Рішення

від 04.12.2013 по справі 922/4585/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р.Справа № 922/4585/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Луніній О.В.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш", м. Харків до Приватного підприємства "Електроюжмонтаж", смт. Пісочин про розірвання договору та стягнення коштів у сумі 12 370,80 грн. за участю представників сторін:

позивача - Ковальов А.В. за дов. №248-419 від 28 грудня 2012 року

відповідача - не з'явився

за відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство завод "Електроважмаш", м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд розірвати договір № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року, укладений між позивачем - Державним підприємством завод "Електроважмаш", м. Харків, та відповідачем - Приватним підприємства "Електроюжмонтаж", смт. Пісочин; стягнути з відповідача аванс в розмірі 10 326,96 грн.; пеню у розмірі 1 320,96 грн. та штраф у розмірі 722,88 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням з боку відповідача умов договору № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року щодо виконання робіт по поточному ремонту житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Таджицька, 5 в строк, обумовлений зазначеним договором.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 листопада 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/4585/13 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 18 листопада 2013 року.

В призначене судове засідання представник позивача з'явився, проте витребуваних судом документів не надав.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 листопада 2013 року розгляд справи відкладено на 04 грудня 2013 року.

03 грудня 2013 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява (вх. № 44968) про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів, яка долучена судом до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 04 грудня 2013 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав. Разом з цим, 21 листопада 2013 року до суду повернулася копія судової ухвали про порушення провадження у справі №922/4585/13 з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами і документами справи на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20 лютого 2013 року між позивачем - Державним підприємством завод "Електроважмаш", м. Харків (замовник), та відповідачем - Приватним підприємства "Електроюжмонтаж", смт. Пісочин (виконавець), було укладено договір № 20/02-2013 про виконання робіт, відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2. якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по поточному ремонту житлового будинку, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Таджицька, 5 (інвентарний № 160240); код по предмету робіт -43.33.29-00.00 - роботи щодо укладання та покривання підлоги, облицювання стін і обклеювання шпалерами стін, інш. згдіно Державного класифікатора 016:2010, затвердженого Наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року № 457.

Згідно пункту 2.1. договору, виконавець зобов'язується виконати роботи, обумовлені п. 1.1. цього договору в строк 60 календарних днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок виконавця повної суми авансу, передбаченого п. 5.2. даного договору.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що здавання робіт виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом приймання-передачі робіт.

У відповідності до пункту 4.1. договору, загальна вартість робіт за цим договором складає 34 423,20 грн., в тому числі ПДВ - 5737,20 грн.

Згідно пункту 5.2. договору, замовник здійснює авансування виконуваних виконавцем робіт в розмірі 30% від їх загальної вартості, що становить 10 326,96 грн., в тому числі ПДВ - 1 721,16 грн. Інші 70% від загальної вартості робіт по даному договору, що становить 24 096,24 грн., в тому числі ПДВ - 4 016,04 грн. замовник оплачує на протязі 15 календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Позивач, у відповідності до умов п. 5.2. договору, перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 10 326,96 грн. (30% вартості робіт), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 2 від 25 квітня 2013 року (арк. с. 19).

Проте, в порушення вимог пункту 2.1. договору, станом на 24 червня 2013 року роботи, обумовлені договором, відповідачем не виконані.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року, суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України "Загальні положення про підряд".

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, згідно статті 611 вказаного Кодексу, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання в результаті односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

В силу положень статті 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному об'ємі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено також статтею 849 Цивільного кодексу України.

Так, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, у встановлений договором строк та станом на 24 червня 2013 року, жодних робіт за договором не виконав. Позивачем було направлено відповідачу претензію (вих. № 248-794 від 09 вересня 2013 року), в якій він просив відповідача розглянути протягом 20 календарних днів та підписати угоду про розірвання договору № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року, перерахувати на розрахунковий рахунок позивача кошти авансового платежу у розмірі 10 326,96 грн., а також сплатити позивачу пеню у розмірі 763,68 грн. та штраф у сумі 722,88 грн.

Однак, відповідач на претензію позивача жодним чином не відреагував, грошових коштів не сплатив.

Частинами 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно статті 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивач 09 вересня 2013 року за вих. № 248-794 звернувся до відповідача з претензією в якій, зокрема, просив відповідача розглянути протягом 20 календарних днів та підписати угоду про розірвання договору № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року, проте відповідач відповіді на претензію позивача не надав, жодних дій з цього приводу не здійснив, що й зумовило звернення позивача із даним позовом до суду.

З огляду на доведеність позивачем наявності дій з боку відповідача щодо істотного порушення умови договору - позов в частині розірвання договору є обґрунтованим, доведений наданими суду доказами, та підлягає задоволенню в цій частині.

Оскільки факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором підтверджується наявними у справі доказами та встановленими обставинами справи, відповідно до яких роботи фактично не виконані, а передоплата в розмірі 30 % отримана відповідачем у сумі 10 326,96 грн., позивач має право на повернення вказаної суми. Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти, перераховані позивачем відповідачеві в якості передплати за договором № 20/02-2013 від 20.02.2013 р., відповідачем позивачу не були повернуті.

Згідно приписів п. 2. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012 р., рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За змістом ст. 1212 Цивільного Кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 10 326,96 грн. підлягають задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 320,96 грн. та штраф у сумі 722,88 грн.

Як вже зазначалось вище, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, та, відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору; сплата неустойки (штраф, пеня).

Пунктом 6.2. договору № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року сторони погодили, що за порушення строків, передбачених цим договором, замовник має право пред'явити виконавцю вимоги про сплату пені у розмірі 0,1 % вартості порушених зобов'язань за кожен день прострочення.

Стаття 230 ГК України визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно до статті 231 вказаного Кодексу, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги викладене вище, перевіривши надані позивачем нарахування пені в розмірі 1 320,96 грн. та штраф у сумі 722,88 грн., суд приходить до висновку, що здійснений розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України суд вважає, що позивач надав належні докази для підтвердження своїх вимог як за немайновою так і за майновою вимогами, позов є обґрунтованим та повністю задоволено судом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 867,50 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір № 20/02-2013 від 20 лютого 2013 року, укладений між Державним підприємством завод "Електроважмаш", м. Харків, та Приватним підприємства "Електроюжмонтаж", смт. Пісочин

Стягнути з Приватного підприємства "Електроюжмонтаж", 62416, Харківська область, смт. Пісочин, вул. Полтавське шосе, буд. 337-б (в тому числі з р/р 26005343795300 ПАТ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 35288737) на користь Державного підприємства завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків просп. Московський, 299 (р/р 26005020034739 ПАТ "Сбербанк Росії", МФО 320627, код ЄДРПОУ 00213121) 10 326,96 грн. грошових коштів, 1 320,96 грн. пені, 722,88 грн. штраф та 2 867,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 06.12.2013 р.

Суддя Калініченко Н.В.

Справа № 922/4585/13