Постанова

від 17.08.2006 по справі 15/4456-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/4456-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 79-57-10, факс 79-58-82

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"17" серпня 2006 р.                                                            Справа №15/4456-А

за позовом  Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі смт. Ярмолинці    

до Військової частини А-1877 смт. Ярмолинці

про звернення стягнення на активи в сумі 8212 грн.

Суддя  Муха М.Є.                    

Секретар судового засідання Капустян А.В.

Представники сторін:

від позивача         Польовий В.А. –за постійною довіреністю №45/9/10-029 від 18.01.2006р.

від відповідача     Мамчур Л.В. –за довіреністю б/н від 06.04.2006р.

Ухвалою суду від 19.07.2006р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 02.08.2006р. судовий розгляд по справі відкладено.

Суть спору

Позивач у позовній заяві та його представник в судовому засіданні наполягають на задоволенні позовних вимог та просять суд звернути стягнення 8212грн. заборгованості по сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів за ІІІ та ІV квартали 2005року на активи відповідача, посилаючись на те, що позовні вимоги підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач в запереченнях на позов та його представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечують. Посилається на те, що для військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, що фінансуються з Державного бюджету України, законних підстав сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів не має. В підтвердження своїх доводів зазначив, що майно Збройних Сил України та оборонні об'єкти відповідно до ст.34 Закону України „Про власність” є загальнодержавною власністю, а суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст.32 Закону). Наголошує, що відповідно до п.1 ст. 37 Закону України „Про власність” майно, ще державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності   підприємства.   До   права   повного   господарського   відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлене законодавчими актами України. Відповідно до ст.39 Закону України „Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка утримується за рахунок коштів державного бюджету  належить їй на праві оперативного управління (а не на праві повного господарського відання ) і ст. 39 та 37 не прирівнюють право оперативного управління до права власності. Закон України „Про Збройні Сили України” зокрема його ст.14, яка регулює господарську діяльність у Збройних Силах України, теж встановлює, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, і визначає, що воно належить їм на праві оперативного управління (а не на праві повного господарського відання ). Звертає увагу суду на те, що у ст.1 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” визначено, що платниками податку є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст.2 цього Закону є об'єктами оподаткування. З врахуванням викладеного вважає, що військові частини, установи та організації Міністерства оборони не є платниками податку з власників транспортних засобів, так як майно військових частин належить їм на праві оперативного управління, а не на праві власності чи повного господарського відання і, виходячи з цього, військові частини, установи та організації Міністерства оборони не є власниками транспортних засобів у розумінні ст.1 Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”. Посилання податкових органів на ст.4 даного Закону, якою визначено коло осіб, які звільняються від сплати податків з власників транспортних засобів, які на необхідну умову для звільнення військових частин від сплати даного податку, є недостатньо обґрунтованими, оскільки військові частини не можуть бути зазначені в ст.4 даного Закону, тому що вони взагалі не підпадають під поняття платника податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, визначене у ст. 1 Закону. Отже, вимоги податкових органів в частині сплати боргу по вищевказаному податку військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України є безпідставним. Просить суд у позові відмовити.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” платник податків зобов'язаний сплачувати належні суми податків і зборів  (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Відповідач по справі є юридичною особою та включений до ЄДРПОУ (ідентифікаційний код 07631100), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних силах, отже зобов'язаний сплачувати передбачені Законом України податки і збори.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано до податкового органу розрахунок по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин на 2005рік, згідно якого податкове зобов'язання за ІІІ та ІV квартал 2005року складає 8212грн.

У встановлені законом терміни, відповідачем не було погашено суму податкового боргу і на день прийняття рішення за ним рахується податкова заборгованість по сплаті податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в сумі 8212грн. 20коп., з якої 4106грн. –за ІІІ квартал 2005року, 4106грн. –за ІV квартал 2005року.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” відповідачу було надіслано першу та другу податкові вимоги (відповідно 1/48 від 08.06.2005р. та 2/111 від 11.07.2005р.), прийнято рішення № б/н від 15.08.2005р. про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

Передбачені Законом України “Про порядок погашення  зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” заходи вжиті позивачем по направленню уваги відповідача на погашення податкового боргу грошовими коштами, матеріальними або нематеріальними цінностями, що належать відповідачу на праві власності або повного господарського відання, до погашення податкової заборгованості не призвели, що і стало підставою для звернення позивача до суду  з позовом про звернення стягнення 8212грн. заборгованості на активи відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши матеріали справи в їх сукупності судом враховується наступне:

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення  зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації (розрахунку), вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації і не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону платник зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу” державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 вищевказаного Закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду (господарського суду).

Пункт 1.6 статті 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначає, що примусове стягнення - це звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків.

Отже, підпунктом 2.3.1 статті 2 та пунктом 1.6 статті 1 зазначеного Закону та статтею 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” позивачу надано право здійснювати заходи з примусового стягнення податкового боргу, тобто звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу.

Доводи відповідача про те, що він не є платником податку з власників транспортних засобів, у зв'язку з чим податковий орган повинен був прийняти подані ним з нульовими показниками уточнюючі декларації не є переконливим, оскільки відповідно до чинного законодавства Військова частина А-1877 є платником даного податку.

Статтею 2 Закону України „Про систему оподаткування” передбачено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільським, селищним, міським радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Закон України „Про Збройні Сили України” не є таким, а передбачені статтею 14 пільги щодо оподаткування не можуть бути підставою для звільнення відповідача від сплати податку, оскільки відповідні зміни до законів про оподаткування не внесені.

Приймаючи до уваги те, що Закон України „Про систему оподаткування” є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правила співвідношення загальної і спеціальної норми у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг Іншими законами, крім законів про оподаткування.

Враховуючи викладене суд вважає позовні вимоги про звернення стягнення 8212грн. на активи відповідача в рахунок погашення його податкового боргу обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.6, 14, 51, 71, 86, 104, 105, 112, 158-163, 167, 254-259, п.п.3, 6-7 Розділу 7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі смт. Ярмолинці до Військової частини А-1877 смт. Ярмолинці про звернення стягнення 8212грн. заборгованості на активи задовольнити.

Звернути стягнення 8212грн. (вісім тисяч двісті дванадцять гривень) заборгованості на активи Військової частини А-1877 (смт. Ярмолинці, вул. Залізнична, код 07631100) на користь Державної податкової інспекції у Ярмолинецькому районі (смт. Ярмолинці, пл.600-річчя Ярмолинець,1, код 33924297).

Згідно ст.ст. 185-186 КАСУ сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до Житомирського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАСУ Постанова, якщо інше не встановлено КАСУ набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                      М.Є. Муха

Віддруковано 3 примірники:

1 –до справи;

2 –позивачу;

           3 –відповідачу.