Постанова

від 06.03.2014 по справі 910/18412/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р. Справа№ 910/18412/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від прокуратури: не з'явився,

від відповідача-1: не з'явився,

від відповідача-2: не з'явився,

від відповідача-3: представники - Дозорець О.В, Нагай І.М. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р.

у справі № 910/18412/13 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Коростенського міжрайонного прокурора Житомирської області

до 1. Житомирської обласної державної адміністрації,

2. Коростенської районної державної адміністрації,

3. Відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр", с. Михайлівка, Коростенського р-ну Житомирської обл.

про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 р. Коростенський міжрайонний прокурор Житомирської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації, Коростенської районної державної адміністрації, Відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р. в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., укладеного між Коростенською районною державною адміністрацією та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр", відповідно до якого останньому передано в оренду 16,5699 га земель за рахунок запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району під розширення кар'єру та виробничої території; зобов'язання відкритого акціонерного товариства "Бехівський спеціалізований кар'єр" повернути земельні ділянки загальною площею 16,5699 га, які надані згідно з договором оренди, вартістю 130 458,00 грн., до земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р. в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду є протиправним, прийнятим за з перевищенням повноважень, оскільки надання у користування земель сільськогосподарського призначення (рілля) належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. у справі №910/18412/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Житомирської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-3 зазначає, що скаржником в апеляційній скарзі лише продубльовані положення позовної заяви та наведена неревелантна судова практика, оскаржуване рішення є законним, правомірним та обґрунтованим.

Відповідачі-1, -2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Представники відповідача-3 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Прокуратура, відповідачі-1, -2 явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представників прокуратури, відповідачів-1, -2 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 23.03.2006 р. № 113 затверджено відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця), який зареєстрований в Коростенському райвідділі Житомирської регіональної філії Центру ДЗК за № 3624, зобов'язано укласти договір оренди землі та у двомісячний термін відшкодувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відповідно до законодавства.

14.12.2006 р. на підставі даного розпорядження між Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр" було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) Кадастрові номери - діл. 1 - 1822380900:03:000:0084, діл. 2 - 1822380900:03:000:0085, діл. 3 - 1822380900:03:000:0086, діл. 4 - 1822380900:03:000:0087.

У відповідності до приписів ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї) здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин статтею 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) місцева державна адміністрація, серед іншого, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Як передбачено ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В силу положень ст. 4 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), частинами 4 та 7 якої встановлено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб; Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

При цьому статтями 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено порядок вилучення земель переданих у постійне користування.

Частинами 1, 2, 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

У той же час, нормами ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, якою прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Земельного кодексу України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

На підставі спірного розпорядження відкрите акціонерне товариство "Бехівський спеціалізований кар'єр" було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 16,5699 га (4,8936 га. - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району.

Оскільки спірна земельна ділянка була виділена за рахунок земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району, а не вилучалась з постійного користування, підстави для застосування ст. 149 Земельного кодексу України відсутні.

В силу положень Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації віднесено, зокрема, розпорядження земельними ділянками на її території із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, сьомою ст. 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 152 Цивільного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, прокурором не доведено протиправності розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 23.03.2006 р. № 113 в частині затвердження відкритому акціонерному товариству "Бехівський спеціалізований кар'єр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 16,5699 га (4,8936 га - рілля; 0,0563 га - під шляхами і прогонами; 8,3089 га - болота; 0,0501 га - під канавами; 0,9 га - кам'янисті місця; 2,3610 га - інші відкриті місця) під розширення кар'єру та виробничої території із земель запасу Васьковицької сільської ради Коростенського району, яка знаходиться на території Васьковицької сільської ради Коростенського району, а тому позовні вимоги в частині скасування даного розпорядження не підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006 р., укладеного між Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області та відкритим акціонерним товариством "Бехівський спеціалізований кар'єр".

Згідно зі ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, пунктом 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, оскільки оспорюваний договір було укладено на підставі розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації № 113 від 23.03.2006 р., яке в судовому порядку не скасовано (не визнано недійсним), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку з підстав, зазначених прокурором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі № 910/18412/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18412/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

М.Л. Яковлєв