Постанова

від 02.12.2013 по справі 801/6565/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/6565/13-а

02.12.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Даніліна К.В.

за участю сторін:

представник позивача, Малого підприємства "Кримдизельсервіс"- Слукін Сергій Миколайович довідка № 528421 від 05.07.12,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим- не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши адміністративну справу № 801/6565/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Пакет Т.В. ) від 31.07.2013

за позовом Малого підприємства "Кримдизельсервіс" (вул. Надинського, 15/17, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 16 травня 2013 року, прийняті відносно Малого підприємства «Кримдизельсервіс»: №0004312203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 31814,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 3027,00 грн., №0004312203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 48104,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 24052,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь Малого підприємства «Кримдизельсервіс» судовий збір у розмірі 1069,97 грн. шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2013 в порядку статей 47, 49, 55, частин шостої, сьомої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства здійснена заміна відповідача- Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на належного- Державну податкову інспекцію у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Мале підприємство «Кримдизельсервіс» (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.05.2013: №0004312203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 31814,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 30275,00 грн. та №0004322203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 48104,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 24052,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем в складі ціни за товари (роботи, послуги), отримані від контрагентів, у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з такими постачальниками є нікчемними, оскільки укладені угоди мали реальний характер, податковий кредит з податку на додану вартість та витрати сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а вказаний висновок податкового органу, на думку позивача, є необґрунтованим і таким, що суперечить чинному законодавству.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та за податку на прибуток підприємств, прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами, операції з контрагентами, за результатом яких сформований податковий кредит з податку на додану вартість не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.05.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0004312203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 31814,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 30275,00 грн. та №0004322203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 48104,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 24052,00 грн.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 17.04.2013 №2296/22-3/16322987 позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань достовірності формування податкового кредиту за квітень, травень, червень 2012 року та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Олімп-Пром» у вересні, жовтні 2011 року, ПП «Градстройінвест - СВ» у квітні 2012 року та ПП «Островок» у жовтні 2012 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 3,4 кв. 2011 року та 2 кв. 2012 року на загальну суму 31814,00 грн.; підпункту 14.1.191 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення сум податкового кредиту в розмірі 48104,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що з урахуванням отриманої податкової інформації про відсутність ТОВ «Олімп-Пром», ПП «Градстройінвест - СВ», ПП «Островок» за юридичною адресою, відсутність інформації про фактичне місцезнаходження підприємства та його посадових осіб, операції ТОВ «Олімп-Пром», ПП «Градстройінвест - СВ», ПП «Островок» з контрагентами-покупцями не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, наслідком діяльності є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. За таких підстав неможливо підтвердити придбання ММ «Кримдизельсервіс» товарно-матеріальних цінностей від контрагентів-постачальників ТОВ «Олімп-Пром», ПП «Градстройінвест - СВ», ПП «Островок» та прийняти до обліку первинні документи, які неправомірно складені ТОВ «Олімп-Пром», ПП «Градстройінвест - СВ», ПП «Островок».

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 22.08.2011 між ТОВ «Олімп-Пром» (постачальник) та позивачем (замовник) укладено договір постачання за №220801, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати замовникові автофургон промтоварний АПФ - 43114 (КамАЗ) за ціною 60000,00 грн. у кількості 1 (одна) шт., а замовник прийняти та оплатити товар. 02.09.2011 ТОВ «Олімп-Пром» здійснило поставку товару на адресу позивача на загальну суму 60000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 10000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною за №020901 від 02.09.2011 та податковою накладною за №14 від 02.09.2011.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 02.09.2011 між ТОВ «Олімп-Пром» (постачальник) та позивачем (замовник) укладено договір постачання за №020902, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати замовникові автофургон промтоварний АПФ - 43114-1015 за ціною 74400,00 грн. у кількості 1 (одна) шт., а замовник прийняти та оплатити товар. 14.09.2011 на виконання вказаного договору ТОВ «Олімп-Пром» здійснило поставку товару на адресу позивача на загальну суму 74400,00 грн. у тому числі податок на додану вартість 12400,00, що підтверджується видатковою накладною №РН-140902 від 14.09.2011 та податковою накладною №77 від 14.09.2011.

Окрім цього, 12.10.2011 між ТОВ «Олімп-Пром» (постачальник) та позивачем (замовник) укладено договір постачання №121003, за яким постачальник зобов'язується передати замовникові автофургон промтоварний АФП - 3309 за ціною 26700,00 грн. у кількості 1 (одна) шт., та автофургон вахтовий АФБ-3309 за ціною 35100,00 грн., у кількості 1 (одна) шт. далі товар, а замовник прийняти та оплатити товар. 24.10.2011 на виконання вказаного договору ТОВ «Олімп-Пром» здійснило поставку товару на адресу позивача на загальну суму 61800, грн. у тому числі податок на додану вартість 10300,00, що підтверджується видатковою накладною №РН-241002 від 24.10.2011 та податковою накладною №82 від 24.10.2011.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 26.03.2012 між ПП «Градстройінвест-СВ» (постачальник) та позивачем (замовник) укладено договір постачання товару №280302, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцеві товари в асортименті, кількості і за ціною, згідно заявки покупця, узгодженої сторонами за допомогою факсимільній або електронній формі, або в усній формі, а покупець прийняти і сплатити його на умовах цього договору. Орієнтована сума договору складає 150000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість. На виконання вказаного договору 02.04.2012 ПП «Градстройінвест-СВ» здійснило поставку товару на адресу позивача на загальну суму 36502,06 грн. у тому числі податок на додану вартість 6083,68 грн., що підтверджується видатковою накладною №02 від 02.04.2012 та податковою накладною №2 від 02.04.2012.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 05.10.2012 між ПП «Островок» (постачальник) та позивачем (замовник) укладено договір поставки №10-8, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцеві замовникові автофургон промтоварний АФ-4326 за ціною 55920,00 грн. у кількості 1 (одна) шт., а замовник прийняти і сплатити товар. На виконання вказаного договору 16.10.2012 ПП «Островок» здійснило поставку товару на адресу позивача на загальну суму 55920,00 грн. у тому числі податок на додану вартість 9320,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-161001 від 16.10.2012 та податковою накладною №31 від 16.10.2012.

Оплата позивачем придбаних у ТОВ «Олімп-Пром», ПП «Градстройінвест-СВ» та ПП «Островок» товарів підтверджується виписками з банківського рахунку.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безперечно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного Суду України та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим щодо прийняття спірних повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 16.05.2013: №0004312203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 31814,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 30275,00 грн. та №0004322203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 48104,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 24052,00 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено про стягнення судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунку відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильно по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 у справі № 801/6565/13-а змінити.

Викласти абзац 4 резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Малого підприємства "Кримдизельсервіс" (ЄДРПОУ 16322987; адреса: вул. Надинського, 15/17, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022) судовий збір у розмірі 1069,97 грн."

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2013 у справі № 801/6565/13-а залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 09 грудня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко