Рішення

від 03.12.2013 по справі 910/19489/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19489/13 03.12.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдхаус»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Публічне акціонерне товариство «Банк Перший»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Кепітал Інвест»

про стягнення 211 056, 39 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдхаус» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» (далі - відповідач) про стягнення 211 056, 39 грн., в тому числі 187 000, 00 основного боргу, 8 750, 57 грн. пені, 1 875, 12 грн. 3 % річних, 13 430, 70 грн. збитків. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 4 221, 13 грн., та витрати на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ним та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» договору позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань покупець не оплатив у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 187 000, 00 грн. В подальшому між позивачем, ТОВ «Ренесенс Кепітал Інвест» та ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» було укладено додаткову угоду до договору про заміну боржника у зобов'язанні, відповідно до якої всі права та обов'язки боржника перейшли до відповідача, який однак з моменту передачі таких прав та обов'язків розрахунків з позивачем не здійснив. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. При цьому, він зазначає про те, що 15.04.2013 р. між ним та ПАТ «Банк Перший» було укладено Договір про надання овердрафту, в межах якого позивач в тому числі користувався грошовими коштами в сумі 187 000, 00 грн. в період з 15.04.2013 р. по 02.08.2013 р., на суму яких банком були нараховані відсотки в розмірі 24, 50 %, що складає, на його думку, суму завданих відповідачем збитків - 13 430, 70 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/16489/13 та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р. При цьому, в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ «Банк Перший», та на стороні відповідача - ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест».

11.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла телеграма, в якій викладено клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 03.12.2013 р.

29.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Крім того, 29.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, в яких вона вказує на те, що за Договором овердрафту Банком було нараховано відсотки у розмірі, передбаченому Договором. Всього, за період з 15.04.2013 р. по 02.08.2013 р. позивачем було сплачено 10 270, 99 грн. за користування овердрафтом.

03.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він не може направити свого представника для участі у розгляді справи з огляду на його перебування у іншому судовому засіданні.

Представники учасники судового процесу в судове засідання 03.12.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2013 р. між позивачем (постачальник) та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» (покупець) було укладено Договір поставки № 530, відповідно до п. 1.1. якого на умовах даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію, сировину для харчової промисловості, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п. 2.1. Договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються сторонами згідно заявок покупця, які покупець передає постачальнику за допомогою засобів факсимільного зв'язку.

Згідно з п. 4.1. Договору загальна вартість продукції за цим Договором складається із вартості всіх партій продукції поставлених за цим Договором.

Відповідно до п. 4.2. Договору розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію. Днем оплати вважається списання банком коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно з п. 10.1. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 10.1. цього Договору та закінчується 31.12.2013 р. Якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору не заявить про намір не подовжувати його, то строк дії цього Договору буде автоматично подовжено на 1 календарний рік. Кількість подовжень строку дії Договору не обмежена.

Також, 26.02.2013 р. між позивачем (постачальник) та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» (покупець) було підписано Специфікацію № 1 до Договору, за змістом якої визначено, що продавець постачає 10 тон арахісу лущеного перебраного за ціною з розрахунку 19, 7 грн./кг.

Позивач поставив на користь ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» товар - арахіс лущений перебраний згідно з видатковою накладною № РН-00056/1 від 02.03.2013 р. на суму 49 250, 00 грн., № РН-0000056 від 02.03.2013 р. на суму 49 250, 00 грн., №РН-00055/1 від 01.03.2013 р. на суму 49 250, 00 грн., № РН-0000055 від 01.03.2013 р. на суму 49 250, 00 грн., всього на суму 197 000, 00 грн.

Товар за вказаними видатковими накладними було отримано представником ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» Паливода Яною Вікторівною, повноваження якої підтверджено довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 000176 від 26.02.2013 р.

Як зазначає позивач, та не спростовано іншими учасниками судового процесу, ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» оплатило вказаний товар частково, сплативши позивачу 17.04.2013 р. 5 000, 00 грн. та 15.05.2013 р. 5 000, 00 грн.

03.07.2013 р. позивач звернувся до ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» з Претензією № 558, якою вимагав погасити борг в сумі 187 000, 00 грн.

17.07.2013 р. між позивачем (постачальник), ТОВ «Ренесенс Кепітал Інвест» (покупець) та ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» (новий покупець) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до п. 1 якої за погодженням з постачальником покупець передає, а новий кредитор приймає на себе усі права та обов'язки сторони за Договором № 530 від 26.02.2013 р.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди № 1 з моменту її укладення усі боргові зобов'язання, які існували у покупця перед постачальником за Договором № 530 від 26.02.2013 р., переходять до нового покупця у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди вона вступає в законну силу з дати її підписання належним чином уповноваженими представниками сторін.

Як зазначає позивач, та не спростовано іншими учасниками судового процесу, відповідачем так і не було виконано взятих на себе боргових зобов'язань, з огляду на що позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду, вимагаючи сплати основного боргу, пені та відсотків річних.

При цьому, він вказує на те, що в силу ненадходження коштів від покупця вказаного вище товару в якості оплати, 15.04.2013 р. позивачем було укладено з ПАТ «Банк Перший» Договір про надання овердрафту № 14/17, відповідно до п. 2.1. якого банк взяв на себе зобов'язання в порядку, передбаченому цим договором, надати позичальнику (позивачу) овердрафт для здійснення платежів по господарській діяльності, яка передбачена статутом та не суперечить умовам законодавства України при відсутності або недостатності власних коштів позичальника на рахунку.

Зокрема, позивач вказує на те, що він в період з 15.04.2013 р. по 02.08.2013 р. користувався коштами в сумі 187 000, 00 грн., наданими на умовах укладеного з банком Договору, щодо яких було нараховані відсотки в розмірі 13 430, 70 грн. (107 днів за ставкою 24, 5 %).

На підтвердження обставин користування коштами в означений період позивач надав до матеріалів справи виписки банку по поточному рахунку № 26002301005790.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест» договір, права та обов'язки боржника у зобов'язанні з оплати товару за яким в подальшому перейшли до ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Водночас, як зазначалось вище, сторони визначили, що розрахунки за фактичну кількість поставленої продукції покупець здійснює з постачальником у безготівковій формі в гривнях, протягом 30 календарних днів після набуття покупцем права власності на продукцію.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Взявши на себе зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем на користь ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест», останнє мало виконати його в строк та в порядку, визначеному Договором, проте як згідно з матеріалами справи такі зобов'язання не були виконані у повному обсязі.

Одним з видів заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація), за умов якого, на відміну від цесії, має місце заміна не управомоченої, а зобов'язаної сторони.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (ст. 521 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Переведення боргу необхідно вважати багатостороннім правочином (договором), в силу якого первісний боржник по зобов'язанню за згодою кредитора переводить свій обов'язок на нового боржника (вибуваючи, таким чином, з цього зобов'язання).

Переведення боргу, як і заміна кредитора у зобов'язанні, опосередковує зміну суб'єктного складу зобов'язання, але залишає незмінним його зміст.

Отже, переведення боргу на нового боржника здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переведення боргу, і такі зобов'язання мають бути підтверджені належними документами.

Переведення боргу за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки воно залежить від основного юридичного факту, який його породжує.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем, як новим боржником у зобов'язанні не було доведено погашення основного боргу за Договором.

Враховуючи відсутність обставин, які б були підставою припинення відповідних зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, - борг, який існує на момент розгляду спору по суті в розмірі - 187 000, 00 грн., має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 8 750, 57 грн. пені, 1 875, 12 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як наголосив на тому Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

В даному випадку, пунктом 9.6. Договору його сторони визначили, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню в розмірі 8 750, 57 грн. за 122 дні прострочення оплати з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ - 14 % річних.

Суд враховує, що позивач мав право нарахувати пеню в більшому розмірі, оскільки ставка НБУ до 10.06.2013 р. складала 7, 5 % річних, а подвійна відповідно - 15 % річних.

Оскільки ж позивач в своєму розрахунку вирішив нарахувати пеню за меншою ставкою за весь період прострочення, а також, зважаючи на відсутність клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в розмірі, заявленому позивачем.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 1 875, 12 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним, у зв'язку з чим вони позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що ж стосується заявлених позивачем позовних вимог про відшкодування збитків, суд вважає їх необґрунтованими.

Так, згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Потрібно довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

В даному випадку, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що з боку відповідача йому було завдано збитків, які полягають в тому, що як з боку ТОВ «Ренесанс Кепітал Інвест», так і ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест» не було оплачено поставленого позивачем за Договором поставки товару, у зв'язку з чим він був вимушений поповнювати обсяг обігових коштів за рахунок послуг ПАТ «Банк Перший» щодо кредитування на умовах овердрафту.

Суд враховує, що дійсно, укладаючи Договір поставки та поставляючи на його виконання відповідну продукцію, позивач мав право розраховувати на те, що така продукція буде оплачена, й відповідна частина отриманого доходу зможе бути спрямована для задоволення власних господарських потреб, в тому числі для розрахунків зі своїми контрагентами тощо.

Водночас, суд звертає увагу, що такі сподівання позивача на отримання доходу не свідчать про безумовний причинно-наслідковий зв'язок між обставинами невиконання відповідачем та третьою особою-2 грошового зобов'язання та неможливістю позивача виконати взятих на себе зобов'язань перед будь-ким з його контрагентів без залучення додаткових грошових коштів від ПАТ «Банк Перший».

Так, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 ГК України підприємництво здійснюється, зокрема, на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Вступаючи у цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами господарювання та беручи на себе грошові зобов'язання, позивач, зважаючи на принцип добросовісності підприємницької діяльності, мав виходити з реальної можливості виконати такі зобов'язання, незалежно від виконання чи невиконання третіми особами, які не є стороною таких відносин, у майбутньому своїх зобов'язань перед позивачем.

У свою чергу, вимагаючи відшкодування збитків у формі нарахованих ПАТ «Банк Перший» відсотків за надані в користування кошти на умовах овердрафту, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на те, що він виконає взяті на себе грошові зобов'язання перед своїми контрагентами власними фінансовими ресурсами; при цьому, довести, що протиправні дії відповідача є причиною, а неможливість позивача виконати перед його контрагентами певні грошові зобов'язання без залучення коштів за рахунок кредитування, - наслідком такої протиправної поведінки відповідача.

Однак, з матеріалів справи та правової позиції позивача вбачається, що він у своїй господарській діяльності розраховував не на реальну можливість виконання ним грошових зобов'язань, а виходячи з абстрактних майбутніх доходів від взаємовідносин з третьою особою-2 та відповідачем, тобто таких доходів, щодо яких невідомо, чи будуть вони дійсно отримані, чи ні.

Таким чином, суд не вбачає у спірних правовідносинах безпосередньої вини відповідача або ж його правопопередника (третя особа-2 у справі) у тому, що позивач внаслідок користування послугами ПАТ «Банк Перший» додатково має сплатити відсотки за користування такими коштами.

Зазначене також виключає прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача або його правопопередника та обставинами отримання позивачем коштів в користування від ПАТ «Банк Перший», оскільки за звичайних умов, що ставляться до підприємницької діяльності, виконання чи невиконання одним контрагентом суб'єкта підприємницької діяльності певних зобов'язань не може бути єдиною та безумовною причиною невиконання таким суб'єктом власних зобов'язань перед іншим контрагентом без залучення коштів від банківських установ.

Так, безумовний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння: має передувати наслідкам; має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип сondicio sine qua non); за своїми властивостями має спричиняти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

В даному випадку дії відповідача, щодо невиконання ним грошових зобов'язань перед позивачем не можуть визнаватись такими, що спричиняють саме наслідки у формі понесення позивачем витрат на оплату відсотків за користування отриманими від ПАТ «Банк Перший» грошовими коштами, оскільки позивач не позбавлений був можливості, вступаючи у відносини з будь-ким зі своїх контрагентів, як вірно провести комерційний розрахунок та визначити власний комерційний ризик, так і отримати дохід від інших суб'єктів господарювання в попередній період або в процесі таких відносин.

Також, невиконання відповідачем або його правопопередником грошових зобов'язань перед позивачем не є єдиною умовою, без якої не могло б відбутись порушення позивачем своїх зобов'язань перед своїми кредиторами без залучення додаткових коштів від ПАТ «Банк Перший», оскільки дії щодо виконання чи невиконання власних зобов'язань позивача знаходяться в площині його суб'єктивної волі щодо розпорядження своїми активами, а тому навіть у випадку вчасного розрахунку за Договором, у суду немає підстав вважати, що позивач виконав би свої зобов'язання перед іншими контрагентами без залучення додаткових коштів від ПАТ «Банк Перший» та не поніс би додаткові витрати на оплату відсотків за користування такими коштами.

Крім того, позивач не надав суду доказів сплати відповідних відсотків на користь ПАТ «Банк Перший» у заявленій до відшкодування сумі, проте як відшкодуванню у формі збитків за загальним правилом підлягають лише здійснені, а не такі, що планується здійснити у майбутньому, витрати.

Враховуючи зазначене в частині позовних вимог про відшкодування збитків суд відмовляє.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, що стосується заявлених до відшкодування позивачем понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 9 000, 00 грн., суд вважає їх також явно завищеними, у зв'язку з чим вважає за необхідне покласти на відповідача обов'язок відшкодувати такі витрати в розмірі 4 500, 00 грн.

Так, відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору про надання правової допомоги № 3-ГС/2013 від 31.07.2013 р., укладеного позивачем з Адвокатом Панасюк Олегом Васильовичем, Видаткового касового ордеру на суму 9 000, 00 грн. від 08.08.2013 р., Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 35-19-36 від 29.10.2009 р., виданого Київською міською КДКА, Ордер серії КВ № 28226 від 31.07.2013 р.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката з урахуванням ціни позову, категорії спору, рівня його складності, тривалості розгляду справи, представлення інтересів позивача лише в одному судовому засіданні, що відбулося 12.11.2013 р. є співрозмірними та підлягають задоволенню частково, у розмірі 4 500, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал Інвест» (01014, місто Київ, Печерський район, провулок Мічуріна, будинок 3/2, Л.А; код ЄДРПОУ 37883265) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдхаус» (08330, Київська область, Бориспільський район, село Дударків, вулиця Леніна, будинок 99-Г; код ЄДРПОУ 36108509) 187 000 (сто вісімдесят сім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 8 750 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн. 57 коп. пені, 1 875 (одну тисячу вісімсот сімдесят п'ять) грн. 12 коп. 3 % річних, 3 952 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору та 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.12.2013 р.

Суддя В.С. Ломака