Постанова

від 28.11.2013 по справі 801/9681/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2013 р. о 12:26 Справа №801/9681/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представника позивача - Пархоменко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан України"

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан України" (далі - позивач) звернулось 14.10.2013 року до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000871500 від 02.07.2013 року та №0000881500 від 02.07.2013 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача, що правочини, укладені позивачем з контрагентами ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс» не спрямовані на реальне настання правових наслідків та визнані фіктивними у зв'язку з відсутністю одного контрагента за місцезнаходженням та відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів у іншого.

Ухвалами суду від 29.10.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 17.10.2013 року не з'явився, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином, надав письмові заперечення проти позову.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача у зв'язку з наявністю в матеріалах справи заперечень відповідача на позов (т. 1 а.с. 239-240).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 32611323, взятий на облік в органах державної податкової служби та зареєстрований платником ПДВ (т. 1 а.с. 169-173).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: будівництво житлових і нежитлових будівель; виготовлення виробів із бетону для будівництва; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; установлення та монтаж машин і устаткування; оптова торгівля технічними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля (т. 1 а.с. 171).

Посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Гамалс», редакцією всеукраїнської профспілкової газети «Захист праці», ПП «Камелот Буд Люкс» та ПАТ «Сумихімпром» за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 10.06.2013 року №863/15.2/32611323 (далі - Акт) (а.с. 19-46).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями), було завищено витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування у Декларації з податку на прибуток підприємства на загальну суму 561958,00 грн., у т.ч.: - 9 місяців 2012 року - 561958,00 грн., що привело до заниження суми податку на прибуток у розмірі 118012,00 грн., у т.ч.: - 9 місяців 2013 року - 118012,00 грн.;

- п.п. 198.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, ТОВ «Титан України» по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Гамалс», ПП «Камелот Буд Люкс» завищено податковий кредит з ПДВ за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року на загальну суму 112392,00 грн., у т.ч.: - за липень 2012 року - 112392,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість у порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (зі змінами та доповненнями) на 112391,67 грн., в тому числі: - за липень 2012 року - 112392,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000871500 від 02.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 168588,00 грн. (у тому числі 112392,00 грн. за основним платежем та 56196,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000881500 від 02.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 177018,00 грн. (у тому числі 118012,00 грн. за основним платежем та 59006,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. 1 а.с. 17,18).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач направив в ГУ Міндоходів в АР Крим скаргу від 12.07.2013 року №826.

Рішенням ГУ Міндоходів в АР Крим від 05.08.2013 року №485/10/10.2-14 скаргу залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року №0000871500 та №0000881500 залишено без змін (т. 1 а.с. 47-56).

Зазначене рішення було оскаржено позивачем до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.09.2013 року №10396/6/99-99-10-01-15 скаргу залишено без задоволення, а рішення ГУ Міндоходів в АР Крим та податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року №0000871500 та №0000881500 без змін (т. 1 а.с. 57-62).

Висновки податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування пов'язані з наступними обставинами.

Перевіркою встановлено, що до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 9 місяців 2012 року та до складу податкового кредиту за липень 2012 року включені суми по господарським операціям з ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс», які податковий орган вважає нікчемними.

Перевіряючи правомірність вказаних доводів податкового органу та обґрунтованість його висновків суд встановив наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом III цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на прибуток підприємств, а Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

В п. 1 Розділу XIX Прикінцеві положення ПК України зроблено зауваження про те, що Розділ III цього Кодексу набирає чинності 01.04.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у Розділі III об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, виходячи з наведених норм податкового законодавства до валових витрат звітного податкового періоду законодавець відносить, зокрема, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, формування яких здійснюється в тому звітному періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, та при наявності первинних бухгалтерських документів, підтверджуючих їх здійснення.

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України слідує, що підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна, а для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток, оформлені належним чином первинні документи, що підтверджують продаж товарів (робіт, послуг).

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами та доповненнями.

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів (робіт, послуг), що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Статтею 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що 07.06.2012 року позивачем був укладений договір № 694/з з ПрАТ «Кримський ТИТАН» та Управлінням капітального будівництва та житлово-комунального господарства Армянської міської ради на виконання робіт по ремонту дахів житлового фону м. Армянськ (т. 1 а.с. 98-104).

З метою виконання умов договору № 694/з позивач уклав договір субпідряду № 64 від 15.06.2012 року на виконання окремих видів і комплексу робіт з ПП «Камелот Буд Люкс» (т. 1 а.с. 137-144), а також додаткову угоду №1 від 15.06.2013 року (т. 1 а.с. 145).

Зазначені ремонті роботи були отримані позивачем, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт №7-19ф1 від 29.08.2012 року; №8-2ф1 від 29.08.2012 року; №7-17ф1 від 29.08.2012 року; №7-16ф1 від 29.08.2012 року (т. 1 а.с. 117-118, 120-121, 127-128, 130-131).

Вказані роботи були оплачені позивачем в липні 2012 року, що підтверджується платіжними дорученнями №5111 від 20.07.2012 року на суму 100000,00 грн., та №2795 від 06.07.2012 року на суму 200000,00 грн. (т. 1 а.с. 159-160).

Результати субпідрядних робіт, отримані позивачем від ПП «Камелот Буд Люкс» за договором субпідряду № 64 від 15.06.2012 року, були передані позивачем на користь ПрАТ «Кримський ТИТАН» та Управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства Армянської міської ради, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт №7-19ф1 за серпень 2012 року; №8-2ф1 за серпень 2012 року; №7-17ф1 за серпень 2012 року; №7-16ф1 за серпень 2012 року (т. 1 а.с. 115-116, 123-124, 127-128, 132-133).

За датою виникнення податкових зобов'язань ПП «Камелот Буд Люкс» склало податкові накладні №62 від 06.07.2012 року на суму 200000,00 грн., у тому числі ПДВ 33333,33 грн., №76 від 20.07.2012 року на суму 100000,00 грн., у тому числі ПДВ 16666,67 грн. (т. 1 а.с. 161-162).

Отримані податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з ЄРПН (т. 2 а.с. 48, 49), та включені позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за липень 2012 року (т. 1 а.с. 219-224).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за липень 2012 року (т. 1 а.с. 211).

Також, суд встановив, що 18.07.2012 року між позивачем та ТОВ «Гамалс» були укладені договори купівлі-продажу №18/07/12 на суму 163350,00 грн., у тому числі ПДВ 27225,00 грн. та №18/07/12-1 на суму 211000,00 грн., у тому числі ПДВ 35166,67 грн., за якими були придбані дитячі ігрові комплекси (т.1 а.с. 73-78).

Згідно з умовами зазначених договорів продавець зобов'язаний передати товар покупцю після надходження грошей на рахунок продавця. Перехід права власності відбувається у момент передачі товару, що оформлюється накладною.

Сума зазначеного товару була у повному обсязі сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями №5108 від 20.07.2012 року на суму 163350,00 грн. та №5109 від 20.07.2012 року на суму 211000,00 грн. (т. 1 а.с. 63, 64).

Отримання товару підтверджується накладними №01,08,12/1 від 01.08.2012 року на суму 142280,00 грн., у тому числі ПДВ 23713,33 грн.; №01.08.12/2 від 01.08.2012 року на суму 24040,00 грн., у тому числі ПДВ 4006,67 грн.; №01.08.12/3 від 01.08.2012 року на суму 21070,00 грн., у тому числі ПДВ 3511,67 грн.; №23/08/12/4 від 23.08.2012 року на суму 58950,00 грн., у тому числі ПДВ 9825,00 грн.; №3/09/12/5 від 03.09.2013 року на суму 128010,00 грн., у тому числі ПДВ 21335,00 грн. (т. 1 а.с. 67, 69-72).

За датою виникнення податкових зобов'язань ТОВ «Гамалс» склало податкові накладні №203 від 20.07.2012 року на суму 211000,00 грн., у тому числі ПДВ 35166,67 грн. та №202 від 20.07.2012 року на суму 163350,00 грн., у тому числі ПДВ 27225,00 грн. (т. 1 а.с. 65, 66).

Отримані податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з ЄРПН (т. 2 а.с. 49), та включені позивачем до реєстру виданих та отриманих накладних за липень 2012 року (т. 1 а.с. 225).

