Постанова

від 04.12.2013 по справі 826/3638/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3638/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юсіель-Консалтінг» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юсіель-Консалтінг» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юсіель-Консалтінг» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000862260, № 0000872260, винесені відповідачем.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року позивач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Юсіель-Консалтінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (код ЄДР 37144600) за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2013 по кримінальній справі № 1-167/12.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2012 р. № 803/22-6/32379344 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, ДПІ дійшло висновку про порушення позивачем п. 1.32, ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого, як зазначає ДПІ, позивачем занижено податок на прибуток за 4 кв. 2010 року на суму 174250 грн., а також п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 139400 грн., у т.ч. за листопад 2010 на суму 1000 грн. та за грудень 2010 на суму 138400 грн.

На підставі зазначених висновків Акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.10.2012 року № 0000862260, № 0000872260.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені в пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Абзацом 1 підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року за № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Крім того, правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у спірний період регулювалися статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон № 334/94-ВР ).

Так, відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток, який був чинний до 01.04.2011 року, валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону № 334/94-ВР, під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Відповідно до п/п. 11.2.1. датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: (1) або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; (2) або дата оприбуткування платником податку товарів, а (3) для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (Виконавець) укладено договір «Про надання сервісних послуг з інформаційних технологій» № 908/10 від 09.08.2010.

Відповідно до умов цього договору замовник (позивач) доручає, а виконавець (ТОВ «Укртехномас-Сервіс») виконує послуги по сервісному обслуговуванню та проведенню регламентних робіт з обслуговування комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення Замовника, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Демієвська, 43.

Згідно п. 9.1 договору, даний договір діє протягом одного року з дати його підписання (09.08.2010).

Договір підписаний з боку виконавця із зазначенням, що він підписаний ОСОБА_3

На виконання умов договору між сторонами в період з 03.12.2010 р. по 24.12.2010 р. складено акти здачі - прийняття робіт (стор. 7 Акту) на суми відповідно: 118750 грн., 118750 грн., 118750 грн., 118750 грн., 118750 грн., 98248,33 грн. та протоколи погодження вартості послуг, в яких зазначено, що вони підписані з боку виконавця ОСОБА_3

На адресу позивача ТОВ «Укртехномас-Сервіс» видано податкові накладні (а.с. 47-52) на загальну суму 691998,3 грн. без ПДВ, з ПДВ - 830398 грн., які видані на дати актів та із зазначенням, що вони підписані ОСОБА_3

Також встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (Виконавець) укладено договір «Про виконання робіт» № 03-11/10 від 03.11.2010.

Відповідно до умов цього договору замовник (позивач) доручає, а виконавець (ТОВ «Укртехномас-Сервіс») бере на себе зобов'язання з виконання роботи із встановлення та налагодження програмно-технічного комплексу (ПТК) серверу баз даних. Роботи виконуються на об'єкті генерального замовника АТ «Казино Прем’єр Палас» в м. Києві.

Загальна вартість робіт за договором складає 6 000 грн., у т.ч. ПДВ 1 000 грн.

Договір підписаний з боку виконавця із зазначенням, що він підписаний ОСОБА_3

На виконання умов договору між сторонами укладено акт здачі-прийняття робіт від 30.11.2010 р., який з боку виконавця також підписаний із зазначенням, що він підписаний ОСОБА_3

На адресу позивача ТОВ «Укртехномас-Сервіс» видано податкову накладну № 69301110 від 30.11.2010 на загальну суму 6 000 грн., у т.ч. ПДВ 1 000 грн., із зазначенням, що вона підписна ОСОБА_3

До матеріалів справи надано банківські виписки в якості підтвердження здійснення розрахунків між сторонами зазначених договорів.

Крім того, позивачем надані докази використання послуг ТОВ «Укртехномас-Сервіс» в своїй господарській діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що позивачем було документально підтверджено право на формування податкового кредиту.

Також з матеріалів справи вбачається, що на час здійснення господарських операцій з позивачем та оформлення відповідних податкових накладних ТОВ «Укртехномас-Сервіс» було платником ПДВ. Свідоцтво платника ПДВ було анульовано через рік після останньої операції з позивачем.

Таким чином, позивач мав право на віднесення сплачених сум до валових витрат виробництва та обігу та податкового кредиту з ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції взяв до уваги постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2013 року по кримінальній справі № 1-167/12, якою було встановлено, що ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 КК України, повністю. По суті обвинувачений зазначив, що усвідомлюючи мету створення суб'єкта підприємницької діяльності для прикриття незаконної діяльності, не маючи намір здійснювати будь-яку діяльність підприємства, зокрема пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, погодився на пропозицію невідомої йому особи та за винагороду у 800 грн. надав цій особі власний паспорт для реєстрації ТОВ «Укртехномас-Сервіс».

Відтак, як по суті резюмує ДПІ, операції носили безтоварний характер, а отже, первинні документи та податкові накладні є юридично дефектними, внаслідок чого у позивача відсутні підстави для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за безтоварними операціями та на підставі первинних документів, які не мають юридичного значення.

Однак, судова колегія зазначає, що сама по собі фіктивність реєстрації контрагента не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій.

Крім того, необхідно зазначити, що з постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2013 року по кримінальній справі № 1-167/12 вбачається, що судом не досліджувалися взаємовідносини позивача з ТОВ «Укртехномас-Сервіс».

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки перевірки про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» у зв'язку з порушенням публічного порядку відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

З огляду на положення ст. 228 Цивільного кодексу України відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності вини, завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак, вважати такі договори нікчемними згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України у суду достатніх підстав немає.

Крім того, щодо реальності проведених господарських операцій, необхідно зазначити наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході судового розгляду справи Відповідачем не наведено належних доказів, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання вказаних договорів недійсними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували висновок податкового органу щодо недійсності господарських договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс».

Враховуючи зазначене, судова колегія дійшла висновку, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не вбачається.

Вказаним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не дав і ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юсіель-Консалтінг» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 207 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юсіель-Консалтінг» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби № 0000872260, № 0000862260 від 30.10.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Постанова складена у повному обсязі 09.12.2013 р.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.