Постанова

від 03.12.2013 по справі 822/3312/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3312/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Совгири Д. І.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

представника позивача: Омельчак О.В.

представника позивача: Барладини С.Г.

представника відповідача: Царука Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" (Позивач) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000532203/1898 від 02.08.2013 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Представники Позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що працівниками ДПІ у м.Хмельницькому проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Тін Імпекс" з питань достовірності декларування різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 р., вересень 2012 р., листопад 2012 р., січень - березень 2013 р., за результати якої складено акт № 2987/22-3/30190273 від 17 липня 2013 р.

Згідно висновків вказаного акту Позивачем порушено п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, а саме - занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, на 318 262 грн., в т.ч. в розрізі звітних періодів: - червень 2011 року на суму ПДВ 318 262 грн.

На підставі матеріалів перевірки ДПІ у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000532203 від 02.08.2013 року про збільшення суми бюджетного/грошового відшкодування з податку на додану вартість по вітчизняних товарах і послугах в сумі 318262 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями.

Так, висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що ТОВ "Тін Імпекс" завищено податковий кредит за червень 2011р. в сумі ПДВ 318262 грн. за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, виписаних ДП "АТТІС" по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позову, Хмельницький окружний адміністративний суд вказав на недоведеність Позивачем факту транспортування товару ТОВ "Тін Імпекс" та ДП «Аттіс», що свідчить про відсутність господарської операції між суб'єктами підприємництва, а відповідно і про обґрунтованість рішення податкового органу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З обставин справи встановлено, що 04 серпня 2009 року між ТОВ «Тін Імпекс» (Покупець) та ДП «Аттіс» (Постачальник) укладено договір поставки товару №19/08, згідно умов якого ДП «Аттіс» зобов'язується своєчасно поставляти сплави, брухт та відходи кольорових і чорних металів, а Позивач - прийняти товар та здійснити оплату згідно умов даного договору. Ціна товару вказується у накладних на кожну поставку. Оплата за товар здійснюється Покупцем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Постачальника. Згідно р.5 договору поставка товару здійснюється зі складу Постачальника автотранспортом та за рахунок однієї із сторін, в залежності від домовленості між ними. Перехід права власності відбувається в момент отримання товару Покупцем у пункті поставки відповідно до акту прийому-передачі.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, оцінюючи реальність господарських операцій, суд враховує наявність низки первинних документів, які відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а саме: належних договорів на надання певних послуг, поставку товару, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, податкової накладної на оплату послуг, товарів, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

На підтвердження виконання умов укладеного договору Позивачем надано податкові та видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, товарно-транспортні накладні (а.с.70-95), копію витягу з книги обліку руху автомобільного транспорту (а.с. 187-188), банківські виписки платіжних доручень (а.с.96-99), що свідчать про здійснення оплати поставленого товару.

На підтвердження використання отриманого товару у власній господарській діяльності Позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 26 за червень 2011 року (а.с. 155) та щодобові звіти виробництва за період з 01 по 30 червня 2011 року (а.с. 156-186).

Вказані первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції на предмет їх відповідності вимогам законодавства, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операцій Позивача щодо придбання матеріальних цінностей, оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою їх придбання було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а тому Позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціях з ДП «Аттіс» за червень 2011р.

Крім того, в судовому засідання представник Відповідача не надав суду пояснення щодо висновків акту перевірки, згідно з якими податкові накладні Позивача не відповідають вимогам "першої події" відповідно до ст.187 Податкового Кодексу, та не вказав, в чому саме полягає зазначене порушення правила "першої події", що свідчить про необгрунтованість таких тверджень Відповідача.

З приводу недоліків товарно-транспортних накладних, на які постилається Відповідач, колегія суддів зауважує, що не зазначення чи неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів, як то пунктів навантаження чи розвантаження, прізвищ відповідальних осіб тощо, є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки ТТН не є підставою для нарахування податкового кредиту або витрат підприємства. За таких обставин, зважаючи, що товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, колегія суддів вважає, що недоліки заповнення товарно-транспортної накладної не мають значення для вирішення спору щодо наявності у Позивача права на формування податкового кредиту чи витрат за наявності належним чином виданої податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарської операції.

Також, судом встановлено, що під час проведення перевірки працівниками Відповідача використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ДП "Аттіс" з питань взаємовідносин з ТОВ "Лібертин" за червень 2011 року №238/22-2/24918056 від 16.04.2013 р., отриманий від ДПІ у Києво- Святошинському районі, так як основним постачальником ДП "Аттіс" за червень 2011 року є ТОВ "Лібертин". В червні 2011 року ДП "Аттіс" мало взаємовідносини з ТОВ "Лібертин" зареєстрованим у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва. Згідно додатку 5 до декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року ДП "Аттіс" відобразило податковий кредит по ТОВ "Лібертин" в сумі 266608,00 грн. ТОВ "Лібертин" відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за червень 2011 року податкові зобов'язання не задекларовано.

Згідно з додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ за червень 2011 року та з урахуванням додатку 5 до уточнюючої податкової декларації з податку на додану вартість "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів" встановлено, що постачальником ТОВ "Лібертин" було ТОВ "Дельта плюс юг" (перебуває на обліку в ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС, стан - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, основний вид діяльності - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин), сума податкового кредиту по якому складає 395755,04 грн.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби листом отримано акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 07.03.2012 № 187/23-6/37113986 про результати позапланові невиїзної перевірки ТОВ "Дельтаплюс Юг" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 07.06.2010 року по 31.12.2011 року в якому зазначено, що свідоцтво платника податку на додану вартість № 100286967 від 07.06.2010 року анульовано 30.06.2011 року.

З приводу вищезазначеного, колегія суддів зазначає наступне.

Чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставить в залежність отримання результатів перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування від підтвердження правомірності віднесення ним до податкового кредиту сум податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Крім того, відповідно до ст..18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент вчинення спірних правовідносин ДП «Аттіс» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі та мало статус платника ПДВ, про що свідчить наявна в матеріалах справи фотокопія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №011011, копія Свідоцтва №13850153 про реєстрацію платника ПДВ, копія довідки АА №451329 з ЄДРПОУ (а.с. 197-199), а отже Позивач мав право обраховувати податкові зобов'язання по здійснених з ДП «Аттіс» господарських операціях.

Слід також зазначити, що згідно з положеннями цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між Позивачем та ДП «Аттіс», недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений Позивачем з ДП «Аттіс» відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності Позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товарів Позивачу зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів, а тому і відсутність будь-яких витрат на зазначені операції не були доведені, а надані Позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору суд першої інстанції врахував не всі його обставини, тому висновки суду по суті справи не в повній мірі відповідають встановленим у ній обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів № 0000532203/1898 від 02 серпня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тін Імпекс" судовий збір в сумі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн. шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України з рахунку Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "09" грудня 2013 р. .

Головуючий Курко О. П.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Совгира Д. І.