Сума ПДВ була віднесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ за липень 2012 року (т. 1 а.с. 210).

Зазначений товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме: 03.09.2012 року позивачем був укладений договір № 131 з Благодійним фондом «СОЮЗ» згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність дитячі ігрові комплекси, а покупець зобов'язується прийняти їх та сплатити на умовах даного Договору (т. 1 а.с. 82-83).

Згідно з додатком №1 від 03.09.2012 року до даного договору загальна вартість товару склала 374350,00 грн., у тому числі ПДВ 62391,67 грн. (т. 1 а.с. 84).

Передача дитячих ігрових комплексів підтверджується видатковою накладною №РН-0000100 від 02.10.2012 року на суму 374350,00 грн., у тому числі ПДВ 62391,67 грн. (т. 1 а.с. 85), а також податковою накладною №28 від 18.09.2012 року на суму 374350,00 грн., у тому числі ПДВ 62391,67 грн. (т.1 а.с. 86).

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

З метою визначення правомірності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Гамалс» (ЕДРПОУ 13918998) та ПП «Камелот Буд Люкс» (ЕДРПОУ 33452901) судом також були з'ясовані обставини щодо наявності у контрагента цивільної дієздатності.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи названі вище контрагенти зареєстровані у якості юридичних осіб та не перебувають у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагенти позивача є юридичними особами, що мають належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Отже, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" названі вище контрагенти мали право на складення податкових накладних.

Підсумовуючи зазначене вище, суд зазначає, що наданими позивачем доказами підтверджується фактичне отримання позивачем товару та робіт від ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс», його оплата та подальше використання у господарській діяльності.

Відтак, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за зазначеними правочинами.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс» були реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 118012,00 грн., у т.ч.: - 9 місяців 2013 року - 118012,00 грн.

А у зв'язку з тим, що ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс» зареєстровані як юридичні особи та не перебувають у процесі припинення, то й висновки відповідача про заниження податку на додану вартість на 112391,67 грн., в тому числі: - за липень 2012 року - 112392,00 грн. суд вважає необґрунтованими та помилковими.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс») сформована на підставі висновків Акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гамалс» №1940/22-313918998/98 від 24.10.2012 року, в якому зазначено, що ТОВ «Гамалс» відсутнє за місцезнаходженням, а також на підставі Акту «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Камелот Буд Люкс» №299/222/33452901 від 04.03.2013 року, в якому зазначено, що у ПП «Камелот Буд Люкс» відсутні основні фонди, транспортні засоби, складські приміщення.

Такі факти як відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника (покупця) та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб". Факт відсутності контрагента за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Зазначеної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 16.05.2012 року по справі №К-9991/6724/12, від 17.07.2012 року №К/9991/1812/12 та від 17.01.2012 року №К-15283/09 ВАСУ ; від 24.01.2013 року по справі №К-20928/10.

Вищий адміністративний суд України у Постанові від 03.04.2013 року по справі №К/9991/32753/12 дотримується наступної думки: "Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат і з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою".

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаними контрагентами, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач, при проведенні господарських операцій зі своїми контрагентами, оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «Гамалс» та ПП «Камелот Буд Люкс».

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення №0000871500 від 02.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 168588,00 грн. (у тому числі 112392,00 грн. за основним платежем та 56196,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); №0000881500 від 02.07.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 177018,00 грн. (у тому числі 118012,00 грн. за основним платежем та 59006,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправними.

Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року №0000871500 та №0000881500 визнаються протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Розмір ставок судового збору визначається Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року (в редакції, чинній на час подання позову).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 1 січня 2013 року мінімальний розмір заробітної плати був встановлений в сумі 1147 гривень.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсотка розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову майнового характеру, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

В судовому засіданні 28.11.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 03.12.2013 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000881500 від 02.07.2013 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Титан України" (ідентифікаційний код 32611323) суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 177018,00 грн. (у тому числі 118012,00 грн. за основним платежем та 59006,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000871500 від 02.07.2013 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Титан України" (ідентифікаційний код 32611323) суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 168588,00 грн. (у тому числі 112392,00 грн. за основним платежем та 56196,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан України" (ідентифікаційний код 32611323) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.