Рішення

від 14.11.2013 по справі 910/17015/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17015/13 14.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/17015/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ-ЗЕВС»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська компанія

Жаріков і Компанія»;

про стягнення 12219,20 грн.

Представники сторін:

від позивача: Романовський Ю.І., директор, наказ № 1-к від 24.09.2009р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ-ЗЕВС» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська компанія Жаріков і Компанія» (надалі - відповідач) про стягнення 12219,20 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору доручення № 665 від 01.11.2012р. у визначений строк не виконав надане йому доручення та за вимогою позивача не повернув отримані кошти, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 11200,00 грн., за прострочення сплати якої позивачем нараховані 840,00 грн. пені, 11,20 грн. втрат від інфляції та 168,00 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/17015/13 (суддя Власов Ю.Л.) та призначено її розгляд на 01.10.2013р.

У зв'язку з обранням судді Власова Ю.Л. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-1/865 від 30.09.2013р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/17015/13.

За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/17015/13 передано для розгляду судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2013р. справу № 910/17015/13 прийнято до провадження та призначенню до розгляду в судовому засданні на 14.11.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 14.11.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.2013р. не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані ухвалою про порушення провадження у справі від 05.09.2013р. та ухвалою від 01.10.2013р. документи не подав.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 05.09.2013р. та ухвалу від 01.10.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві та підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012р. між позивачем (за договором - довіритель) та відповідачем (за договором - повірений) було укладено Договір доручення № 665, у п. 1.1. якого сторони визначили, що довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання від імені і за рахунок довірителя здійснити комплекс юридичних дій, пов'язаних з отриманням на ім'я довірителя ліцензії на будівельну діяльність.

Згідно з п. 1.2 договору, довіритель зобов'язується оплатити роботи повіреного в сумі 16000,00 грн. При цьому, кошти повинні бути виплачені в наступному порядку: 70% до початку виконання робіт, але не пізніше трьох робочих днів з моменту підписання договору, 30% після підписання акта на виконані роботи.

Відповідно до п. 1.3. договору, повірений зобов'язується виконати доручення в термін до 30 робочих днів з моменту надходження передплати на розрахунковий рахунок повіреного згідно з п. 1.2. договору, а також отримання всіх необхідних документів.

Як вбачається з наявних у справі доказів, 07.11.2012р. позивач перерахував на рахунок відповідача в якості попередньої оплати за послуги 11 200,00 грн.

Проте, відповідач у визначений п. 1.3. договору строк замовлені позивачем роботи не виконав.

23.04.2013р. позивач вручив відповідачу претензію за вих. № 15 від 10.04.2013р. з вимогою повернути кошти в розмірі 11 200,00 грн. та сплатити штрафні санкції.

Відповідач претензію позивача залишив без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 11200,00 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача 840,00 грн. пені, 11,20 грн. втрат від інфляції та 168,00 грн. - 3% річних, які розраховані за період з 20.12.2012р. по 18.06.2013р.

Водночас, ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду доказів укладення письмової угоди, в якій вони дійшли згоди щодо виду, розміру та порядок забезпечення виконання зобов'язання.

Отже, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 840,00 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення , незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, останнім здійснено розрахунок інфляційних втрат без урахування вищевказаних рекомендацій. За розрахунокм суду розмір інфляційних втрат за визначений позивачем період становить 22,39 грн.

Однак, суд обмежений розміром заявлених вимог, відтак позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у сумі 11,20 грн.

Водночас, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги в частині стягнення річних, підлягають частковому задоволенню в сумі 165,67 грн., за розрахунком суду, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна адвокатська компанія Жаріков і Компанія» (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 104; код ЄДРПОУ 36620572) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ-ЗЕВС» (03151, м. Київ, вул. Аеродромна, 11; код ЄДРПОУ 36356247) 11 200,00 грн. - боргу, 11 грн. 20 коп. - втрат від інфляції, 165 грн. 67 коп. - 3% річних, 1601 грн. 90 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.11.2013р. Суддя А.І. Привалов