Ухвала

від 05.11.2013 по справі 820/8139/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 р.Справа № 820/8139/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2013р. по справі № 820/8139/13-а

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області, звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за перший квартал 2013 року в сумі 1187,73грн.

Крім того, позивачем подано клопотання про забезпечення позову, в якому останній просить накласти арешт на майно відповідача, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 та на грошові кошти ОСОБА_1.

10 вересня 2013 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відмовлено Управлінню Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач, не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення для вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у позивача є підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити належне майно та зняти кошти з своїх розрахункових рахунків, що зробить неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам, інтересам, а правова оцінка дій відповідача підлягає встановленню під час судового розгляду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст.ст.117,118 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 117 КАС України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі;

2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів;

3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому;

4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Для забезпечення адміністративного позову суд може:

1) зупинити дію всього рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються;

2) заборонити вчиняти певні дії.

Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 06.03.2008 р. застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, в позовній заяві Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за перший квартал 2013 року в сумі 1187,73грн., а в клопотанні про забезпечення позову просив накласти арешт на майно відповідача, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 та на грошові кошти ОСОБА_1, мотивуючи це тим, що у позивача є підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити належне майно, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 та зняти кошти х своїх розрахункових рахунків.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не зазначено з яких саме обставин він дійшов до висновку щодо існування, без вжиття заходів забезпечення позову очевидної небезпеки заподіяння шкоди інтересам держави. Посилання позивача на можливість розпорядження відповідачем належним йому майном не доводять існування такої небезпеки, оскільки ці дії випливають з ведення відповідачем господарської діяльності, будь-яких інших причин позивачем не зазначено.

Враховуючи наведене, доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, позивачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, оскільки вимога позивача щодо забезпечення позову є необґрунтованою.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чугуївському районі Харківської області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2013р. по справі № 820/8139/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.