Рішення

від 19.11.2013 по справі 910/18412/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18412/13 19.11.13

За позовом Коростенського міжрайонного прокурора Житомирської області

до 1) Житомирської обласної державної адміністрації

2) Коростенської районної державної адміністрації

3) відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр"

про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки

Суддя Удалова О.Г.

за участю представників учасників процесу:

від позивача Лелиця В.В. (за довіреністю)

від відповідача-1 не з'явились

від відповідача-2 не з'явились

від відповідача-3 Дозорець О.В. (за довіреністю)

Негай І.М. (за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Коростенський міжрайонний прокурор Житомирської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації, Коростенської районної державної адміністрації, відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр" про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р. в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., укладеного між Коростенською районною державною адміністрацією та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр", відповідно до якого останньому передано в оренду 16,5699 га земель за рахунок запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району під розширення кар'єру та виробничої території;

- зобов'язання відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр" повернути земельні ділянки загальною площею 16,5699 га, які надані згідно з договором оренди, вартістю 130 458,00 грн., до земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р. в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, прийнятого, за твердженням прокурора, з перевищенням повноважень, оскільки надання у користування земель сільськогосподарського призначення (рілля) належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Нормативно прокурор посилається на ч. 4 ст. 122, ст. 124, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 203, 228, 638, 792 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 р. порушено провадження у справі № 910/18412/13, розгляд справи призначено на 29.10.2013 р.

29.10.2013 р. через канцелярію Господарського суду м. Києва від відповідача-3 надійшли клопотання про застосування строків позовної давності та відзив на позов.

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання не з'явились. Вимоги ухвали суду від 26.09.2013 р. не виконали. Про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представники відповідача-2 та відповідача-3 надали суду усні пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 р. розгляд справи було відкладено на 19.11.2013 р.

Представники від позивача, відповідача-1, відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали не виконали, про час і місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Через канцелярію суду 04.11.2013 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який було залучено до матеріалів справи.

Через канцелярію суду 18.11.2013 р. від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, та відзив на позовну заяву.

Через канцелярію суду 19.11.2013 р. від відповідача-3 надійшли додаткові пояснення щодо погодження проекту землевідведення та додаткові пояснення щодо застосування строку позовної давності до вимог прокурора.

Представник прокуратури підтримав позовні вимоги та надав суду усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача-3 заперечив проти позову та надав суду усні пояснення по суті спору.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 23.03.2006 р. № 113 затверджено відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця), який зареєстрований в Коростенському райвідділі Житомирської регіональної філії Центру ДЗК за № 3624, зобов'язано укласти договір оренди землі та у двомісячний термін відшкодувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відповідно до законодавства.

На підставі вказаного розпорядження 14.12.2006 р. між Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр" було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) Кадастрові номери - діл. 1 - 1822380900:03:000:0084, діл. 2 - 1822380900:03:000:0085, діл. 3 - 1822380900:03:000:0086, діл. 4 - 1822380900:03:000:0087.

В силу ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї) здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин статтею 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) місцева державна адміністрація, серед іншого, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Як передбачено ст. 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В силу положень ст. 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), частинами 4 та 7 якої встановлено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб; Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

При цьому статтями 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено порядок вилучення земель переданих у постійне користування.

Частинами 1, 2, 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

У той же час, нормами ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, якою прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Земельного кодексу України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

На підставі спірного розпорядження відкрите акціонерне товариство "Бехівський спеціалізований кар'єр" було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 16,5699 га (4,8936 га. - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району.

Оскільки спірна земельна ділянка була виділена за рахунок земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району, а не вилучалась з постійного користування, підстави для застосування ст. 149 Земельного кодексу України відсутні.

В силу положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації віднесено, зокрема, розпорядження земельними ділянками на її території із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, сьомою ст. 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 152 Цивільного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки прокурором не доведено протиправності розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 23.03.2006 р. № 113 в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району, яка знаходиться на території Васьковицької сільської ради Коростенського району, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., укладеного між Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр", суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорюваний договір було укладено на підставі розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р., яке в судовому порядку не скасовано (не визнано недійсним), суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку з підстав, зазначених прокурором.

Щодо заявленого клопотання про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, підстави для застосування строку позовної давності у суду відсутні.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду Укрїни № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.12.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова