Рішення

від 08.04.2009 по справі 17/4-09-73

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/4-09-73

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2009 р.Справа  № 17/4-09-73

За позовом:       Закритого акціонерного товариства „МТЕК”;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хай-Рейз-Констракшнз”;

про стягнення 63 738 грн.

                                                                                         Суддя Зуєва Л.Є.

                                            П р е д с т а в н и к и :

від позивача: Алишева В.М. –на підставі довіреності №16 від 27.01.2009р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача по справі 63 738 грн., з яких: 27 034,48 грн. –заборгованість по лізингових платежах; 22 491,8 грн. –пені; 14 211,72 грн. –заборгованості по сплаті додаткової винагороди.

Відповідач в судові засідання призначені по справі з'явився, надав письмовий відзив на позов, в якому заявлені позовні вимоги визнає лише в частині стягнення з нього               51 167,26 грн. –заборгованості по лізинговим платежам, в іншій частині просить суд відмовити посилаючись при цьому на обставини викладені у відзиві.

По справі у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувалася перерва починаючи з 11.03.2009р. по 08.04.2009р. о 11 год. 20 хв.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

14.12.2007р. між ЗАТ „МТЕК” (надалі позивач) та ТОВ „Хай-Рейз-Констракшнз” (надалі відповідач), укладено договір фінансового лізингу № 1 та додаткову угоду № 1 від 30.01.2008р.

У відповідності до п. 1.1 укладеного договору, позивач зобов'язався на умовах, зазначених в цьому договорі, набути у власність два фронтальних навантажувача Амкодор352 у продавця –ТОВ „Українська торгово-промислова компанія” –відповідно до встановлених відповідачем технічних вимог, визначених Додатком №1 до цього договору та передати їх у користування відповідача на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до п. 1.4 укладеного договору, вартість одиниці майна, що передається в лізинг, становить 490 000 грн.

На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове користування на умовах фінансового лізингу товар, визначених договором, про що між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі від 14.12.2007р.

Пунктом 3.1 укладеного договору визначено, що майно передається позивачем і приймається відповідачем за умови сплати останнім позивачеві авансового платежу. Відповідач користується майном на умовах сплати позивачу лізингової плати за користування майном шляхом перерахування лізингових платежів позивачу. При цьому, п.3.2 встановлено, що всі платежі сплачуються не пізніше 25 числа місяця сплати відповідного платежу в гривнях. В разі, якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий, наступний за ним, робочий день.

Відповідач в свою чергу, у листопаді –грудні 2008р. порушив умови укладеного договору фінансового лізингу, а саме не сплатив лізингові платежі, у зв'язку з чим у нього станом на 30.12.2008р. утворилася заборгованість у розмірі 27 034,48 грн.

У зв'язку з порушенням строків оплати лізингових платежів, позивачем на підставі     п. 11.3 цього ж Договору нарахована відповідачу пеня, яка згідно представленого позивачем розрахунку становить 22 491,8 грн.

Згідно п. 3.3 укладеного договору, у зв'язку з залученням позивачем банківського кредиту у доларах США для здійснення купівлі Майна, відповідач зобов'язався на вимогу позивача, а бо у разі відсутності такої –складі наступного лізингового платежу, додатково сплатити суму додаткової винагороди (комісій) в розмірі, який визначається формулою, яка приведена у договорі.

Однак, відповідно до п. 3.4 Договору фінансового лізингу у випадку, якщо сума винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно (проценти та комісії лізингодавця, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу) у складі лізингового платежу повністю або частково згідно вимог чинного законодавства має оподатковуватися ПДВ, сума цього податку нараховується на відповідну частину лізингового платежу та сплачується лізингоодержувачем у складі відповідного лізингового платежу.

Отже, відповідач на підставі п. 3.3, п. 3.4 Договору фінансового лізингу зобов'язаний сплатити на користь позивача згідно приведеного розрахунку додаткову винагороду у розмірі 14 211,72 грн.

Але відповідач від виконання покладених на нього обов'язків визначених в п.п. 3.3, 3.4 Договору ухилився, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі                    14 211,72грн.

Позивачем на адресу відповідача направлявся лист вих.№793 від 04.11.2008р., в якому позивач просив належним чином виконувати умови укладеного договору та укладеної до нього додаткової угоди.

Однак, відповідач вимоги викладені у надісланому йому листі не виконав.

Зазначені обставини спонукали ЗАТ „МТЕК” звернутися до господарського суду Одеської області з позовною заявою від 08.01.2009р. віхд. № 64 до ТОВ ”Хай-Рейз-Констракшнз” про стягнення 63 738 грн.  

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. порушено провадження у справі № 17/4-09-73 за позовом ЗАТ „МТЕК” до ТОВ „Хай-Рейз-Констракшнз” про стягнення 63 738 грн.  

У ході розгляду справи у суді, а саме 04.02.2009р. позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача по справі заборгованості по договору фінансового лізингу у загальному розмірі 121 223,42 грн., з яких 51 167,26 грн. –заборгованості зі сплати лізингових платежів; 42 465,94 грн. –пені;               27 590,22 грн. –заборгованості зі сплаті додаткової винагороди та ПДВ.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані в ході розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних правових підстав.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовЧязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовЧязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовЧязків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі ст. 204 ЦК України договір укладений між сторонами по справі, як цивільно-правовий правочин є правомірним на час розгляду справи, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, та  він не визнаний судом недійсними, тому зобов'язання за цим договором  мають  виконуватися належним чином.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг”, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до п. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Так розглядом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підставі укладеного договору фінансового лізингу № 1 від 14.12.2007р., та укладеної до нього додаткової угоди № 1 від 30.01.2008р. відповідачу у користування було передано два фронтальних навантажувача Амкодор 352, за користування якого відповідач по умовам укладеного договору зобов'язався у встановленому порядку та розмірах вносити лізингові платежі, графік оплати яких є додатком № 5 до укладеного договору  від 14.12.2007р.

Пунктом 3.1 укладеного договору визначено, що майно передається позивачем і приймається відповідачем за умови сплати останнім позивачеві авансового платежу. Відповідач користується майном на умовах сплати позивачу лізингової плати за користування майном шляхом перерахування лізингових платежів позивачу. При цьому, п.3.2 встановлено, що всі платежі сплачуються не пізніше 25 числа місяця сплати відповідного платежу в гривнях. В разі, якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий, наступний за ним, робочий день.

Пунктом 3.7 укладеного договору встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати передбачені цим договором лізингові платежі. Всі лізингові та будь-які інші платежі, які підлягають сплаті лізингоодержувачем у відповідності з умовами договору, повинні проводитись грошовими коштами у повному обсязі з Графіком лізингових платежів.

Розглянувши матеріалами справи судом встановлено, що позивачем взяті не себе зобов'язання по укладеному договору фінансового лізингу виконанні у повному обсязі, а саме ним було передано у користування відповідача майно обумовлене договором, а відповідачем вказане майно прийнято. Зазначений факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 14.12.2007р., який підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками підприємств.

Однак відповідачем суттєво були порушені умови укладеного між сторонами по справі договору в частині здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів, у зв'язку з чим останнім з листопада 2008 року по січень 2009року включно не сплачувалися лізингові платежі, внаслідок чого загальна сума заборгованості по несплаченим лізинговим платежам у відповідача склала 30 142,75 грн.

Факт наявності у ТОВ „Хай-Рейз-Констракшнз” заборгованості по лізинговим платежам у розмірі 51 167,26 грн., не заперечувався і самим представником позивача у судовому засіданні.

Вимогами ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому ст. 526 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.  

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що  позовні вимоги в цій частині обґрунтовані внаслідок чого підлягають задоволенню.

Пунктом 11.3 укладеного договору встановлено, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення.

Пунктом 1 ст. 549 ЦК України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Внаслідок порушення відповідачем умов договору в частині оплати лізингових платежів позивачем нарахована пеня, яка згідно уточненого розрахунку суми позовних вимог становить 42 465,94 грн.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України уразі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки –грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок по нарахуванню відповідачу пені у розмірі 42 465,94 грн., суд дійшов висновку, що він розрахований вірно внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач в наданому письмовому відзиві просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог по стягненню з нього додаткової винагороди та податку на додану вартість, посилаючись на відсутність узгодження та не закріплення цього платежу у графіку погашення лізингових платежів.

Розглянувши заявлені позивачем позовні вимоги по стягненню з відповідача на підставі п. 3.3 укладеного договору заборгованості по не виплаченої додаткової винагороди у розмірі 27 590,22 грн. та на підставі п.3.4 відшкодування ПДВ, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно пункту 3.2 договору фінансового лізингу № 1 від 14.12.2007 р., укладеному між Позивачем та Відповідачем розмір, термін та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю за майно, що передане в лізинг, встановлюється Графіком лізингових платежів, з урахуванням п. 3.3 договору лізингу. В пункті 3.3 договору лізингу йдеться про те, що сторони досягли згоди  щодо додаткової сплати лізингоодержувачем лізингодавцю додаткової винагороди, оскільки лізингодавець залучив банківський кредит у доларах США для здійснення купівлі предмету лізингу. Розмір обчислення та порядок і строки сплати Відповідачем додаткової винагороди чітко зазначені в пункті 3.3 договору лізингу.

В матеріалах справи наявна копія договору  про відкриття кредитної лінії № 01-МВ/08 від 09.01.2008, укладеного між позивачем та ЗАТ „Альфа-Банк” договір (надалі- кредитний договір), відповідно до умов якого позивачу було відкрито мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом в суми, еквівалентній 700 000,00 євро. Відповідно до кредитного договору позивачу було видано 149 350,00 доларів США. Кредитні кошти було використано на придбання двох фронтальних навантажувачів Амкодор 352 згідно з договором купівлі-продажу № ЮсА-00002/316 від 14.12.2007. Цільове використання кредитних коштів також підтверджується довідкою ЗАТ „Альфа-Банк” № 282-03-5709-01 від 24.03.2009.

Так, для придбання техніки, яку позивач в наступному передав відповідачеві у фінансовий лізинг за договором лізингу, позивач після отримання від ЗАТ „Альфа-Банк” грошових коштів (згідно додаткової угоди № 3 від 07.03.2008р. та № 5 від 31.03.2008р. до кредитного договору) на суму 149 350,00 доларів США здійснив продаж іноземної валюти та отриману гривню спрямував на розрахунки з постачальником - ТОВ „Українська торгово- промислова компанія”. При цьому вартість майна, яку Позивач придбав у вказаного постачальника, у т.ч. ПДВ, - 980 000,00 грн. - дорівнює вартості цього ж майна, по якій позивач передав його відповідачеві у фінансовий лізинг;

Оскільки позивач отримав транш для придбання предмету лізингу у доларах США, то повертати цю частину кредиту, отриманого згідно кредитного договору, а також сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами позивач зобов'язаний у доларах США (згідно умов кредитного договору). Тобто після отримання від відповідача лізингових платежів у гривні позивач купує долари США, які спрямовує на погашення кредиту та сплату процентів за кредитним договором. А оскільки курс долару США суттєво збільшився порівняно з курсом на дату укладення договору лізингу, то при погашенні кредиту та сплаті процентів банку для позивача виникають курсові різниці. З метою врахування у складі лізингових платежів курсових різниць при підписанні договору лізингу до цього договору було включено пункт 3.3, згідно якому здійснюється розрахунок курсових різниць у чіткій прив'язці до вартості предмету лізингу.

Таким чином, сторони при підписанні договору, обов'язки визначені в п. 3.3 договору дійшли згоди, що відповідач бере на себе саме такі зобов'язання, а отже відмова від виконання таких зобов'язань в односторонньому порядку є неприпустимою.

           Щодо нарахованого податку на додану вартість, то Відповідачем не погашена існуюча заборгованість, а саме:

Згідно пункту 3.4 договору лізингу в разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за договором лізингу, розраховану від загальної вартості предмету лізингу, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому Лізингоодержувач повинен самостійно збільшити розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно на суму, яка дорівнює ПДВ, нараховану на такий об'єкт оподаткування.

Зазначене положення договору лізингу відповідає вимогам абзацу 1 підпункту 3.1.1 пункту 3.1 та абзацу 3 підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно яким: об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу.

Отже, операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу, повинні оподатковуватися податком на додану вартість.

Згідно абзацу 1 пункту 4.1 статті 4 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. Отже, базою оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг фінансового лізингу є частина нарахованої винагороди (комісії) лізингодавця за отримане в лізинг майно у складі лізингового платежу, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за договором лізингу, розраховану від загальної вартості предмету лізингу.

          Об'єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20 відсотків, як це встановлено пунктом 6.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість”. При цьому у підпункті 6.1.1 вказаного пункту Закону чітко зазначено, що податок додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При цьому лізингодавець зобов'язаний видати лізингоодержувачу податкову накладну з додержанням вимог пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Вимоги зазначеного закону Позивачем було виконано в повному обсязі, що підтверджується податковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи положення закріплені в Цивільному кодексі України та умови укладеного договору, суд вважає за необхідне зазначити, що  відповідач зобов'язаний виконувати всі свої обов 'язки за укладеним договором лізингу у чіткій відповідності до умов договору лізингу, у тому числі своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачеві суму додаткової винагороди та податку на додану вартість, якщо про інше сторонами договору лізингу не буде досягнуто домовленості та про це не буде внесено відповідних змін до цього договору. Будь-яка відмова Відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором лізингу є грубим порушенням закону, оскільки договір є чинним та його укладено із додержанням вимог чинного законодавства на погоджених умовах, згоду на які надали сторони та на підтвердження цього уповноважені особи сторін поставили свої підписи та скріпили договір лізингу печатками підприємств.

Не приймають до уваги суд заперечення відповідача щодо відмови позивача від переговорів з відповідачем по досудовому врегулюванні спору, оскільки відповідачем не надано суду будь-яких доказів звернення ТОВ „Хай-Рейз-Констракшнз” до ЗАТ „МТЕК” з відповідними пропозиціями. Навпаки в матеріалах справи наявні докази звернення позивача до відповідача з проханням належним чином виконувати умови укладеного договору, що підтверджується копією листа позивача вих.№793 від 04.11.2008.

Згідно зі ст.614 ЦК України особа яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.  

Посилання відповідача на фінансову кризу, як на форс-мажорні обставини та як на підставу поважності причин невиконання ним своїх договірних зобов'язань, судом до уваги не приймаються у зв'язку з наступним.

У відповідності до п. 1 ст. 617 ГПК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно ч.2 п.1 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічне положення міститься також в ст. 218 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, відповідачем в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України в підтвердження своїх доводів та заперечень не було надано суду будь-яких доказів щодо знаходження підприємства у важкому фінансовому стані, який утворився внаслідок фінансово-економічної кризи в економіці України, який вплинув на договірні зобов'язання між сторонами по справі.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному  розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, згідно до ст. 43 ГПК України.

З огляду на викладе, приймаючи до уваги ті обставини, що станом на час розгляду справи у суді заборгованість по лізинговим платежам, нарахованої пені, додаткової винагороді, з урахуванням ПДВ за укладеним Договором відповідачем не сплачена, будь-яких заслуговуючих на увагу суду обґрунтувань своїх заперечень відповідачем також не надано, суд дійшов до висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача 121 223,42грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані, у зв'язку з чим позовна заява ЗАТ „МТЕК” підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.  Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробнича-комерційна фірма „Хай-Рейз-Констрашнз” /68093, Одеська область, м. Іллічівськ, с. Малодолинське, вул. Заводська,1. код ЄДРПОУ 33832730/ на користь закритого акціонерного товариства „МТЕК” /01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 30603593/ 51 167 грн. 26 коп. /п'ятдесят  одна тисяча сто шістдесят сім грн. 26 коп./ - заборгованості по лізинговим платежам; 42 465 грн. 94 коп. /сорок дві тисячі чотириста шістдесят п'ять грн. 94 коп./ - пені; 27 590 грн.         22 коп. /двадцять сім тисяч п'ятсот дев'яносто грн. 22 коп./ - додаткової винагороди та ПДВ; 1 212 грн. 23 коп. /одна тисяча двісті дванадцять грн. 23 коп./ - державного мита; 118 грн.     00 коп. /сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрат на послуги інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.             

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                       Зуєва Л.Є.