Рішення

від 03.12.2013 по справі 917/2153/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2013 р. Справа №917/2153/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал", вул. Плеханівська, 92-А,корп.В, к.1608б, м.Харків,61001

до Приватного підприємства "НПК "Промкомпресор", вул.Фрунзе,63, кв.67, м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 18 474,05 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача : не з'явився

від відповідача: Семенов М.Д.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 18474,05 грн., з них: 15468 грн. - основна заборгованість за договором №1 від 06.06.2013 р. ; 1777,90 грн. - пені, 1082,76 грн. 7% штрафу від суми не поставлених товарів понад 30 днів та 145,39 грн. - 3% річних.

Представник позивача в засідання суду не з'явився та 02.12.2013 року через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його неможливістю направити свого уповноваженого представника у призначене судове засідання в зв'язку з його участю в засіданні Харківського апеляційного господарського суду у справі №922/3537/13, розгляд якої призначено на той саме день, що і розгляд справи №917/2153/13.

Розглянувши надане відповідачем клопотання суд зазначає, що статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду відкласти в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд відмовляє в задоволенні даного клопотання позивача, оскільки про дату, час та місце судового засідання позивач був повідомлений заздалегідь, а тому мав об'єктивну можливість забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення для участі в судовому засіданні іншого компетентного представника. Крім того, позивачем не обґрунтовано, чому саме він надає перевагу участі свого представника у розгляді саме іншої справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює неявку представника позивача у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає спір за наявними матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги усно визнає, просить суд не відкладати розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши представника відповідача, суд встановив:

06.06.2013 р. між сторонами було укладено договір №1 від 06.06.2013 р. (арк. справи 11, оригінал оглянуто у засіданні, далі - Договір), згідно якого відповідач (постачальник) зобов'язався поставити, а позивач (покупець) прийняти та оплатити за рахунок засобів отриманих від господарської діяльності, запасні частини компресорні (далі продукція) по найменуванню, кількості, ціні згідно специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору (арк. спр. - 12)(п. 1.1 Договору).

В розділі 3 договору визначено, що продукція, яку поставляє відповідач у відповідності до специфікації №1 даного договору оплачується позивачем по узгодженим цінам в національній валюті України. Загальна сума договору у відповідності до специфікації №1 складає 15468,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% складає 2578,00 грн. Розрахунок за поставлену продукцію проводиться шляхом 100% предоплати.

Відповідно до п. 4.1 Договору, термін поставки продукції не пізніше 10-днів з дня проведення 100% предоплати. За згодою сторін допускається дострокова поставка партії товару.

Згідно п. 5.1. в разу порушення відповідачем термінів поставки продукції відповідно п.4.1 договору або поставки не в повному обсязі, який заявлений позивачем, відповідач сплачує покупцю пеню в розмірі, встановленою ст. 231 Господарського кодексу України. В разі прострочки поставки продукції більше 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% від суми недопоставленої продукції.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і дійсний до 31.12.2013 р., а в частині розрахунків - до повного їх завершення. (п. 7.1 Договору).

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов договору, відповідно до наданих позивачем рахунку-фактури №38 від 20.05.2013 року та платіжного доручення №5567 від 07.06.2013 р. (а.с. - 13,14) на розрахунковий рахунок відповідача позивачем було перераховано 15468,00 грн. 100% предоплати.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст.662, 663 Цивільного кодексу України не поставив товар в установлені в договорі строки, грошові кошти не повернув, в зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 15468 грн.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на підставі п. 5.1 договору 1777,90 грн. - пені, 1082,76 грн. 7% штрафу від суми не поставлених товарів понад 30 днів та на підставі ст. 625 ЦК України 145,39 грн. - 3% річних.

Таким чином, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 18474,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 22.07.2013 р. та 27.08.2013 р. направляв на адресу відповідача претензії з вимогою перерахувати кошти у сумі 17819,14 грн. (а.с. -14, 16). Дані претензії залишилися без розгляду з боку відповідача.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, за яким в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 ЦК України).

На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 15468 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір № від 06.06.2013 р., рахунок - фактура №38 від 28.05.2013 р. та платіжне доручення, в якому в графі "Призначенням платежу" вказано "плата за комлектующие в асортименте согласно счета-фактуры №38 от 28.05.2013") та підлягають задоволенню. Відповідач позовні вимоги про стягнення боргу в судовому засіданні усно визнає.

Вирішуючи питання про правомірність заявлення до стягнення 3% річних, суд враховує наступне:

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано 3% річних у сумі 145,39 грн. за період з 18.06.2013 р. по 10.10.2013 р. (тобто, з дати, коли товар повинен був бути поставлений покупцю). Проте, строк виконання грошового зобов"язання відповідачем (повернення попередньої оплати) не визначений ані умовами договору, ані нормами чинного законодавства. Натомість правовідносини щодо визначення строку виконання зобов'язання, строк якого не визначений врегульовані статтею 530 ЦК України, де встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вперше 22.07.2013 р. звернувся до відповідача з вимогою №341 (а.с.-15) повернути предоплату в семиденний строк з моменту отримання вимоги. Дана вимога була отримана відповідачем 29.07.2013 р. Таким чином, боржник повинен виконати обов'язок по поверненню предоплати починаючи з 06.08.2013 р. і саме з цієї дати позивач має право нараховувати три проценти річних з простроченої суми.

Судом здійснено перерахунок 3% річних за період з 06.08.2013 р. по 10.10.2013 р. з використанням калькулятора ІПС "Законодавство". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 82,64 грн. В частині стягнення 62,74 грн. 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають за наведеним вище мотивуванням.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Так, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача 1777,90 грн. пені та 1082,76 грн. 7% штрафу від суми не поставлених товарів понад 30 днів. Суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1082,76 грн. 7% штрафу від суми не поставлених товарів понад 30 днів, а в частині стягнення 1777,90 грн. пені зазначає наступне:

Згідно п. 5.1. договору в разі порушення відповідачем термінів поставки продукції відповідно п.4.1 договору або поставки не в повному обсязі, який заявлений позивачем, відповідач сплачує покупцю пеню в розмірі, встановленою ст. 231 Господарського кодексу України.

Як вбачається з розрахунку пені, який знаходиться в матеріалах справи (а.с.- 10) позивач нараховує відповідачеві пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, тобто застосовує розмір пені, який зазначений в ч. 2. ст. 231 ГК України.

Так, відповідно до п. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , або порушення пов"язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов"язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Поняття суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, визначено у ч. 2 ст. 22 ГК України, відповідно до якої суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Перелік таких підприємств визначається та затверджується в установленому порядку.

Згідно статутів сторін, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.17-22, 23-25) позивач та відповідач не є суб'єктами господарювання, що належать до державного сектора економіки, тому положення ч. 2 ст. 231 ГК України до них не застосовуються; сторонами не подано доказів того, що вказане зобов"язання пов"язане з виконанням державного контракту, виконання зобов"язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуютьсяв розмірі, передбаченому договором. Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами у договорі не визначено розмір пені ( посилання на ч. 2 ст. 231 ГК України таким не є), нарахування позивачем пені у розмірі 0,1 % ґрунтується на довільному тлумаченні позивачем ч. 2 ст. 231 ГК України. За даних обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1777,90 грн. пені за період з 18.06.2013 р. по 10.10.2013 р.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів ст.49 ГПК України розподіляється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "НПК "Промкомпресор" (юридична адреса: вул.Фрунзе,63, кв.67, м. Полтава, 36039; пошова адреса: 36039, м. Полтава, вул.Половка, 66-Б, оф.1, р/р 26003261963 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 33715011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харків-Капітал" (юридична адреса: вул. Плеханівська, 92-А,корп.В, к.1608б, м.Харків,61001; поштова адреса: 61016, м. Харків-16, вул. Магнітогорська, 1, р/р №2600035317501 в ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", м. Харків, МФО 300120, код ЄДРПОУ 32562659) - 15468,00 грн. основного боргу, 1082,76 грн. 7% штрафу, 82,64 грн. 3% річних та 1549,08 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.12.2013 р.

Суддя О.С. Мацко