповідача на використання земельної ділянки площею 74 кв. м., розташованої на території острову річки Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва, як то рішення Київської міської ради (або іншого уповноваженого органу) про передачу вказаної земельної ділянки відповідачу, або договору оренди землі відповідачем суду не подані, відповідно суд дійшов висновку, що фактичне використання відповідачем зазначеної земельної ділянки для розміщення закладу громадського харчування кваліфікується, як самовільне зайняття земельної ділянки. Отже, позовні вимоги в цій частині зобов'язання відповідача звільнити самовільну ділянку площею 74 кв. м. розташовану на території острову річки Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва підлягають задоволенню.
Земельні ділянки загальною площею 772 кв. м. (за рахунок земель запасу міста) для експлуатації та обслуговування павільйону та літнього майданчику та загальною площею 55 кв. м. (за рахунок земель запасу міста) для експлуатації та обслуговування кіоску та літнього майданчику в Гідропарку у Дніпровському районі були надані відповідачу в тимчасове користування на підставі Договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 23.09.1998 року та 15.06.1998 року строком до 03.09.2001 року та 12.05.2001 року відповідно, укладених відповідачем з Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва на підставі розпорядження від 03.09.1998 року № 728 та від 12.05.1998 року № 393 відповідно.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про оренду землі» (в редакції від 07.12.2000 року) договір оренди земельної ділянки припиняється у разі, зокрема, закінчення терміну, на який було укладено договір. За приписами ст. 29 зазначеного закону у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди.
Договорами на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 23.09.1998 року та від 15.06.1998 року не передбачено зобов'язання відповідача по закінченню строку дії договору повернути земельну ділянку власнику. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до відповідача з вимогою повернути спірні земельні ділянки після закінчення строку дії договорів.
Із документів наданих відповідачем суду на підтвердження його прав користування спірними земельними ділянками, вбачається, що відповідач в квітні 1999 року звертався до позивача з заявою надати дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування торгівельного павільйону та літнього майданчика, загальною площею 772 кв. м. (біля тиру) та павільйону з літнім майданчиком, загальною площею 55 кв. м. (біля Венеціанського мосту) розташованих в зоні відпочинку «Гідропарк», і йому було надано позивачем дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкту (об'єктів). Зазначене підтверджується Листом Приватного підприємства «Олві» від 26.04.1999 року Вих. № 23 та Листа Київської міської ради від 21.06.1999 року Вих. № 225-КР-523, копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції від 08.06.2000 року) підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Клопотання про відведення ділянок, що надаються Верховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Відповідно до перехідних положень чинного Земельного кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).
Згідно бази даних міського земельного кадастру земельні ділянки за кодами 66:149:029 площею 107, 79 кв.м. та 66:149:039 площею 837, 01 кв.м. обліковуються за відповідачем на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Визначення терміна "самовільне зайняття земельних ділянок" наведене в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". За приписами цієї статті, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Судом встановлено, що відповідачем по справі була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі земельних ділянок розташованих в Гідропарку у Дніпровському районі за кадастровими номерами 66:149:029 та 66:149:039, проте доказів прийняття Київською міською радою та/або доказів звернення відповідача до Київській міській раді з відповідним клопотанням після розроблення технічної документації матеріали справи не містять.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що Київською міською радою (позивачем) рішення про передачу відповідачу у власність земельних ділянок площею близько 772 кв. м. та площею близько 55 кв. м., розташованих на території острову річки Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва або надання їх у користування (оренду) не приймалось, відповідних доказів щодо прийняття такого рішення відповідач судам не надав.
Таким чином, спірні земельні ділянки використовуються відповідачем з порушенням земельного законодавства, що підтверджується матеріалами справи. Користування відповідачем спірними земельними ділянками не ґрунтується на законі, відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, без наявності відповідного рішення на вчинення правочину щодо спірних земельних ділянок та документів передбачених ст. 126 Земельного кодексу України.
З огляду на викладене, позовні вимоги щодо звільнення земельних ділянок площею близько 772 кв. м. та площею близько 55 кв. м., розташованих на території острову річки Дніпро Венеціанський в межах міста Києва шляхом повернення власникові - Київській міській раді обґрунтовані доведені і є такими, що підлягають задоволенню.
На земельних ділянках площею близько 772 кв. м. та площею близько 55 кв. м., розташованих на території острову річки Дніпро Венеціанський в Дніпровському районі міста Києва, що використовуються відповідачем розміщені малі - архітектурні форми (тимчасові споруди торгівельного призначення), що підтверджується матеріалами справи, у відповідності до Розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації від 27.12.1995 року № 105 "Про подальшу експлуатацію малих архітектурних форм та надання в орендне користування земельних ділянок, на яких вони розташовані" та Розпорядження від 12.05.1998 року № 393 Дніпровської районної державної адміністрації "Про переоформлення дозволу на користування малими архітектурними формами".
Факт розміщення на спірних земельних ділянках відповідачем капітальної споруди, який за твердженням прокурора, виявлений в ході прокурорської перевірки, матеріалами справи не підтверджений, окрім як посиланням на матеріали прокурорської перевірки.
Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача привести земельні ділянки у попередній стан шляхом знесення самовільно побудованих (розміщених) споруд на території р. Дніпро Венеціанський, в межах міста Києва була передчасною (на момент звернення до суду), оскільки за умовами договору № 62001-000205267-411-01/1817/1907 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 03.07.2013 року, укладеного відповідачем з Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідач має право на розміщення тимчасових споруд в Дніпровському районі м. Києва, парк культури і відпочинку Гідропарк до 30.11.2013 року. При цьому встановити, із наявних матеріалів справи на розміщення, якої саме тимчасової споруди надає відповідачу право договір № 62001-000205267-411-01/1817/1907 від 03.07.2013 року не вбачається можливим.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі зазначеного, суд задовольняє позовні вимоги частково, в частині зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку приблизною площею 74 кв.м. та несвоєчасно повернуті земельні ділянки площею близько 772 кв. м. та площею близько 55 кв. м. розташовані на території острову річки Дніпро Венеціанський в межах міста Києва.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Отже, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Керуючись ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Приватне підприємство "ОЛВІ" (02192, м. Київ, вул. Малишка, 1, код ЄДРПОУ 21565315) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку приблизною площею 74 кв.м. та несвоєчасно повернуті земельні ділянки площею близько 772 кв. м. та площею близько 55 кв. м., розташовані на території острову річки Дніпро Венеціанський в межах міста Києва.
3. Стягнути з Приватного підприємства "ОЛВІ" (02192, м. Київ, вул. Малишка, 1, код ЄДРПОУ 21565315, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) в доход Державного бюджету України (отримувач платежу: ГУ ДКСУ у м. Києві, код отримавача: 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, р/р 31215206783001) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.
4. В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.12.13 р.
Суддя Бондаренко Г. П.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 26.11.2013 |
Оприлюднено | 09.12.2013 |
Номер документу | 35827998 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Бондаренко Г.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні