Ухвала

від 26.11.2013 по справі 826/8633/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8633/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

26 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стор ЛТД» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу, а також податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Стор ЛТД» (далі - Позивач, ТОВ «Стор ЛТД») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про: визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2012 року №2071 щодо проведення позапланової перевірки; визнання неправомірними дій Відповідача щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Стор ЛТД» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджетну сум податків по взаємовідносинам з ПП «ВКФ «Ніколь Плюс» за жовтень 2011 року; визнання неправомірними дій ДПІ у Дніпровському районі м. Києва щодо складання акту від 25.12.2012 року №6056/22-621-19477704; скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013 року №0000252260 та №0000242260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2013 року позов задоволено частково - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року №0000252260, №0000242260. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ПП «ВКФ «Ніколь Плюс» договору, на підставі яких ТОВ «Стор ЛТД» було сформовано податковий кредит, а також зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що ДПІ у Дніпровському районі мало право на проведення перевірки та складання акту.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у грудні 2012 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі на підставі наказу від 21.11.2012 року №1889 та направлення на проведення перевірки від 12.12.2012 року №2517, у відповідності до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стор ЛТД» з питань дотримання податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ПП «ВКФ Ніколь Плюс» за жовтень 2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок занижено податок на додану вартість на загальну суму 125 542,00 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 144 374,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 25.12.2012 року №6056/22-621-19477704. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 року: форми «Р» №0000252260, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 188 313,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 125 542,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 62 771,00 грн.); форми «Р» №0000242260, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 144 374,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 144 374,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо правомірності проведення перевірки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Отже, зі змісту наведеної статті вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною.

Згідно пп. 75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

При цьому, пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу імперативно визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем направлено Позивачу запит від 22.11.2012 року №14781/10/22-711 (а.с. 9). У зазначеному запиті податковий орган просив ТОВ «Стор ЛТД», зокрема, надати пояснення та їх документальні підтвердження (завірені копії первинних документів) з питань взаємовідносин з ПП «ВКФ «Ніколь Плюс» за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

У відповідь на вказаний запит Позивач направив ДПІ у Дніпровському районі лист з поясненнями від 27.11.2012 року №369 (а.с.10-13), до якого додав визначені в запиті документи окрім тих, що підтверджують транспортування продукції.

Тобто, у розумінні приписів пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України Позивачем була надана відповідь на запит не у повному обсязі, що і є підставою для проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу від 11.12.2012 року №2071.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Враховуючи, що у ході перевірки Відповідачем були встановлені, на думку ДПІ у Дніпровському районі, порушення ТОВ «Стор ЛТД» вимог податкового законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог щодо скасування наказу про проведення перевірки, а також визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та складанню акту перевірки.

Щодо твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про необґрунтованість висновків податкового органу щодо відсутності у Позивача підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за результатами взаємовідносин з ПП «ВКФ «Ніколь плюс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між контрагентами договору, суд першої інстанції вірно встановив, що 04.10.2011 року між ТОВ «Стор ЛТД» (Замовник) та ПП «ВКФ Ніколь Плюс» (Виконавець) було укладено договір №б/н (далі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов'язується поставити Замовникові холодильне обладнання (Товар), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити цей Товар.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Виконавець повинен передати Замовнику Товари згідно з Додатком 1, якість яких відповідає умовам встановленим виробниками цих товарів та не має дефектів.

Ціна Договору, відповідно до п. 3.1, складає 753 253,70 грн., у тому числі ПДВ - 125 542,29 грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, факт виконання зазначеного Договору підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: податкових накладних (а.с. 29, 31), видаткових накладних (а.с. 30, 32), банківських виписок (а.с. 37-39).

При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, поставка обладнання за Договором здійснювалася силами постачальника на склад Позивача.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання нікчемним укладеного Позивачем з ПП «ВКФ Ніколь Плюс» Договору немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ПП «ВКФ Ніколь Плюс» Договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП «ВКФ Ніколь Плюс» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000252260 від 11.01.2013 року у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «ВКФ Ніколь Плюс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

З огляду на викладене колегія суддів критично оцінює посилання Апелянта на встановлення у ході перевірки ПП «ВКФ Ніколь Плюс» взаємовідносин останнього з контрагентами, які мають ознаки «фіктивності».

Крім того, посилання Апелянта на фіктивний характер діяльності ТОВ «Стор ЛТД» з огляду на встановлення у ході неможливості проведення зустрічної звірки ПП «ВКФ Ніколь Плюс» відсутність місцезнаходження останнього колегія суддів оцінює критично.

Зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки є протиправними, а тому не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стор ЛТД» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу, а також податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.