Постанова

від 05.12.2013 по справі 914/1943/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 914/1943/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 26.09.13 у справі№914/1943/13 господарського суду Львівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" доБудинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова простягнення 176 688,10 грн. заборгованості за надані послуги

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вастком" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова про стягнення 170987,45 грн. заборгованості (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог). Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.07.2013 у справі №914/1943/13 (суддя Кидисюк Р.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" 170987,45 грн. заборгованості та 3419,75 грн. судового збору. Місцевий господарський суд виходив, зокрема, з того, що факт надання послуг та їх розмір підтверджено матеріалами справи, однак доказів оплати за надані послуги відповідачем не надано.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 (судді: Матущак О.І. - головуючий, Дубник О.П., Скрипчук О.С.) рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2013 у справі №914/1943/13 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Мотивуючи постанову, апеляційний суд зазначив, що станом на день подання позову строк виконання зобов'язань відповідача за договором про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів не настав.

Не погоджуючись з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вастком" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 530 Цивільного кодексу України, статей 64, 85 Господарського процесуального кодексу України. Заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про ненастання строку виконання зобов'язань за договором.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу та просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.06.2012 між сторонами у справі було укладено договір про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів за умовами якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги зі збирання та вивезення твердих побутових відходів, а замовник зобов'язується оплачувати ці послуги на умовах, передбачених цим договором. Судами установлено, що упродовж лютого - квітня 2013 року, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 181832,85 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Установлено судами і те, що 16.05.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення суми боргу.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" про стягнення з Будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова 170987,45 грн. заборгованості за договором про надання послуг.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд встановив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, натомість, відповідач розрахувався за надані лише частково, доказів про зворотнє відповідачем не надано.

Скасовуючи рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем надіслано вимогу про оплату заборгованості 16.05.2013, яку відповідач отримав 22.05.2013, а відтак, станом на день подання позову до суду - 22.05.2013 строк виконання зобов'язання за договором не настав.

Однак, вказаний висновок апеляційного господарського суду визнається судом незаконним, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Статтею 628 Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 901 Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частиною першою статті 903 Кодексу встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вказуючи на те, що строк виконання грошових зобов'язань відповідачем ще не настав, суд не звернув уваги на те, що стаття 530 Цивільного кодексу України не визначає форми вимоги, а грошове зобов'язання невиконане навіть після заявлення позову. Таким чином, станом на момент прийняття рішення строк виконання зобов'язання з оплати відповідачем в будь-якому випадку настав.

Однак, судом апеляційної інстанцій при прийнятті постанови по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

Таким чином, враховуючи наведене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, переоцінка яких за приписами статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду Львівської області про обґрунтованість позовних вимог. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, в той же час рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у даній постанові, відповідно до пункту 6 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 49, пунктом 6 статті 111 9 , статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.13 у справі №914/1943/13 господарського суду Львівської області скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2013 у даній справі залишити в силі.

Стягнути з Будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастком" 1709,88 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Львівської області.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Г.Фролова