Ухвала

від 14.10.2013 по справі 820/2866/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 р.Справа № 820/2866/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Коломєйцевої О.П.

представника відповідача Онищенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2013р. по справі № 820/2866/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Завод «Південкабель» (далі за текстом - ПАТ «Завод «Південкабель», позивач) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові міжрегіонального ГУ Міндоходів (далі за текстом - СДПІ ОВП у м. Харкові, відповідач), в якому просив суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Харкові ДПС від 08.04.13 р. відносно ПАТ «ЗАВОД «ПІВДЕНКАБЕЛЬ» за формою «В-1» № 0000064000 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 р. у сумі 373062 грн. та штрафу 186531 грн. та за формою «В-4» № 0000074000 про зменшення від'ємного значення ПДВ за листопад 2012 р. у сумі 373602 грн. та у сумі 266304 грн., а загалом - 639366 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2013р. позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові ДПС від 08 квітня 2013 року №0000064000 та №0000074000.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

СДПІ ОВП у м. Харкові зазначає про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених за придбання товарів (послуг) по взаємовідносинам з контрагентами, які не є безпосередніми виробниками по ланцюгу постачання товару, а лише у фінансово-господарській діяльності пов'язані з ризиковими підприємствами, які не мають основних фондів, не звітують до податкового органу та мають інші ознаки не реальності здійснення господарських операцій.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Завод «Південкабель» зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.101995 року за № 169 і станом на даний час перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові міжрегіонального ГУ Міндоходів.

Також судом встановлено, що фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові міжрегіонального ГУ Міндоходів була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, про що складено Акт від 22.03.2013 року за №172/40.0-14/000214534 «про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в сумі 1829493 грн. та достовірності нарахування бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок в сумі 8099431,00 грн.».

Відповідачем в ході проведення перевірки встановлено ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, а саме: завищення від'ємного значення за грудень 2012 року на 266504,0 грн., що призвело до порушення п.198.6 ст. 198, п.200.3, ст. 200 Податкового Кодексу України , завищення від'ємного значення за листопад 2012року на 373062,0 грн., що призвело до порушення п. 198.6 ст. 198, п.200.3, ст. 200 Податкового Кодексу України та завищення суми бюджетного відшкодування за грудень 2012 року на 373062 грн., що призвело до порушення п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України.

На підставі Акту перевірки Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000064000 про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2012 р. у сумі 373062 грн. та штрафу 186531 грн. та № 0000074000 про зменшення від'ємного значення ПДВ за листопад 2012 р. у сумі 373602 грн. та у сумі 266304 грн., а загалом - 639366 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування ПДВ та зменшення суми від'ємного значення ПДВ.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про завищення ПАТ «Завод «Південкабель» суми бюджетного відшкодування та суми від'ємного значення ПДВ ґрунтуються на доводах відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту за на суму 373062 грн., оскільки контрагенти позивача ПП «Віва-Транс», ТОВ «Приватбудіндустрія», ТОВ «Ейлат С», ТОВ «Регіон-поставка+» та ТОВ «Промелектрозв'язок» мали по ланцюгу постачання товару зв'язок з ризиковими підприємствами, а тому не можливо дослідити рух товару до виробника.

Виходячи з позиції контролюючого органу, операції контрагентів позивача ПП «Віва-Транс», ТОВ «Приватбудіндустрія», ТОВ «Ейлат С», ТОВ «Регіон-поставка+» та ТОВ «Промелектрозв'язок» по ланцюгу постачання не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та витрати.

У відповідності з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності з п.п. 14.1.18. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу

За змістом п.п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в перевіряємому періоді стали господарські операції позивача з ПП «Віва-Транс», ТОВ «Приватбудіндустрія», ТОВ «Ейлат С», ТОВ «Регіон-поставка+» та ТОВ «Промелектрозв'язок».

Так, між ПП «Віва - Транс» (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено договір поставки №27 від 01.06.2012 року, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити - передати у власність Покупцю бітум рідкий у кількості 1000 тон, а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату.

З метою доведення фактичного виконання вказаного договору, позивачем було надано до суду первинні та інші документи, а саме: платіжні доручення, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери, видаткові накладні.

04.01.2012 року між ТОВ «Регіон-поставка+» (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено контракт №176, згідно якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату товару - чушку свинцову марки С-2, в кількості вказаної у специфікації.

Матеріали справи містять документи, які підтверджують виконання вказаного договору, а саме: платіжні доручення, прибуткові ордери, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

Також між ТОВ «Ейлат-С» (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено контракт №2012/9 від 20.06.2012 року, згідно якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату товару - чорну жесть (ОН) ТУ 14-4-413-97 розміром 0,28х321 мм;0,4х485-500мм, в кількості та по цінам, вказаних у спеціфікаціях.

До матеріалів справи позивачем надані документи, які підтверджують виконання вказаного договору, а саме: платіжні доручення, прибуткові ордери, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

14.04.2005 року між ТОВ «Приватбудіндустрія» (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №9, згідно якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити оплату товару - бітум марки БН 70/30 ГОСТ 6617-78 і ТУ.

З метою підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за вказаним договором, позивачем були надані наступні бухгалтерські та податкові документи, а саме: платіжні доручення, прибуткові ордери, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні.

27.11.2012 року між ТОВ «Промелектрозв»язок» (Виконавець) та позивачем (Замовник) було укладено договір про надання послуг №35, згідно якого Замовник доручає та сплачує, а Виконавець бере на себе обов'язки надання послуг з розробки документації на узгодження лімітів для отримання дозволу на розміщення небезпечних відходів на 2013 рік.

До матеріалів справи надані документи, що підтверджують реальне виконання договору: акти виконаних робіт, платіжні доручення рахунки, податкова накладна.

Колегією суддів встановлено, що основним видом господарської діяльності позивача у перевіреному періоді було виробництво кабельно-провідникової продукції, а тому вважає обґрунтованими доводи позивача щодо виробничої необхідності придбання від контрагентів товару (бітум рідкий, свинець, жерсть чорна) та послуг з розробки документації для отримання дозволу на розміщення небезпечних відходів у контрагентів з метою здійснення власної господарської діяльності.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації від 21.12.2010 року № 969, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Факт реєстрації контрагентів позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказані підприємства на момент складання на адресу позивача податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 внаслідок завищення податкового кредиту не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету та зазначає про наступне.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Колегія суддів також зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентами контрагентів позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. Такі висновки узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини. Згідно приписів ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарських операцій з поставки товару та надання послуг між позивачем та ПП «Віва-Транс», ТОВ «Приватбудіндустрія», ТОВ «Ейлат С», ТОВ «Регіон-поставка+» та ТОВ «Промелектрозв'язок» за спірними договорами, а тому суми ПДВ правомірно віднесені останнім до податкового кредиту спірного періоду.

Згідно з п. 200.1, 200.2, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Таким чином, позивач, який фактично сплатив контрагентам з ПП «Віва-Транс», ТОВ «Приватбудіндустрія», ТОВ «Ейлат С», ТОВ «Регіон-поставка+» та ТОВ «Промелектрозв'язок» у попередньому податковому періоді суми ПДВ, що підтверджується копіями платіжних документів, з урахуванням реального характеру господарських операцій, за наявності у попередньому та наступному податковому періоді від'ємного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом, правомірно включив до суми бюджетного відшкодування суму ПДВ за господарськими операціями з вказаними контрагентами.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним повідомлень-рішень від 08.04.13 р. № 0000064000 та № 0000074000.

За викладених обставин, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2013р. по справі № 820/2866/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Старостін В.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 21.10.2013 р.