Ухвала

від 23.09.2013 по справі 820/4334/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 р.Справа № 820/4334/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Мотузенка С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2013р. по справі № 820/4334/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області

про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі за текстом -ДПІ у Київському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати наказ ДПІ у Київському районі м. Харкова № 788 від 24.04.2013 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань взаємовідносин з ТОВ "Кариатида Групп" (код ЄДРПОУ 35475689) за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року у зв'язку з його незаконністю, а також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 17.05.2013 року № 00004231702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2041,50 грн. (в т.ч. основний платіж - 1361,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 680,50 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Київському районі м. Харкова від 17.05.2013 року № 00004231702.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у Київському районі м. Харкова зазначає, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суму 1361,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Кариатида Групп» через відсутність реальності вчинення господарських операцій з вказаним контрагентом за правочином, який є нікчемним.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань взаємовідносин з ТОВ "Кариатида Групп" за період з 01.04.2012 року по 30.04.2012року.

За результатами перевірки складено акт 30.04.2013 року №1576/17.2-09/НОМЕР_1, яким зафіксовано порушення позивачем:

- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ "Кариатида Групп".

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме завищено податковий кредит в податковій декларації за квітень 2012 року на суму ПДВ 1361,00 грн.

На підставі встановлених актом перевірки порушень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 року № 00004231702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2041,50 грн. (в т.ч. основний платіж - 1361,0 грн., штрафні (фінансові) санкції - 680,50 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 00004231702 від 17.05.2013 року, суд першої інстанції виходив з його неправомірності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, серед іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, наявність у платника податку - позивача виданих йому податкових накладних і оплата вартості отриманих послуг (робіт) з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання послуг (робіт) у межах господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_3 (Замовник) та ТОВ "Кариатида Групп" (Виконавець) 10.03.2011 року укладено договір №13к11 предметом якого є надання послуг та робіт по митному оформленню товарів і майна замовника, таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню фітосанітарного, екологічного, радіологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій пов'язаних з організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів і майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання (п. 1.1 договору).

Надання зазначених послуг сторонами договору оформлено актом виконаних робіт № 62 від 11.04.2012 року на загальну суму 8164,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1360,67 грн., а позивачем в свою чергу здійснено її оплату, що підтверджується банківською випискою за особовим рахунком від 11.04.2012 року.

Також, фактичне надання послуг за договором підтверджено вантажно-митною декларацією №807100000/2012/351303, прийнятою Харківською обласною митницею згідно штампу 05.04.2012 року, яка містить відомості про декларанта - ТОВ "Кариатида Групп", що має ліцензію на здійснення посередницької діяльності митного брокера від 07.10.2009 року.

Постачальником було виписано податкову накладну за №62 від 11.04.2013 року на суму 8164,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1360,67 грн. щодо надання робіт по митному брокерському обслуговуванню (оформлення ВМД №807100000/2012/351303)., а позивачем вказану суму ПДВ було включено до складу податкового кредиту за квітень 2012 року.

Колегія суддів зазначає, що у всіх вищевказаних первинних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем та його контрагентом ТОВ "Кариатида Групп" фактично виконано умови договору, а отже правомірно сформовано податковий кредит.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного позивачем з ТОВ "Кариатида Групп", враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України не надає податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із встановлених колегією суддів обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, перевіривши оскаржуване податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень на їх відповідність вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення - рішення № 00004231702 від 17.05.2013 року є незаконними та необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2013р. по справі № 820/4334/13-а в частині задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Старостін В.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 30.09.2013р.