Ухвала

від 23.09.2013 по справі 820/5548/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 р.Справа № 820/5548/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старостіна В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2013р. по справі № 820/5548/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі за текстом -ДПІ у Московському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.03.2013 року № 0000411720 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 72207, 0 грн. (в т.ч. основний платіж - 48138,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 24069, 0 грн.) та від 07.06.2013 року № 0004361720 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 68333,50 грн. (в т.ч. основний платіж - 48138,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20195,50 грн) винесені Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0004361720 від 07.06.2013 року.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у Московському районі м. Харкова зазначає, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суму 48138,0 грн. по взаємовідносинам з постачальниками - ТОВ «Костарика-10», ПП «Лама Сервіс», ТОВ «Металург-2010» та ПП «Раіком», оскільки з відповідних актів податкових органів встановлено відсутність реальності вчинення та нікчемність господарських операцій за перевіряємий період з вказаними контрагентами.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу фізичної особи-підприємця, код НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_1., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Московському районі м. Харкова та зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питання взаємовідносин з ТОВ «Костарика-10» (код 37365226) у квітні, липні 2011 року, ПП «Лама Сервіс» (код 3056185) у червні 2011 року, ТОВ «Металург-2010» (код 37365818) у січні, березні, квітні 2012 року, ПП «Раіком» (код 36036555) у квітні, травні, червні 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 787/1720/НОМЕР_3 від 01.03.2013 року, яким зафіксовано порушення позивачем:

- п. 5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержаних вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

- ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму ПДВ 48138 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000411720 від 18.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 72207, 0 грн. (в т.ч. основний платіж - 48138,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 24069, 0 грн).

За результатами адміністративного оскарження Державною податковою службою у Харківській області було прийнято рішення № 1468/С/10.2-17 від 23.05.2013 року, яким податкове повідомлення-рішення №0000411720 від 18.03.2013 року скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання (штрафних (фінансових санкцій)) з ПДВ у розмірі 3873,50 грн., в іншій частині скаргу позивача залишено без задоволення.

На підставі вказаного рішення Державної податкової служби у Харківській області відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004361720 від 07.06.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 68333,50 грн. (в т.ч. основний платіж - 48138,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20195,50 грн.)

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0004361720 від 07.06.2013 року, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу через відсутність відповідальності за постачальників, діяльність яких на думку податкового органу, містить ознаки фіктивності, а також з наявності документального підтвердження здійснення таких господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що підставами для визначення грошових зобов'язань з ПДВ стало встановлення господарських відносин позивача з постачальниками - ТОВ «Костарика-10», ПП «Лама Сервіс», ТОВ «Металург-2010» та ПП «Раіком», які реально не відбулись, а тому є нікчемними.

Так, між ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Костарика-10» (постачальник) був укладений договір постачання № 01/04-2011 від 01.04.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити вартість продукції виробничо-технічного призначення.

Також, між ФОП ОСОБА_1 (покупець) з ПП «Лама Сервіс» (постачальник) був укладений договір № 16 від 20.05.2011 року, з ТОВ «Металург-2010» (постачальник) - договір № 22 від 30.11.2011 року, з ПП «Раіком» (постачальник) - договір № 9 від 03.04.2012 року, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити вартість металообробного інструменту.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з даними постачальниками позивачем надано до матеріалів справи рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки.

Придбаний товар був в подальшому реалізований іншим підприємствам, тобто використаний в господарській діяльності позивача, що підтверджується договорами, видатковими накладними, звітами про реалізацію ТМЦ за відповідні періоди.

Транспортування придбаного товару здійснювалось власним автомобілем ОСОБА_1, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.

Колегія суддів зауважує, що посилання податкового органу про ненадання товарно-транспортних накладних під час перевірки не підтверджено належними доказами про витребування відповідачем вказаних документів та не свідчить про їх відсутність на час проведення перевірки, оскільки зазначений факт не зафіксований в акті перевірки.

Колегія суддів зазначає, що у всіх вищевказаних первинних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договорів, укладених позивачем з контрагентами, враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ДПІ у Московському районі м. Харкова не доведено відсутність реального здійснення та нікчемності господарських операцій позивача ТОВ «Костарика-10», ПП «Лама Сервіс», ТОВ «Металург-2010» та ПП «Раіком» і, як наслідок, не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 07.06.2013 року № 0004361720.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вірних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2013р. по справі № 820/5548/13-а - в частині задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Старостін В.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.