Ухвала

від 03.12.2013 по справі 814/2429/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2013 р.Справа № 814/2429/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ФГ „Маяк" ОСОБА_5Побережна І.І. (довіреність) ФГ „Маяк" ОСОБА_5Черненко Р.А. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі за позовом фермерського господарства „Маяк" ОСОБА_5 до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013р. № 0000082200, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013р. № 0000082200.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 11.03.2013р. № 0000082200.

Баштанська міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було з'ясовано належним чином та в повному обсязі всі обставини справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 16.11.2012р. по 26.11.2012р. посадовими особами Жовтневої МДПІ Миколаївської області та ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва на підставі направлення від 16.11.2012 р. № 202/22-100 та від 21.11.2012р № 207/22-100 була проведена позапланова виїзна перевірка ФГ "Маяк" ОСОБА_5 (надалі-Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2012 р.

Під час виїзної позапланової перевірки встановлено, що фермерське господарство "Маяк" ОСОБА_5, в порушення вимог п.50.1 ст.50, п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст.187, п.199.1, п.199.2 ст.199, п.209.6 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р № 2755-VI (із змінами та доповненнями), ст.15, ст.18 Закону України від 06.10.1998р. № 161- XIV "Про оренду землі" (зі змінами й доповненнями), занижено податок на додану вартість на загальну суму 1994254,95 грн., в тому числі основного платежу 1324234,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 670020,95 грн.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 209/22-23040999 від 03.12.2012 р. 20 грудня 2012р. відповідно до п. 86.7 п.86 Податкового кодексу України, Позивач подав до Баштанської МДПІ Миколаївської області (надалі-Відповідач) письмові заперечення до Акта перевірки.

28 грудня 2012 року Баштанською МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000262201, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 1 994 254,95 грн., у т.ч. за основним платежем - 1324234,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 670020,95 грн.

Не погоджуючись з такими діями Відповідача 29 грудня 2012 р. Позивачем було подано до ДПС у Миколаївській області скаргу на вищевказане податкове повідомлення-рішення в порядку апеляційного узгодження податкового зобов'язання.

01 березня 2013р. рішенням ДПС у Миколаївській області за № 515/10/10-209 скарга Позивача була задоволена частково, а податкове повідомлення-рішення № 0000262201 від 28.12.2012р. скасовано в частині визначення податкового зобов'язання ПДВ в сумі 125475,00 грн. та в частині застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 391 850,55 грн., в іншій частині залишено без змін. На підставі даного рішення Відповідачем 11 березня 2013 року було прийнято нове податкове повідомлення-рішення за № 0000082200, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 1476929,40 грн., у т.ч. за основним платежем - 1198759,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 278170,40грн.

Але Позивач не погодився з сумою податкового зобов'язання та 14 березня 2013 року подав до ДПС України скаргу на податкове повідомлення-рішення та рішення ДПС у Миколаївській області № 0000082200 від 11.03.2013р. За результатами розгляду скарги 14 травня 2013р. Міністерство доходів і зборів України винесло рішення № 02433/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, за яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 р., а скаргу Позивача - без задоволення. Позивач не погоджується з такими висновками вищої інстанції Відповідача та вважає дії Відповідача протиправними, незаконними, безпідставними, а податкове повідомлення-рішення №0000082200 від 11.03.2013р. вважає, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, в акті перевірки (сторінка 25) Відповідачем зазначено "що на порушення пп.14.1.235 п.14.1 ст.14, п.209.1 п.209.6 ст. 209, п.308.4 ст.308 ПКУ та ст.8 Закону України "Про оренду землі" віднесено до складу податкового зобов'язання суми податку на додану вартість за реалізовану сільськогосподарську продукцію вирощену на земельних ділянках по договорам оренди , що не мали держаної реєстрації на 981289,0 грн.", та на сторінці 27 даного акту зазначено перевіряючими, "що сільськогосподарська продукція, вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких належним чином не оформлено договори оренди, для цілей оподаткування ПДВ в умовах спеціального режиму не може вважатися власною продукцією".

Також в акті (сторінка 28) зазначено, що на порушення п.п.308.4 ст.308 Фермерським господарством ОСОБА_5 до складу податкових зобов'язань декларації з ПДВ (скороченої) віднесено суму податку на додану вартість по наданим послугам іншим підприємствам по внесенню аміачної селітри, послуги по збиранню врожаю, послуги по обмолоту сільськогосподарської продукції, послуги по збиранню врожаю, продаж зерновідходів, дискування, послуги по вирощуванню всього на суму 2057676,10 грн., в тому числі ПДВ 342946,02 грн.

Таким чином, Відповідачем при винесенні оскаржуваного повідомлення - рішення було визначено як порушення законодавства віднесення позивачем до складу податкового зобов'язання суми податку на додану вартість, що впливає на застосування спеціального режиму оподаткування сільгоспвиробника, за реалізовану сільськогосподарську продукцію вирощену на земельних ділянках по договорам оренди що не мали держаної реєстрації та по договорам про сумісну діяльність.

Відповідно до пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

З приписів пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

При визначенні змісту поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення.

Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.98 № 161-XIV "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. Виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Вищезазначене також стосується договорів про сумісну діяльність. Продукція, вирощена на земельній ділянці, платником фіксованого сільськогосподарського податку згідно договору про сумісну діяльність, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов, тобто ч. 2 ст. 71 КАС України встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Крім того, ч. 4 ст. 71 КАС України зобов'язує суб'єкта владних повноважень надати всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази. Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Доводи апеляційної скарги дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 171), були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року по справі № 814/2429/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 04 грудня 2013 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль