Постанова

від 11.11.2013 по справі 826/16758/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 листопада 2013 року 13:57 № 826/16758/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представник позивача - Дядюк Є.М.,

представник відповідача - Шмігель Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013р. № 0006031640, №0006041640,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Енергопром ЛТД» (надалі - ТОВ «Енергопром ЛТД», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового-повідомлення рішення від 08.05.2013р. № 0006041640, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1 143 717,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 285 929,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 08.05.2013р. № 0006031640, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 882 704 ,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 441 352,00 грн.

Свої позовні вимоги ТОВ «Енергопром ЛТД» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Таким чином, зазначені суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до валових витрат і податкового кредиту відповідного періоду.

На думку позивача, перевіряючий орган неправомірно кваліфікував правочини між позивачем та зазначеним контрагентом як нікчемні, так як під час здійснення господарських операцій між ТОВ «Енергопром ЛТД» та ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» контрагент позивача мав належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав та не мав обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

ТОВ «Енергопром ЛТД» зареєстровано Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 28.02.2007р. за № 1 070 102 0000 026670, свідоцтво серія А01 № 158269. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 34937883.

ТОВ ««Енергопром ЛТД» взято на податковий облік до органів податкової служби від 02.03.2007 року за № 44072 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

ТОВ «Енергопром ЛТД» зареєстровано платником ПДВ від 04.04.2007р., номер свідоцтва платника податку на додану вартість 100033281. Індивідуальний податковий номер 349378826551.

ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі направлень від 21.03.2013 за № 33/16-4-05, № 34/16-4-05, відповідно до наказу від 20.03.2013р. № 143, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Енергопром ЛТД» (код за ЄДРПОУ 34937883) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємостосунків із ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» (код за ЄДРПОУ 36475282) за період з 01.04.2010р. по 31.12.2010р.

За результатами перевірки складено акт № 35/16-10/34937883 від 12.04.2013р. (надалі - Акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в Акті перевірки, ТОВ «Енергопром ЛТД» порушило вимоги:

п.3.1 ст. 3, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 143 716,50 грн., у т.ч. за півріччя 2010 року в сумі 316 716,50 грн., за три квартали (9-ть місяців) 2010 року в сумі 962 633,00 грн., за 2010 рік в сумі 1 143 716,50 грн.;

пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 882 704,00 грн., у т.ч.: за травень 2010 року в розмірі 265 300,00 грн., за червень 2010 року в розмірі 190 819,00 грн., за липень 2010 року в розмірі 295 691,00 грн., за серпень 2010 року в розмірі 130 894,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість на загальну суму 235 015,00 грн., у т.ч. у серпні 2010 року на суму 90 148,00 грн., у жовтні 2010 року на суму 144 867,00 грн.

Висновки Акту перевірки обґрунтовані тим, що операції між позивачем та ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже взаємовідносини між ТОВ «Енергопром ЛТД» та зазначеним контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків.

Таким чином, податковим органом встановлено, що первинні документи, виписані ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» в адресу ТОВ «Енергопром ЛТД» не мають відношення до господарської діяльності та не можуть бути відображені у складі валових витрат та у складі податкового кредиту позивача, що, в свою чергу, призвело до порушення податкового законодавства.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 08.05.2013р. № 0006041640, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1 143 717,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 285 929,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 08.05.2013р. № 0006031640, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 882 704 ,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 441 352,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся із скаргами до контролюючих органів вищого рівня.

Рішенням Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги № 2151/10/26-15-10-04-04 від 16.07.2013 р. та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 13.08.2013р. №9309/6/99-99-10-01-15 первинна та повторна скарги позивача в частині оскаржуваних податкових повідомлень-рішень залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» від 02.08.2010р. № 08-СП-2010 та від 01.10.2010р. №10-СП-2010.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, договорів, специфікацій, рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних.

Аналіз даних податкової звітності ТОВ «Енергопром ЛТД» свідчить, що за період травень, червень, серпень, жовтень 2010 року податковий кредит підприємства частково сформовано за рахунок контрагента ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» на загальну суму 1 117 719,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, по контрагенту ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс- Престиж» до складу валових витрат у 2010 році ТОВ «Енергопром ЛТД» було віднесено суму 4 574 865,57 грн.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Окрім того, необхідно зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 26.09.2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до Листа від 02.06.2011р. встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Так, пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власті господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що не належать де складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Ведення податкового обліку відповідно до ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в періоді, що підлягав перевірці) та ст. ст. 1, 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного в періоді, що підлягав перевірці) покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено порядок обчислення і сплати податку. Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 зазначеної статті податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці).

Відповідно до п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість», зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд також звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Як встановлено судом, засновником та посадовою особою ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» являється в одній особі - гр. ОСОБА_4.

Проте, за результатами розгляду Шевченківським районним судом міста Києва кримінальної справи №2610/19962/2012 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво», тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, було винесено постанову від 31.08.2012 р про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Вказаною постановою судом встановлено, що у вересні 2009 року ОСОБА_4, знаходячись неподалік «Цирку» (м. Київ, вул. Злотоутівська), за винагороду в сумі 500 грн. вступив в змову з невстановленою слідством особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, щодо реєстрації на своє ім'я ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж», яке, зі слів вказаної особи, створювалось з метою прикриття незаконної діяльності третіх осіб, при цьому надав цій же особі для підготування необхідних документів при реєстрації вказаного підприємства, паспорт громадянина України та копію довідки про присвоєння йому ідентифікаційного номеру.

У подальшому, 14.09.2009р., ОСОБА_4, достовірно знаючи, що підприємство реєструється на його ім'я з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, з корисливих мотивів, за попередньою домовленістю з вказаною невстановленою особою, прибув до офісного приміщення приватного нотаріуса (м. Київ, вул. Л. Толстого, 25), де підписав статут ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» та довіреність, якою іншу особу уповноважував представляти його інтереси в органі державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності м. Києва при реєстрації зазначеного підприємства, а також інших державних органах щодо одержання дозволу на виготовлення печатки та штампів господарського товариства.

Крім того, ОСОБА_4 також підписав підготовлений невстановленою особою протокол № 1 загальних зборів ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» від 08.09.2009 року, згідно з яким його було призначено директором цього товариства, після чого вказані документи передав невстановленій особі, а далі, 29.09.2009 року невстановленою слідством особою було зареєстровано статут ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» в Іванківській районній державній адміністрації, в Іванківській міжрайонній ДПІ - товариство зареєстровано як платника податків, а також здійснено реєстрацію підприємства в держаних цільових фондах, що у наступному невстановленим слідством особам дало можливість здійснювати незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу - ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» і складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи, що свідчать про виконання таких угод.

Таким чином, суд приходить до висновку, що невстановлені особи використовували ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» з метою прикриття незаконної діяльності, вказане підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, визначені вимоги, що пред'являються до первинних документів, зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції ( пп.2.1. п.2 Положення); первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа» (пп.2.4. п.2 Положення); забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам (пп.2.16. п.2 Положення).

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010р. за № 969 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 р. за № 1401/18696, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 цього Порядку визначено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Аналогічні норми містяться також в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11. 2011 р. за № 1333/20071.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, податкові накладні виписані ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» за договорами поставки, які стали підставою для формування ТОВ «Енергопром ЛТД» податкового кредиту, підписані ОСОБА_4

Беручи до уваги вищезазначені норми закону, суд вважає, що вказані податкові накладні не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту ТОВ «Енергопром ЛТД» вказаних сум.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012р. по справі № 21-421а11.

Окрім того, статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, встановлено перелік обов'язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення юридичною особою на договірних умовах та для власних потреб. До таких документів відносяться: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах; дорожній лист; товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно п.1 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Мінюсті України 20.02.1998р. за № 128/2568 (надалі - Наказ № 363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно п.11.7 Наказу №363, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», а саме п. 1 передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах обов'язковими документами, зокрема, є товарно-транспортні накладні.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що товарно-транспортна накладна є документом обов'язкової первинної фінансово-господарської звітності.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України відв 28.01.2010р. у справі № К-5279/09.

Отже, відсутність товарно-транспортних накладних у позивача, які не були надані податковому органу під час перевірки і не надані суду під час розгляду справи, свідчать про відсутність здійснення перевезення за договорами поставки, укладеними між позивачем і ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж».

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Виробнича фірма «Сервіс-Престиж» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Енергопром ЛТД» та контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного кодексу України). Тобто, такі угоди є нікчемними.

Таким чином, несплачений ТОВ «Енергопром ЛТД» податок на прибуток підприємств внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та несплачений податок на додану вартість внаслідок безпідставного формування податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що ДПІ у Печерському районі м. Києва доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, встановлення грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 1 143 717,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у сумі 285 929,00 грн. та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 882 704,00 та нарахування штрафних санкцій у розмірі 441 352,00 грн. здійснено ДПІ у Печерському районі м. Києва обґрунтовано, що свідчить про те, що податкові повідомлення-рішення від 08.05.2013р. № 0006031640 та №0006041640 винесені відповідачем правомірно, у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром ЛТД» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 18.11.2013р.

Суддя В.П. Шулежко