Постанова

від 28.11.2013 по справі 801/4124/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/4124/13-а

28.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Тоскіна Г.Л. ) від 16.05.2013 по справі № 801/4124/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Будінвестсанація" (вул. Гайдара, буд. 14 кв.36, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95026)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/4124/13-а адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Будінвестсанація» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0006741502 від 02.04.2013 року та № 0005231501 від 02.04.2013 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від ь16 травня 2013 року та у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована наявністю у контрагента позивача - Фірми «Капітель-Плюс» ознак «фіктивності», діяльність якого, на думку податкової інспекції, була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із зменшенням позивачу від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2010 року у розмірі 99075 грн. податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2013 року № 0005231501 та збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 19815 грн. за основним платежем та 4953,7 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2013 року № 0006741502.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.03.2013 року № 1648/15.2/31553287 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПРАТ «Будінвестсанація» (код ЄДРПОУ 31553287) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель-Плюс» (ЄДРПОУ 31095815) за червень 2010», яким було встановлено завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по фінансово-господарським операціям із Фірмою «Капітель-Плюс», діяльність якої податкова інспекція вважає такою, що спрямована на надання податкової вигоди третім особам. Фірму «Капітель-Плюс» податкова інспекція вважає такою, що має ознаки «фіктивності», правочині між позивачем та Фірмою - нікчемними в силу безтоварного характеру господарських операцій.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та Фірмою «Капітель-Плюс», був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності діяльності вказаного підприємства, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Таким чином, зі змісту вказаних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту з ПДВ та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Господарські операції, що були проведені між позивачем та Фірмою «Капітель-Плюс», спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується матеріалами справи - первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які суд першої інстанції ретельно дослідив під час з'ясування фактичних обставин справи.

Так судом першої інстанції було встановлено наступне.

На підставі усної домовленості Фірмою «Капітель-Плюс» на користь ПАТ "Будінвестсанація" були передані товарно-матеріальні, а саме будівельні матеріали у асортименті, що підтверджується видатковою накладною № РН-0001031 від 30.06.2010 на суму 118889,10 грн., у тому числі ПДВ 19814,85 грн. (вартість без ПДВ - 99074,25 грн.).

ПАТ "Будінвестсанація" повністю сплатило Фірмі «Капітель-Плюс» грошові кошти у сумі 118889,10 грн., у тому числі ПДВ 19814,85 грн., що підтверджується звітами про використання коштів наданих на відрядження або під звіт та відповідними фіскальними чеками.

У журналах-ордерах по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ПАТ "Будінвестсанація" за червень 2010 року операції з оприбуткування товарів, отриманих від Фірми «Капітель-Плюс», відображені на загальну суму 118889,10 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач має матеріально-технічні можливості, а саме складські приміщення, для зберігання придбаних будівельних матеріалів, що підтверджується наступним.

Так, позивачем було укладено договір оренди нерухомого майна, яке належить АР Крим від 11.02.2002, відповідно до якого Орендодавець (ПП «Кримпчелопром») передає частину нерухомого майна за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Д.Ульянова, 70 загальною площею 924,60 кв.м., а орендар (ПАТ "Будінвестсанація" ) приймає його в оренду.

Таким чином, ПАТ "Будінвестсанація", враховуючи сукупну кількість будівельних матеріалів, отриманих від Фірми «Капітель-Плюс», мав матеріально-технічні ресурси, а саме складські приміщення, для їх зберігання та використання у власній господарській діяльності.

Так між позивачем та Головним управлінням капітального будівництва при Раді міністрів АР Крим 25.02.2010 було укладено договір № 136/982/070 «Реконструкція мереж системи водопостачання с. Артемівка Чорноморського району».

Згідно п. 1.1 договору від 25.02.2010р. замовник, відповідно до протоколу №2 від 15.02.2010 засідання тендерного комітету Головного управління капітального будівництва при Раді міністрів АР Крим по здійсненню закупівель згідно положення про закупівель товарів робіт (послуг) за державні кошти, доручає, а виконавець (ПАТ "Будінвестсанація") на свій ризик приймає на себе зобов'язання призвести роботи по об'єкту «Реконструкція мереж системи водопостачання с. Артемівка Чорноморського району».

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов зазначеного договору позивачем були виконанні роботи з реконструкції системи водопостачання, що підтверджується актами виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року та листопад 2010 року.

Таким чином товари (будівельні матеріали в асортименті), придбані у Фірми «Капітель-Плюс» були використані позивачем під час зазначеної реконструкції мереж водопостачання, тобто використані у господарській діяльності позивача.

Внаслідок чого, у позивача виникли, в тому числі, зобов'язання по формуванню об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість.

На виконання вимог ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року позивачем надані письмові пояснення та докази того, що увесь товар від Фірми «Капітель-Плюс» ПАТ «Будінвестсанація» було доставлено наземним транспортом, а саме: автомобілями КАМАЗ, ГАЗ, ЗИЛ, САЗ, які належать позивачу. Тобто, товар був вивезений самим позивачем власним транспортом (а.с. 163).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується не тільки реальне отримання позивачем товару (робіт, послуг) від Фірми «Капітель-Плюс» та також підтверджується використання позивачем отриманого товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Докази, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача та висновки суду першої інстанції суду апеляційної інстанції не надано.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вказаним підприємством, не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (робіт, послуг). Податкова інспекція лише виходила із висновку про нікчемність правочинів, що призвело до висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.05.2013 по справі № 801/4124/13-а змінити.

Викласти пункт третій резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Будінвестсанація» (вул. Гайдара, б. 14, кВ. 36 м. Сімферополь, АР Крим, 95026, ЄДРПОУ 31553287) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1238,44 грн. (Одна тисяча двісті тридцять вісім гривень сорок чотири копійки ) з Державного бюджету України».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/4124/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська