Постанова

від 21.11.2013 по справі 2а-10841/12/0170/30

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-10841/12/0170/30

21.11.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Суворова С.В. ) від 19.07.2013 по справі № 2а-10841/12/0170/30

за позовом Малого приватного підприємства "ВТІ" (пров. Юнатів, буд. 5/10 кв.10, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98309)

до Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. С. Борзенко, 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 року адміністративний позов Малого приватного підприємства "ВТІ" до Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , - задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС за № 0001362202 від 21.09.2012 року щодо нарахування Малому Приватному Підприємству "ВТІ" податку на прибуток підприємств в сумі 23185,00 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС за № 0001372202 від 21.09.2012 року щодо нарахування Малому Приватному Підприємству "ВТІ" податку на додану вартість в сумі 20161,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2799,00 грн.

Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19 липня 2013 року та у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат по справі. Також податкова інспекція посилається на неможливість здійснення операцій купівлі-продажу ТМЦ (робіт, послуг) ТОВ «ЕКТ-Сервіс», що є контрагентом-постачальником для МПП «ВТІ».

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 23185,00 грн. за основним платежем податковим повідомленням-рішенням від 21.09.2012 року № 0001362202 та збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20161,00 грн. за основним платежем та 2799,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 21.09.2012 року № 0001372202.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту від 06.09.2012 року № 773/22-02/22274212 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Малого приватного підприємства «ВТІ» (код за ЄДРПОУ 22274212) з питання достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» (код за ЄДРПОУ 37139302) у червні-серпні 2011 року» та відповіді на заперечення від 18.09.2012 року № 12782/10/22-02.

Так у акті перевірки та відповіді на заперечення зазначено, що перевіркою встановлено порушення ч. 1-3, ч. 5-6 ст. 203, ч. 1-2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених МПП «ВТІ» при взаємовідносинах з ТОВ «ЕКТ-Сервіс» у періоді червень-серпень 2011 року, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 20161,00 грн., у т.ч.: червень 2011 року на суму 8969,00 грн., липень 2011 року на суму 6525,00 грн., серпень 2011 року на суму 4667,00 грн. та заниження податку на прибуток підприємств у сумі 23185,00 грн., у т.ч.: 2 квартал 2011 року в сумі 10314,00 грн., 3 квартал 2-011 року в сумі 12871,00 грн. в результаті завищення валових витрат по фінансово-господарським операціям із ТОВ «ЕКТ-Сервіс».

З акту перевірки вбачається, що такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на результатах перевірок іншими податковими органами контрагентів контрагента позивача ТОВ «ЕКТ-Сервіс» по ланцюгу, а саме: ТОВ «Форвер», ТОВ «ТІСА ПЛЮС» та контрагентів останніх.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення понесених витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаним суб'єктом господарської діяльності, у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «ЕКТ-Сервіс», був відсутній відповідний вирок суду щодо фіктивності діяльності вказаного підприємства, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Таким чином, зі змісту вказаних положень Податкового кодексу України випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту з ПДВ та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Господарські операції, що були проведені між позивачем та ТОВ «ЕКТ-Сервіс», спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується матеріалами справи - первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які суд першої інстанції ретельно дослідив під час з'ясування фактичних обставин справи.

Так, у період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року позивачем отримано комп'ютерної техніки від ТОВ "ЕКТ-Сервіс" на суму 53813,10 грн., згідно накладних: № 20335 від 08.06.2011 р. на суму 18361,02 грн., № 20723 від 15.06.2011 р. на суму 10635,12 грн., № 20853 від 17.06.2011 р. на суму 3016,92 грн., № 20942 від 21.06.2011 р. на суму 21800,04 грн. (т.І а.с.66,74,78,81)

Також позиву надані податкові накладні: № 280 від 08.06.2011 р. на суму 18361,02 грн. в т.р. ПДВ - 3060,17 грн., № 404 від 15.06.2011 р. на суму 10635,12 грн. в т.р. ПДВ - 1772,52 грн., № 445 від 17.06.2011 р. на суму 3016,92 грн. в т.р. ПДВ - 502,82 грн., № 482 від 21.06.2011 р. на суму 21800,04 грн. в т.р. ПДВ - 3633,34 грн. (т. І а.с. 67,75,79,82).

За отриману комп'ютерну техніку здійснена оплата на суму 53813,08 грн. за платіжними дорученнями: № 357 від 03.06.2011 р. на суму 5000,00 грн., № 369 від 03.06.2011р. на суму 3200,00 грн., № 370 від 09.06.2011 р. на суму 3000,00 грн., № 375 від 10.06.2011 р. на суму 3100,00 грн., № 385 від 15.06.2011 р. на суму 5467,30 грн., № 401 від 17.06.2011 р. на суму 3127,72 грн., № 421 від 29.06.2011 р. на суму 466,02 грн., № 387 від 15.06.2011 р. на суму 8000,00 грн., № 389 від 16.06.2011 р. на суму 2635,12 грн., № 391 від 17.06.2011 р. на суму 3016,92 грн., № 405 від 21.06.2011 р. на суму 2000,00 грн., № 414 від 22.06.2011 р. на суму 5000,00 грн., № 425 від 29.06.2011 р. на суму 2000,00 грн., № 427 від 30.06.2011 р. на суму 5000,00 грн., № 124 від 30.06.2011 р. на суму 7800,00 грн. (т. І а.с. 68-73, 76-77, 80,83-87, 98)

У період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року позивачем отримано комп'ютерної техніки від ТОВ "ЕКТ - Сервіс" на суму 39151,26 грн., згідно накладних: № 21846 від 06.07.2011 р. на суму 16110,00 грн., № 21878 від 07.07.2011 р. на суму 23041,26 грн. (т.І а.с.88,91 )

Також позиву надані податкові накладні: № 111 від 06.07.2011 р. на суму 16110,00 грн. в т.ч. ПДВ - 2685,00 грн., № 141 від 07.07.2011 р. на суму 23041,26 грн. в т.ч. ПДВ - 3840,21 грн. (т. І а.с. 89,92 )

За отриманий товар позивач сплатив ТОВ "ЕКТ - Сервіс" - 39151,30 грн., за платіжними дорученнями: № 444 від 06.07.2011 р. на суму 16110,06 грн., № 454 від 07.07.2011 р. на суму 7000,00 грн., № 459 від 08.07.2011 р. на суму 3000,00 грн., № 475 від 14.07.2011 р. на суму 5000,00 грн., № 503 від 26.07.2011 р. на суму 3000,00 грн., № 508 від 28.07.2011 р. на суму 3000,00 грн., № 519 від 29.07.2011 р. на суму 2041,24 грн. (т. І а.с. 90, 93-97).

У період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р. позивач отримав від ТОВ "ЕКТ-Сервіс" комп'ютерну техніку на суму 28000,02 грн. за накладною № 23674 від 02.08.2011 р., податковою накладною № 75 від 02.08.2011 р. на суму 28000,02 грн. в т.р. ПДВ - 4666,67 грн. (т. І, а.с. 99-100).

Оплата за отриманий товар на суму 28000,00 грн. здійснена за платіжними дорученнями: № 520 від 02.08.2011 р. на суму 2000,00 грн., № 534 від 05.08.2011 р. на суму 6000,00 грн., № 538 від 09.08.2011 р. на суму 5000,00 грн., № 560 від 17.08.2011 р. на суму 15000,00 грн. (т. І а.с. 102-103 ).

Всі вище перелічені операції з придбання комп'ьютерної техніки відображено у бухгалтерському обліку позивача: Дт 207 - Кт 631, у податковому обліку: Дт 644 - Кт 631, що підтверджено висновком експерта. (т. ІІІ, а.с. 89)

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.06.2011 р. по 31.08.2011 р. господарські операції з придбання комп'ютерної техніки та комплектуючих від ТОВ "ЕКТ - Сервіс" відображені в бухгалтерському обліку МПП "ВТІ" на загальну суму 120964,38 грн. з ПДВ. Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковій формі на суму 125964,38 грн. в т.р. ПДВ з урахуванням сплати за доставку.

Придбаний товар - комп'ютери та комплектуючі до комп'ютерів в подальшому реалізований позивачем іншим підприємствам - платникам податку на додану вартість, зокрема: Державній установі "Держгідрографія", ТОВ "Антельфтермінал", ТОВ "Крим-Донбас", ТОВ "Беллатрікс", ТОВ "Ювас-Газсервіс", КРП "ВПВКГ м. Керчі", ПАТ "Суднобудівний завод "Залів", ПАТ "Крименерго", ДП "Головний територіальний науково-дослідний проектний інститут Кримндіпроект", ДП "Керченський комбінат хлібопродуктів", КП "Войковець", ПП "Здоров'я - Керч", ДП "Тис - Крим", ТОВ "Меблі", ПАТ Банк "Морський", ТОВ "Мале підприємство "Надежда", ТОВ "Наукове-виробниче підприємство "ПК-Сервіс", ТОВ "Дистриб'юторська фірма "Руслана", ТОВ "ТЕС-Інвестсервіс", Керченська портова лікарня на водному транспорті, ТОВ "Колфун-Інвест", ТОВ "Альтцем", Державний заклад "Керченська міська Санітарно - Епідеміологічна Станція" Міністерства охорони здоров'я України, ПАТ "Керченський металургійний комбінат", Управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, які мають відповідні свідоцтва. (т. І а.с. 138-163)

З деякими контрагентами позивач укладав письмові договори на постійній основі (т. ІІІ а.с. 24-37).

Податкові накладні № 280 від 08.06.2011 р., № 404 від 15.06.2011 р., № 445 від 17.06.2011 р., № 482 від 21.06.2011 р., № 111 від 06.07.2011 р., № 141 від 07.07.2011 р. та № 75 від 02.08.2011 р. надані контрагентом позивача - ТОВ "ЕКТ - Сервіс" оформлені у відповідність з вимогами статті 201 Податкового Кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що єдиною підставою для нарахування податкових зобов'язань позивачу, стали акти:

- № 243/23-2/37139302 від 26.01.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки "ЕКТ - Сервіс" (код ЄДРПОУ 37139302) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Тіса Плюс" (код за ЄДРПОУ 36019896) за період червень 2011 р., серпень-вересень 2011 р.,

- № 405/23-2/37139302 від 15.02.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки "ЕКТ - Сервіс" (код ЄДРПОУ 37139302) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Тіса Плюс" (код за ЄДРПОУ 36019896) за період липень 2011 р.

Судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги зазначені акти, оскільки вони були предметом розгляду в адміністративних справах № 2а-11061/12/2670, № 2а-11060/12/2670.

Так, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2012 року по справі № 2а-11061/12/2670, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, визнані протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки, результати якої оформлені актом № 405/23-2/37139302 від 15.02.2012 р. без направлення запитів про надання інформації.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2012 року по справі № 2а-11060/12/2670, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, визнані протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКТ - Сервіс", за результатами якої було складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 26 січня 2012 року № 243/23-2/37139302.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання умов правочинів між позивачем та вказаним підприємством, не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарів (робіт, послуг). Податкова інспекція лише виходила із висновку про нікчемність правочинів, що призвело до висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України під час розподілу судових витрат по справі, а саме: стягнення на користь позивача витрат зі сплати судового збору у розмірі 461,45 грн. та судових витрат, пов'язаних із проведенням судово-економічної експертизи в розмірі 4291,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим, то судова колегія погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

При таких обставинах справи апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керченської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 по справі № 2а-10841/12/0170/30 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС за № 0001362202 від 21.09.2012 року щодо нарахування Малому приватному підприємству "ВТІ" податку на прибуток підприємств в сумі 23185,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС за № 0001372202 від 21.09.2012 року щодо нарахування Малому приватному підприємству "ВТІ" податку на додану вартість в сумі 20161,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2799,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства "ВТІ" (ЄДРПОУ 22274212, 98309, АР Крим, м. Керч, пров. Юнатів, буд. 5/10 кв.10) 461,45 грн. (Чотириста шістдесят одна гривня сорок п'ять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого приватного підприємства "ВТІ" (ЄДРПОУ 22274212, 98309, АР Крим, м. Керч, пров. Юнатів, буд. 5/10 кв.10) 4291,00 грн. (Чотири тисячі двісті дев'яносто одна гривня) судових витрат, пов'язаних із проведенням судово - економічної експертизи.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська